Конфлікти між братами та сестрами
Майже кожен, хто має хоча б одного брата або сестру абсолютно точно знає, що таке справжня сварка. Навіть по своєму досвіду можу впевнено сказати, що рідний брат або сестричка — це таке створіння, яке ти безмежно любиш, але, як було сказано Чаком Паланніком: «Перше правило клубу — нікому не розповідай про цей клуб». Отак і в житті — ніхто не заперечить твоєї поваги та любові, крім тебе самого. Поважай собі тихенько, але ніколи не кажи цього братові чи сестрі, бо ще зазнається і як тоді бути? Краще тицьнути зайвий разок, аби знали своє місце. У вас було не так? Ну добре, добре. Життя у кожного своє, однак заперечувати факт існування таких конфліктів неможливо. Чому наші діти не можуть порозумітися і як допомогти їм знайти спільну мову? Давайте розглянемо детальніше.
Перше, про що хотілося б поговорити — це наукові дослідження. Звичайно, життєвий досвід тут більш практичний, та давайте поглянемо, що кажуть науковці. Варто зазначити, що хоч тема і досить важлива і завжди актуальна, та грунтовних досліджень про це вкрай мало. Найповніше це питання розкрила американка Лорі Креймер — доктор з університету Іллінойсу в Урбана-Шампейн.
Вже з 1984 року вона дослідила відносини між дітьми у більш ніж 30 сім’ях. І які ж висновки? В будь-якій родині, що має двох і більше дітей від 3 до 8 років, сварки відбуваються з періодичністю в одну годину. Тобто, кожного дня, діти в середньому мають до 10 конфліктів! Це може і здається абсурдним, однак, прослідкуйте за малечею і тоді, будьте певні, ви одразу помітите, що це чистісінька правда.
Ще одним важливим відкриттям Лорі Креймер є той факт, що брати та сестри, які палко сваряться одне з одним кожного дня, в майбутньому стають значно ближчими, ніж ті, хто сприймав одне одного спокійно і, може, навіть, холодно. Це, звісно, лише теорема, яка потребує підтвердження. Щоб далеко не ходити, візьму для прикладу свою маму та її сестру (молодшу). Скільки всього довелося почути про їхню нелюбов у дитинстві, постійні бійки та сварки. Не було і дня без криків між ними. А потім — клац — і щось змінюється. Чи то діти виростають, чи то розуміють, що скоро підуть своїми дорогами і це змушує їх подивитися на ситуацію під зовсім іншим кутом.
В будь-якому разі, головне, що потрібно зрозуміти — конфлікт — це не те, чого варто боятися, хапатися за голову і бігати навколо своїх дітей у паніці. Це абсолютно нормально, адже то лише спосіб вираження своїх емоцій, почуттів та врешті-решт — себе. Питання тут трохи в іншому — як зробити цей прояв більш адекватним та раціональним?
Спочатку необхідно визначити, чому взагалі виникають конфлікти між вашими дітьми. І, як це не дивно звучить, однак ревнощі в цьому випадку не найголовніша проблема. Меншому батьки приділяють більше уваги, старшого це дратує і він починає поводитися агресивно. Такі ситуації можуть виникати, але на 90%, можу вас запевнити, що в більшій мірі це не ревнощі. Це просто, такий собі «збій» в голові у малечі. Чому ж він відбувається і як з ним боротися?
- Дитина не розуміє, чому більше не є об’єктом уваги, а тому й намагається усіма доступними їй способами цю увагу привернути. Найлегший варіант — агресія та конфлікти. Рано чи пізно батьки побачать відмінності у поведінці — тобто результат буде досягнуто. Для того, щоб уникнути таких ситуацій, необхідно намагатися розподілити час для дітей, якщо не порівну, то хоча б приблизно. А також постійно пояснювати дітям, чому молодшому на цьому етапі життя потрібно більше уваги, ніж іншим.
- Коли в родині з’являється молодша дитина, старша зазвичай не досить добре розуміє, що це для неї означає. Батьки ж, не завжди вміють донести, що новий член родини не матиме одразу таких навичок, як і дорослі. Отож, старші брати чи сестри починають вимагати від молодших дій, які перш за все, ще не доступні для них.
Пограти в якусь гру або ж просто побігати — може виявитись досить складним завданням. Тут і виникає конфлікт — старший хоче поділитися із молодшим частиною свого світу, а той в свою чергу, ще не здатен його сприймати, як належне. Непорозуміння у ході таких вікових зіткнень досить поширені, а тому потрібно грати деякий час разом, аби пояснювати, чому хтось з них може мати обмежені можливості у грі. - Вчити дітей ділитися та змушувати їх віддавати свої іграшки — це абсолютно різні речі. Не розраховуйте на те, що малеча буде з радістю ділитися, якщо ви змушуватимете її. У дитинстві у нас найсильніше розвинуте почуття власності. Ми хочемо мати у своєму розпорядженні тільки те, що належить нам. Тому, не треба купувати дітям одну іграшку і сподіватися, що вони будуть гратися нею по черзі. Звісно що щедрість та доброта важливі, але тільки у тому разі, коли вони відбуваються за власним бажанням. Покажіть дітям приклад, діліться своїми речами з оточуючим, даруйте їм щось і тоді малеча побачить, що це нормально і зовсім не важко.
- Ніколи не порівнюйте дітей. Ані зі своїми, ані з чужими. Вони терпіти не можуть, коли батьки їх недооцінюють. Звичайно, що так виникає дух суперництва, але він зовсім нездоровий. Це певна агресивна лінія поведінки, а особливо до того, з ким порівнюють. Така ситуація може призвести не лише до конфліктів, а й до справжніх бійок. А найгірше те, що на основі цієї критики, у дитини обов’язково будуть розвиватися комплекси, вона стане невпевненою у собі та своїх успіхах.
- Зробіть тімбілдінг способом життя. Діти мають спілкуватися, розуміти одне одного, допомагати братові чи сестрі. Важливо, щоб у цьому брали участь і молодші і старші, адже такий зв’язок не може бути одностороннім.
- Не думайте, що дитина буде спокійною та доброю по відношенню до інших, якщо батьки на своєму прикладі вдаються до негативу. Сварки між мамою і татом — не найкращий спосіб виховання. Конфлікти між дорослим — це перша причина, чому діти ніколи не зможуть жити дружно та ставитись добре одне до одного.
Взагалі, мати брата чи сестру — це надзвичайно цінний скарб. Дитина, що не є однією в родині, значно краще адаптована до соціального життя, ніж малеча, що росте єдиною в сім’ї. Звичайно, що ніхто заперечує існування одноліток у дитячому садочку чи школі, та брати чи сестри — це значно більший простір для можливостей. Навіть бійки в своєму житті необхідно пережити, щоб зрозуміти їхню недоцільність.
Остання і, мабуть, найважливіша порада — ніколи не переривайте конфлікти і не змушуйте дітей негайно припинити. Нехай вони покажуть свої емоції, а потім вже спокійно запитайте у кожного, що не так і до якого компромісу можна дійти. Малеча має звикнути виражати свої почуття не бійками та криками, а словами. Необхідно показати, що лайка не приведе до конструктивного вирішення ситуації. Крім того, важливо, щоб діти самі обдумували свої вчинки, а потім робили необхідні висновки.
Отож, нехай непорозуміння між дітьми не лякають вас. І не варто думати, що сварки між малечею — це щось страшне та дивне. Просто кожна дитина росте і становлення її особистості невпинно продовжується. А отже, і зіткнення інтересів неминуче станеться. Головне — бути готовим до цього та допомогти дітям порозумітися, навіть у разі виникнення конфліктів.