Процес виховання дитини є однією з найскладніших задач, які ставить перед людиною життя. Здавалося б, це навпаки має бути досить легко, адже йде мова про власну дитину, про свою кров і плоть. Але кожен батько й матір неодмінно стикаються з нерозумінням дитини, рівно як і з власними марними спробами осягнути її. Саме тому дитячі психологи розробили низку принципів, спираючись на які можна досягти дійсно вражаючих успіхів у налагоджені стосунків з дітьми.
У цій статті йтиме мова про спілкування з дітьми у ще зовсім юному віці — від двох-трьох і до шести років. Взаємовідносини з дітьми більш старшими і тим паче з підлітками — тема для іншої розмови. Але хоча різного роду бунтарство, підлітковий максималізм та інші проблемні теми виховання підлітків ще у майбутньому, існує вдосталь важливих питань, які треба опрацювати і з малою дитиною. Це не тільки допоможе виховати в ній певні необхідні риси, а й закладе фундамент для взаєморозуміння у майбутньому.
Спілкування з дитиною потребує відмови від власного его
Перше і головне правило, на якому базуються всі інші, досить просте саме по собі, але викликає складнощі у розумінні деяких батьків. Це правило можна сформулювати так: дитина — це інша людина, яка може відчувати на собі вплив з боку батьків, може піддаватись вихованню, успадкувати деякі риси, але вона завжди є окремою самостійною істотою. Задача батьків полягає у тому, щоб дати їй всі можливості для того, аби вона виросла самодостатньою, цільною, здоровою особистістю, яка здатна самотужки створити умови для власного щасливого життя. Отже і спілкування, і виховання дитини має бути збудоване на принципах, які б допомагали досягти цієї мети. Нерідко батьки намагаються зробити своє спілкування з дитиною простим, але це досить егоїстичний намір. У будь-яких питаннях, повʼязаних із дітьми, важливо переслідувати перш за все їхні інтереси. Виходячи з цього правила було розроблено список рекомендацій, які б зробили спілкування з маленькими дітьми дійсно приємним, корисним і ефективним.
Інтонація
Перша рекомендація стосується способу викладання інформації у розмові з дитиною від 2-3 років. Багато хто з батьків уникає вести розмови з дітьми у цьому віці, вважаючи, що малята ще надто юні, аби зрозуміти суть того чи іншого повідомлення. І це прикра помилка. Розмовляти і спілкуватись треба з дітьми будь-якого віку! Це надзвичайно важливо для розвитку малюка. Переоцінити значення батьківських обіймів, теплого слова матері або усмішки батьків неможливо. Важливість тактильного контакту для наймолодших діток — давно доведений факт. Але і з немовлятами батьки теж розмовляють (і це виправдано, адже дитина має звикнути до голосу батьків, і в цьому випадку вона дійсно швидко почне розмовляти), і тим паче — з дітьми від 2-3 років.
Але, згідно з дослідженнями дитячих психологів, існує певна пропорція, яку треба використовувати під час спілкування з дітьми різного віку. Чим менша дитина, тим яскравіші мають бути інтонації та емоційне забарвлення слів. Маленька дитина зрозуміє суть повідомлення тільки тоді, коли воно донесене з чітким емоційним посилом. А от складних фраз дитина просто не зрозуміє. По-перше, через обмеженість словникового запасу. І по-друге, через те, що мала дитина ще не може концентруватись на довгій фразі і сприймати її цільно, як одне завершене повідомлення. Але з кожним місяцем ця пропорція поступово, хоча й досить повільно змінюватиметься. Поступово емоційне забарвлення мови відходить на другий план, а інформаційний зміст повідомлення стає головним. Але тільки у віці біля 10 років дитина починає сприймати тон голосу тільки як допоміжний засіб вираження інформації та емоцій. Інтонаційне забарвлення все рівно є дуже важливим для дитини. Тож рекомендується говорити якомога спокійніше та чіткіше.
Навіть якщо треба дитині вказати на її неправильні дії або покарати (а це теж певною мірою є частиною спілкування), то робити це треба без агресії, максимально прибравши гнів з інтонації. Замість цього краще говорити сумним голосом. Дитина має не боятись покарання. Вона має не хотіти засмучувати батьків.
Невимушеність та легкість
Деякі батьки, особливо молоді та недосвідчені у спілкуванні з дітьми загалом, не вміють розмовляти з дитиною невимушено. Попри те, що звичайне спілкування теж має свої виховні моменти, сам по собі процес діалогу батьків та дітей має бути простим, легким та приємним для обох сторін. Для цього треба памʼятати, що маленькі діти мають певні особливості сприйняття інформації. Найбільш невимушеною для них буде та розмова, яка присвячена близьким для них темам: мультфільми, іграшки, улюблені тварини тощо.
Головне — показувати дитині щиру зацікавленість її словами. Сам по собі малюк завжди (або майже завжди) настроєний на діалог з батьками, адже йому хочеться уваги, він прагне поділитись своїми думками. Так, дорослій людині дитячі ідеї можуть здатись надто простими або просто незрозумілими. Але все, що має зробити тато чи мама для кращого розуміння дитини, це просто поставити себе на її місце та згадати, про що вони самі думали у малому віці. Звісно, оточуючі події та предмети інші, але емоційний відгук на події загалом такий самий. Батьки мають поділяти ці емоції та показувати, що розуміють дитину. У цьому випадку вона буде більш відверто та з більшою радістю з ними спілкуватись.
Складності та радості періоду «Чому?»
При цьому варто памʼятати, що для дитини батьки — це апріорі фахівці з усіх питань. Тому у віці біля 4-5 років і починається славнозвісний період «Чому?», коли дитина пізнає світ за межами власного кола сприйняття. Якщо до цього періоду малюк здебільшого цікавився речами, які оточують його та безпосередньо впливають на його життя, то з 4 років (але інколи пізніше — в залежності від характеру дитини) дитя починає цікавитись і самою природою існування тих чи інших обʼєктів. За відповідями на свої питання дитина йде, звісно, до батьків.
Перший час зазвичай батькам тільки на радість різке зростання інтересу (хоча насправді цікавість притаманна дітям завжди, просто вони по-різному її виявляють у тому чи іншому віці) дитини до навколишнього світу. Але з часом постійний потік питань починає заважати. Є два рішення цієї проблеми:
- Навіть на найпростіші питання давати розгорнуті та образні відповіді. Якщо відповідаючи на питання про те, як працює автомобіль, розповісти дитині казкову історію про гномів, які заводять двигун, та чарівних білок, які крутять колеса і не втомлюються, це настільки сподобається дитині, що на певний час стане для неї темою для ігор та фантазій. А це дасть батькам трохи часу для спокою.
- Задавати питання у відповідь. Звісно, тільки після того, як тато чи мама самі дадуть відповідь на питання дитини — коротко і стисло. Наприклад, якщо маля запитає про те, з чого зроблені вафлі, то після короткої відповіді мама може запитати дитину, з чого, наприклад, зроблена райдуга. Обмін питаннями є для дитини приводом розказати батькам власні фантазії, а також це стимулює творчі здібності малюка, який дуже хоче і сам чогось навчити тих, кого він вважає знавцями майже всього на світі.
Єдине чого не можна робити під час періоду «Чому?» це ігнорувати питання дитини. Не звертаючи увагу на його слова, батьки відгороджуються від дитини, а це може викликати небажані наслідки. Наприклад, непослух або замкненість маля. Окрім того, це не допоможе від потоку питань.
Важливо памʼятати, що діти у цьому періоді особливо люблять казки та історії. Вони сприймають світ дуже образно і «вмикають» фантазію навіть для опису буденних справ. Наскільки всерйоз дитина вірить, що у шафі на неї чатує страховисько? Чи, може, дитина просто хоче пограти з татом чи мамою у гру і вполювати монстра або ж просто хоче, аби її забрали з кімнати до батьківської спальні? Це залежить тільки від конкретного випадку, але в будь-якому разі спочатку до дитячих слів треба ставитись максимально серйозно, розуміючи, що сам малюк вірить у сказане ним. А відтак він чекає від батьків розуміння.
Розвиваймо самостійність
Маленька дитина поступово починає сприймати світ окремо від себе та від своїх батьків. Але у юному віці увага тата і мами є надзвичайно важливою для дитини. У той же час вона поступово вчиться самостійності. Отже дуже важливо витримати грань між зацікавленістю до дитини та розвитком її можливостей для виконання тих чи інших дій самотужки.
Дуже часто молоді батьки роблять помилку, коли доводять одну з цих сторін до крайнощів. Найчастіше йде мова про надмірне піклування. Це явище саме по собі є окремою темою, але у контексті розмови про правила спілкування з маленькою дитиною варто зазначити наступне. Дитина дійсно дуже орієнтується на батьків. Але вона не прагне — якщо її не привчити до цього — щоб батьки робили щось замість неї. Натомість дитина хоче навчитись виконувати певні дії самотужки, наслідуючи батьків та навчаючись у них. Тож треба всіляко стимулювати розвиток самостійності у дитині. Це стосується найпростіших навичок, наприклад, завʼязування шнурків. Спочатку тато показує, як це робити, потім дитина намагається виконати всі рухи самостійно, а батько їй допомагає доти, доки дитина не навчається все робити сама повністю, швидко та якісно.
Приходити на допомогу дитині варто тільки тоді ,коли вона сама про це попросить. Адже навіть якщо у неї щось не виходить, скоріше за все це тільки спровокує більшу цікавість та прагнення навчитись чогось нового Але якщо малюк попросить про допомогу, її треба надати обовʼязково. Це дасть дитині розуміння того, що батьки завжди підтримують її. Разом з тим, необхідно стримувати свої бажання допомогти і зробити тільки те, що дитина дійсно зробити не в змозі. Наприклад, якщо 5-літній маленький кулінар вирішив приготувати вечерю, звісно, йому не обійтись без допомоги батьків. Робота з газовою и електричною плиткою, міксером та іншим кухонним приладдям не під силу дитині. Але вона може взбити жовтки, помити овочі тощо. Важливо, звісно, щоб батьки наглядали за дитиною під час її роботи. Але коли мама дає дитині завдання, яке та сприймає як щось важливе, малюк має відчувати, що з цим завданням дійсно впорався він, а не хтось інший. Це розвиває впевненість у собі та своїх силах, відчуття корисності та своєї причетності до життя батьків.
Головні помилки у спілкуванні з дитиною
Психологи, які досліджують проблеми комунікації у сімʼях, склали справжній список з тих прийомів, якими користуються батьки для того, аби перебити дитину, збити її з думки, не дати їй продовжити розказувати свою ідею або ділитися страхами. Ось ці прийоми:
- Непотрібні і невчасні пояснення. Наприклад, коли дитина боїться монстра у шафі, батьки часто наглядно відчиняють цю шафу й демонструють, що та є пустою. Цей хибний крок доросла людина робить, бо не розуміє емоцій дитини. Маля легко пояснить пустоту шафи, скажімо, невидимістю монстра.
- Заперечення. Наприклад, коли дитині роблять забір крові для лабораторного аналізу у поліклініці, батьки часто сидять поруч і стверджують, що це не боляче, і дитина собі вигадує. Але ж це не так — маля дійсно відчуває біль, хай і короткочасний, а коли ще до цього й бачить, що батьки його не розуміють, це тільки загострює ситуацію.
- Спроби відволікти увагу. Цей прийом є більш неоднозначним, бо інколи відволікти увагу дитини дійсно потрібно. Наприклад, від хвороби — за допомогою гарного мультфільму або цікавої книжки. Але у ситуаціях з сильним емоційним напруженням, скажімо, якщо вмирає улюблена рибка дитини, спроби відволікти зазвичай є марними і недоречними.
- Ігнорування.
Ці помилкові дії можуть спровокувати замкненість дитини і навіть істерику. Але що тоді робити натомість у тих чи інших складних ситуаціях?
У спілкуванні з маленькою дитиною необхідно дотримуватись кількох простих правил. Ці правила були розроблені психологами як алгоритм, що є хоч і не панацеєю, але досить універсальним засобом, завдяки якому можна дійсно порозумітися з дитино, навіть коли вона заходиться у стресовому стані.
- Перше правило — дотримуватись своєї черги. Дитина хоче виговоритись, викласти свою думку та повідомити про щось. Батьки мають дати їй цю можливість, не перериваючи монологу аж доти, доки дитина не починає переходити у плач.
- Друге правило — повтори. Аби дати малюку зрозуміти, що його розуміють, батькам варто повторювати за дитиною останню сказану нею фразу. Цей прийом, до речі, використовується у маркенигових схемах, коли продавець намагається вийти з потенційним покупцем на контакт. Діє і з дорослими.
- Третє правило — обʼєднання інтонації та інформації. Голос батька чи матері має бути налаштованим на вираження тої емоції, яку очікує дитина — обурення від несправедливості, подив від чогось дивного тощо. Але сам зміст повідомлення має бути іншим. Батьки, після того як інтонаційно показують свою зацікавленість та розуміння, мають запропонувати вирішення тої чи іншої проблеми. Наприклад, залишити у кімнаті нічник, який чарівним чином відганяє привидів та не випускає чудовиськ з шаф.
Звісно, ідеальних батьків не існує. Кожен тато чи мама інколи можуть не звернути увагу на дитину, перебити її розповідь чи навіть розізлитись. Але чим успішніше батьки будуть вирішувати маленькі щоденні негаразди дітей, тим більша буде довіра між ними і тим скоріше малюк прощатиме маленькі хиби своїх тат і мам.
Елементи виховання у щоденному спілкуванні з маленькою дитиною
Виховничий процес — досить складний і багатоплановий. Але його елементи стосуються щоденного спілкування між батьками і дітьми, буденного обміну фразами та думками. Існує кілька важливих дрібничок, завдяки яким можна зробити спілкування з дитиною не тільки успішним, а надати йому користі в плані розвитку важливих для дитини рис.
Перший такий нюанс — вчити дитину тому, що після будь-яких дій наступають наслідки. Цю схему можна обмалювати у цікавій формі, наприклад, розказавши казку з елементом моралі. Задача — дати дитині зрозуміти, що її дії теж мають наслідки. Це перший крок до того, аби навчити малюка відповідальності.
Ще один дуже важливий елемент спілкування, який має виховний аспект, полягає у заохоченні. Не можна ставити перед дитиною умови зроби-отримай, наприклад, за витерту пилюку нагороджувати цукеркою, а за невитерту — позбавляти малюка можливості подивитись улюблені мультфільми. Натомість у контексті цього прикладу треба пояснювати малюку необхідність хатньої роботи. Наприклад, розказати про те, що пилюка шкідлива для телевізора, який просто зламається, якщо не підтримувати чистоту у домі.
І нарешті ще один важливий нюанс — наголос на емоційній стороні будь-якого питання, яке повʼязане зі спілкуванням. Дитині дуже важливо, щоб її любили, щоб її батьки були в гарному гуморі й раділи чомусь разом з нею. Дитину має мотивувати виконувати прохання батьків не винагорода, а гарний настрій, який буде у тата з мамою. Малюку важливо відчувати, що від нього щось залежить, особливо, якщо це — емоції та почуття батьків. А от якійсь матеріальні заохочення мають відігравати вже вторинну роль.
Отже попри те, що спілкування з маленькими дітьми дійсно відрізняється від спілкування з підлітками та й навіть з дітьми хоча б десятилітнього віку, використання на практиці цих рекомендацій зробить цей процес набагато легшим та приємнимнішим. А найголовніше — дитина дійсно відчуватиме звʼязок зі своїми батьками, а значить і зберегти довіру та гарні стосунки буде набагато простіше.
