Як виростити впевнену дитину?
Самооцінка — це головний базис вашої дитини на шляху до гарного психічного здоров’я та соціального щастя. Це основа благополуччя дитини та її ключ до успіху у дорослому житті.
У будь-якому віці, те як ви себе почуваєте, впливає на те, яких результатів досягаєте. Подумайте про ті моменти, коли відчували себе дуже впевнено. Вам, напевно, було набагато простіше спілкуватися з іншими людьми, а тому ви і добре почувалися серед них. Ми підготували декілька порад, які допоможуть малюкам рости більш упевненими у собі. Тож, давайте розбиратися разом.
Самооцінка — це те, як людина сприймає себе сама.
Коли дитина дивиться в дзеркало, вона має любити людину, яку вона бачить. Дивитися всередину себе і бачити те, чого вона бажає. Головне завдання батьків — дати малюку зрозуміти, що незалежно від зовнішніх факторів, кожна людина має право на любов оточуючих. А основним джерелом високої самооцінки та впевненості дитини є її родина.
Відсутність нормальної самооцінки дуже часто призводить до проблем із поведінкою. Найчастіше причиною негативної поведінки малечі стає саме низька самооцінка, як у дітей, так і у їхніх батьків. Чому із однією людиною ми так любимо проводити час, а з іншою, здається, втрачаємо усі свої сили та натхнення? Те, як люди оцінюють себе, ладнають з іншими, працюють на роботі або навчаються у школі, які стосунки підтримують у шлюбі — все це залежить лише від їхньої власної самооцінки та способу мислення.
Здорова самооцінка не означає зіркову хворобу або зухвальство.
Якщо ви хочете виростити впевнену дитину зі здоровою самооцінкою, це означає, що вона мусить мати реалістичне розуміння своїх сильних і слабких сторін, насолоджуючись сильними сторонами та працюючи над проблемами. Оскільки існує настільки сильна паралель між тим, як дитина відчуває себе і як вона діє, дуже важливо виховувати її таким чином, щоб вона стала впевненою у собі людиною. Протягом усього життя малюк буде піддаватися позитивному впливу («будівельникам») та негативному впливу («руйнівникам»). Батьки, у свою чергу, можуть надати своїм дітям якомога більше «будівельників», а також навчити правильній реакції на «руйнівників».
1. Будьте дійсно зацікавленими.
Поставте себе на місце малюка, якого багато годин тримають на руках, годують та звертають увагу на усі його викрики та плач. Як ви думаєте, що ця дитина відчуває? Ця дитина відчуває, що її люблять, вона відчуває себе цінною. Чи був у вас коли-небудь такий день, коли ви отримували багато приємних слів та похвали? Б’юся об заклад, що в той момент вас сповнювали почуття власної потрібності та любові. Те ж саме відчуває немовля, коли отримує достатню кількість уваги від своїх батьків. Не думаю, що комусь не сподобається увага та любов власних батьків.
Уважність до дитини — це перший ключ до правильної самооцінки малюка. Це працює наступним чином: дитина дає сигнал своїм батькам (найчастіше плач), щоб її годували та втішали, тобто приділяли достатню кількість уваги. Батьки ж, у свою чергу, реагують досить оперативно та послідовно на отриманий від малюка сигнал. Оскільки ця схема повторюється сотні, а то й тисячі разів протягом перших років життя дитини, то вона запам’ятовує просту істину: «Якщо хтось чує та слухає мене, то я маю вагоме значення».
Звичайно, що як батьки, ми не можемо завжди реагувати оперативно та послідовно на будь-який дитячий сигнал. Це лише ідеальний варіант схеми. Обов’язково будуть дні коли ви будете обмежені у часі або ж вам просто не вистачатиме терпіння. Однак, треба пам’ятати, що малеча дуже чутлива до поведінки батьків і в подальшому буде імітувати її. Тому, перше, чому важливо навчити дитину — це правильно поводити себе у разі проблем зі здоров’ям (випадіння молочних зубів, болі у животі, падіння тощо). Усе це дозволить малюкові бути готовим до будь-яких змін у житті та почувати себе впевнено. Найважливіше для нього — бачити підтримку від батьків, підсвідоме повідомлення «ти є для мене», на основі якого дитина будує власне ставлення до себе.
Особливий рівень довіри, внаслідок значної прив’язаності до батьків, виникає у малюків із підвищеними потребами. У зв’язку з цим, їхні сигнали про допомогу є більш сильними та виникають значно частіше. І це може нашкодити самооцінці дитини, оскільки більша кількість її запитів може залишитися без уваги. Лише у тому випадку, коли малюк та його батьки навчаться працювати у парі та розуміти сигнали один одного, у малюка з особливими потребами вибудується позитивне ставлення до себе.
Завдяки уважному вихованню, дитина знає, чого їй чекати. З іншого боку, малюк, який не відчуває зв’язку із батьками часто плутається. Якщо його потреби не виконуються, і на його сигнали не відповідають, він відчуває, що сигнали не варто створювати. Це призводить до висновку: «Я нічого не вартий. Мене можуть контролювати, натомість я нічого не зможу зробити, щоб стати таким же, як і вони».
Ми підкреслюємо важливість раннього виховання, оскільки протягом перших двох років мозок дитини росте дуже швидко. Це період, коли дитина розвиває закономірності асоціацій — психічні моделі того, як працює усе в світі. Розум розвивається дитиною, як файловий ящик. У кожному файлі — уявна картина сигналу, який вона дає разом з відповіддю, яку вона очікує. Після певної взаємодії дитина зберігає уявний образ того, що сталося. Наприклад, малюк піднімає руку, і батько відповідає, підбираючи його. Повторення поглиблює ці закономірності в мозку, і в кінцевому підсумку емоції, позитивні чи негативні, стають пов’язаними з ними. Файловий ящик, сповнений переважно позитивними почуттями і образами, призводить до відчуття «правильності». Почуття «благополуччя» стає частиною самої дитини.
Діти, які звикають до почуття благополуччя, яке вони отримують від батьківської уваги, проводять решту свого життя, прагнучи зберегти це почуття. Оскільки вони мають так багато практики, коли почуваються добре, то вони можуть відновити це правильне відчуття після тимчасових перерв. Ці діти краще справляються із життєвими невдачами, оскільки вони мотивовані для відновлення свого почуття благополуччя, яке інтегрується в їхню самооцінку. Вони можуть сильно впасти, але вони, швидше за все, встануть на ноги. Ця концепція особливо актуальна для дитини, яка має інвалідність або має певні обмеження. Малюки, які не мають такого раннього почуття власної важливості, борються за нього, але вони не знають, що вони шукають, тому що гадки не мають, як це має відчуватися. Це пояснює, чому деякі діти, які отримують достатню кількість уваги батьків в перші роки, добре поводяться, не зважаючи на неврегульоване дитинство через сімейні проблеми.
Розглянемо знамениту справу «Дівчинка Джесіка», дворічної дівчинки, яка через правову примху була взята зі знайомого та рідного їй будинку своїх прийомних батьків, яких вона знала з моменту народження, і була віддана її біологічним батькам, які були незнайомі з нею. Швидше за все, вона почуватиметься добре, тому що пережила цю дивну ситуацію із сильним почуттям благополуччя, створеним завдяки ранньому вихованню. Дівчинка проведе решту свого життя, підтримуючи це почуття, незважаючи на травму, якої вона зазнала.
2. Покращуйте власну самооцінку.
Виховання є терапевтичним. При догляді за дитиною ми і самі часто лікуємо себе. На думку дитячих психологів найточнішим тут буде вираз однієї із мам: «Моя дитина відкриває в мені мої найкращі сторони. Однак, найгірші також». Якщо у вашому минулому є проблеми, які впливають на ваше теперішнє виховання дітей, вирішуйте їх. Зверніться за психологічною допомогою, якщо вони заважають вам залишатися спокійним та результативними.
Виховуйте впевнену дитину, зцілюючи своє минуле.
Самооцінка у малечі явище набуте, а не вроджене. Певні ознаки виховання, такі як гнів,страх та агресія, зустрічаються у кожному поколінні. Однак, наявність дитини дає можливість стати батьком, якого ви самі хотіли б мати. Якщо ви страждаєте низькою самооцінкою, особливо якщо відчуваєте, що це результат того, як вас виховували, вживайте заходів, щоб зцілити себе і зруйнувати подібну лінію виховання малечі. Спробуйте цю вправу, яка допоможе виховати впевнену дитину (терапевти називають це «передачею найкращого і відкиданням зайвого»):
- Перерахуйте конкретні речі, які робили ваші батьки, щоб збудувати вашу самооцінку.
- Перерахуйте конкретні речі, які робили ваші батьки, щоб зруйнувати ваше самооцінку.
- Тепер вирішите наслідувати добрі речі, які робили ваші батьки, і уникайте інших. Якщо вам важко виконати цю вправу самостійно, зверніться по допомогу від фахівця. І ви, і ваша дитина отримуватимуть користь.
Не тримайте образу на власних батьків.
Вони точно зробили те, що могли зробити, з урахуванням їхніх обставин того часу. Показовою у цьому випадку є розмова однієї бабусі та матері. Бабуся говорила: «Я була для тебе гарною мамою. Я дотримувалась точно розкладу, який дав мені лікар». Натомість нова матір (дочка бабусі) відчувала ряд проблем вже у дорослому віці, які виникли у зв’язку із надто жорстким режимом у дитинстві. Однак, вона була налаштована навчитися чути та розуміти усі сигнали свого малюка. Звичайно, що не треба звинувачувати свою власну матір, тому що переважна практика батьківства тих часів полягала в тому, щоб слідкувати за порадами «експертів» щодо виховання дітей. Проте, теперішній матері, більш комфортно самою бути експертом для своєї дитини.
Поліруйте ваше дзеркало.
Ніхто не може постійно бути щасливим, однак, постійний негатив від батьків може передатися малечі. Ваша дитина дивиться на вас, як на дзеркало для власних почуттів: якщо ви турбуєтеся, ви не можете показувати позитивні емоції. У перші роки життя, самооцінка дитини та матері настільки пов’язані, що вони стають майже єдиним цілим. Які емоції ви передаєте своєму малюку? Вони здатні відчувати справжні думки та емоції, навіть якщо на вашому обличчі будуть фальшиві маски.
Діти поглинають наші негативні емоції і віддають нам свої. Навіть немовлята знають, що вони повинні порадувати своїх батьків. Коли вони стають старшими, вони навіть можуть відчувати відповідальність за щастя батьків. Якщо у вас виникли серйозні проблеми із депресією або тривогою, зверніться за допомогою, щоб ви могли вирішити ці проблеми, перш ніж вони вплинуть на вашу дитину.
3. Станьте позитивним прикладом
Значна частина самооцінки дитини залежить не від того, як вона оцінює себе, а від того, як до неї ставляться оточуючі. Це особливо актуально для дошкільнят, які дізнаються про себе від реакції батьків. Ви транслюєте позитивні чи негативні образи дитині? Чи даєте ви розуміння малюку, що з ним приємно проводити час? Чи його думки та бажання важливі для вас? Чи його поведінка радує вас? Коли ви даєте дитині позитивні образи, вона навчається позитивно думати про себе. Малюк також охоче повірить вам, якщо ви скажете, що його поведінка не доцільна. Це стає дисциплінарним інструментом.
«Все, що я повинна робити, це подивитися на малюка певним чином, і він припиняє так себе поводити», — сказала одна мати. Вона насичувала самосвідомість дитини позитивними почуттями, і хлопчик активно реагував на них. Коли мама транслювала негативне відображення емоцій, дитині не подобалося відчуття, яке воно викликало. Він швидко змінював свою поведінку, щоб відновити своє почуття благополуччя.
Будьте реалістами.
Ви не зможете посміхатися весь час і в той же час залишитися людиною. Дитина повинна знати, що батьки також мають невдалі дні. Діти можуть побачити реальну картину, навіть крізь підробку бадьорості. Ваша уважність до малюка підвищить його уважність до вас, і колись він може бути тим, хто зміцнить вашу впевненість у собі.
4. Виховуйте впевнену дитину, граючи разом.
Багато чого можна дізнатися про малюка саме під час гри. Час, який ви витрачаєте на гру передає вашій дитині повідомлення: «Ти вартий мого часу. Ти цінна людина». Добре відомо, що діти вчаться граючись. Це покращує поведінку малюка, надаючи йому відчуття важливості та успішності. Замість того, щоб ставитись до ігрового часу, як до чогось буденного, використовуйте його для здійснення інвестицій у поведінку вашої дитини.
Дозвольте своїй дитині розпочати гру.
Важливим принципом навчання, який батьки повинні мати на увазі, є такий: діяльність, ініційована дитиною, — займає увагу малюка довше, ніж та, що пропонується дорослими. Більша користь від навчання відбувається, коли дитина сама обирає, що робити. Дитяча ініціатива також підвищує самооцінку: «Тато любить робити те, що я роблю!» Звичайно, ви можете думати: «Ах ні, тільки не знову гра-блок»! або "Ми прочитали цю історію двадцять разів!". Однак, це випробування на батьківство. Вам буде нудно з «Котом у чоботях» набагато раніше, ніж вашій дитині. Якщо хочете принести щось нове до тієї самої старої гри або книги, додайте до них своє власне бачення та правила.
Допоможіть малечі відчувати себе особливими.
Пам’ятайте, що під час гри, всю увагу потрібно зосереджувати на дитині. Якщо ваше тіло знаходиться у кімнаті із малюком, але розум на роботі, малюк це відчує, і ніхто з вас не виграє від проведеного разом часу. Більше того, дитина може дійти до висновку, що вона не важлива для своїх батьків. Ви втрачаєте можливість дізнатись щось нове про неї і насолодитися часом проведеним разом. Батьки потребують гри. Якщо ви насправді зайнята людина, то спуститися на рівень дитини та вести неструктуровану та непродуктивну, на ваш погляд, гру буде досить важко. Особливо, якщо на порядку денному є дійсно важливіші справи. Тільки за умови розуміння користі від ігор, можна почати ставитися до них із повагою. Зокрема, психологи часто наголошують на тому, що навіть для батьків, дитяча гра може виявитися терапевтичною. Завдяки малюкові, ви виокремлюєте свій час на щось незначне, неважливе і вчитеся розслаблятися. До того ж, гра може допомогти дізнатися цікаві речі про темперамент дитини та її можливості на кожному етапі розвитку. Дякуючі грі, малюк може відкритися батькам, як і вони йому. Час гри ставить нас на одному рівні із дитиною, допомагаючи потрапити в її розум. Тож, спробуйте виокремити достатньо власного часу на прості дитячі ігри.
Грати — це інвестиції
Брати участь у дитячих іграх стане однією із найкращих ваших інвестицій, щоб виховати впевнену дитину. Ви можете відчувати, що ви «витрачаєте час» на укладання блоків, коли ви можете «робити щось» замість цього. Деякі дорослі здатні панікувати, оскільки бояться, що не зможуть виділити достатньо часу для малюка. Звичайно, що не потрібно грати протягом усього дня, та і сама дитина не захоче цього. Головне, це розуміти, що те, що може здаватися безглуздим для вас, може значити багато для вашої дитини. Чим більший інтерес ви виявляєте на заняттях з вашою дитиною на ранньому етапі, тим більший інтерес ваша дитина проявлятиме до вас у більш старшому віці. Коли малюк зростає, ви можете залучати його до своїх ігор або, навіть, роботи, оскільки перебування з вами є найкращою нагородою.
