Навчальний рік закінчився, але повномасштабна війна, на жаль, триває. А з нею продовжують зʼявлятися перед педагогами нові виклики та проблеми. Тож під час підготовки до нового навчального року пропонуємо учителям початкових класів звернути увагу на рекомендації дитячої та сімейної психологині Світлани Ройз щодо використання матеріалів у підручниках для читання.
Світлана пропонує травмачутливий аналіз та стислі практичні ідеї, як можна подавати дітям інформацію, щоб вона не стала ретравмуючою.
- «Минулого навчального року до мене часто зверталися родини й учителі учнів молодшої школи. Під час читання деяких текстів у дітей траплялися напади тривоги, істерики й панічні атаки. Після цього я вирішила проаналізувати навчальну літературу і зробити примітки до підручників, щоб учителі розуміли, у чому варто бути обережними, а де ліпше в опрацюванні текстів чи додаткових завдань змістити акценти, щоб уникнути стигматизації. Тож запропонувала те, що може допомогти дітям і дорослим уникнути ретравмування», — пояснює психологиня.
Психологиня перечитала і проаналізувала 43 підручники (86 книжок) для початкової школи з української мови та літератури (читання). Готуючи рекомендації, Світлана Ройз консультувалася з іншими спеціалістами й спеціалістками, зокрема з колегами з Національної психологічної асоціації Валерією Палій, Лідією Чорною та Ілоною Рашковською.
- «Підручники друкувались до повномасштабної війни. Передбачити, що саме зараз може стати тригером для дитини, складно. Але точно є теми, до яких вчителі та батьки мають бути уважними. Теми війни, втрати, дому, родини, дні Мами та Тата. Вчителі точно можуть уникати деяких творів, якщо знають, що тема заскладна для дітей, чи заміняти їх. Можуть підготувати дітей до опрацювання теми. В методичці — всього два приклади текстів, до яких я була категорична в рекомендаціях. В ній більше — пропозиції щодо опрацювання матеріалу для вчителів і батьків. Мені б хотілось показати не тільки те, чого потрібно уникати, а й те, як ми можемо, не виключаючи складних чи суперечливих тем, давати дітям інформацію більш глибоко. Я описувала різні теми — не тільки пов’язані з війною, смертю, а і звертала увагу на тексти, що сприймаються, як маніпуляція, чи пов’язані зі стигматизацією, чи провокують почуття провини», — зазначає у своєму блозі у Facebook Світлана.
Отож, перейдемо до рекомендацій.
З яким контентом у підручниках потрібно бути обережними?
1. Російський контент. У проаналізованих підручниках були тексти з російських «Смішариків». Проте, наголошує психологиня, їм немає місця в сучасних українських навчальних книгах.
2. Тексти й вірші, присвячені мамам і татам. Педагогам важливо бути особливо уважними, якщо в класі є діти, чиї батьки загинули, померли, служать у ЗСУ чи їх немає поруч. Такі тексти можуть спричиняти сильні емоційні реакції.
Що можна зробити? Світлана пропонує педагогам такі рекомендації:
- Важливо попередити дітей про те, якій темі буде присвячений текст, та бути готовими надати підтримку, якщо цей матеріал спричинить емоційну реакцію.
- Запропонувати дитині, яка зараз переживає скорботу, — якщо вона хоче і готова, — розповісти про близьку людину і присвятити їй вірш чи прозу.
- Уникати запитань «Що ти відчуваєш?», «Що відчувають герої твору?», тому що вони спровокують ще більшу емоційну реакцію в дітей.
- Завершити тему варто словами про те, що ми поєднані з усіма, хто нас любить і кого любимо ми.
- Запропонувати зробити щось на пошанування тих, кого ми любимо (заспівати пісню, розповісти про них, створити малюнок).
- Запропонувати дитині, яка втратила чи сумує за батьками, розповісти про своїх близьких (якщо вона захоче).
3. Тексти про війну і військових. Під час ознайомлення з подібними текстами Світлана Ройз радить:
- Якщо вчитель знає, що в класі є діти загиблих військових або військовослужбовців, які зараз воюють, важливо бути уважним та обережним. Можливо, хтось із дітей проживає фазу гострого горя, тому ліпше саме зараз ці матеріали не опрацьовувати.
- Варто бути готовими до емоційних реакцій дітей. Можливо, озвучити: «Ми вклоняємося усім героям за подвиг, сумуємо за всіма загиблими». Акцентуємо на тому, що можемо зробити на згадку про загиблих.
- Якщо близькі дитини зараз на фронті, варто сказати слова подяки й підтримки та запропонувати зробити листівку чи написати листа. Важливо підтримувати емоції дитини, але намагатися переводити їх у дії.
Також у підручниках трапляються тексти про літак «Мрія», міста, які зазнали руйнувань чи перебувають у тимчасовій окупації. Психологиня наголошує, що важливо бути уважними до реакції дітей і готовими стабілізувати їхній стан.
- Наприклад, образи бомби, що вибухнула, чи тата у військовому літаку, які були в одному з творів, можуть бути травматичними.
Світлана радить опрацювання таких тем завершувати надією і, можливо, словами про те, як святкуватимемо Перемогу, якою буде відбудована Україна.
4. У підручниках трапляється тема конфліктів і війн, але в контексті уникання. Наприклад: «Ми маємо все робити, щоб не було конфліктів».
Що можна зробити? Психологиня пропонує:
- Ініціювати розмови з дітьми про те, чому виникають конфлікти, наприклад, з однолітками чи близькими; чи можна жити без конфліктів; що ми можемо зробити, щоби після конфліктних ситуацій зберегти взаємини й стати ближчими (конфлікт між людьми виникає, якщо потреби не задоволено. Ми можемо навчитися розрізняти свої потреби, говорити про них коректно до інших).
- У текстах також трапляються наративи про те, що ми маємо не допустити війну й не воювати. Світлана радить змістити акценти на те, що всі мають право на захист, а також на те, щоби дати відсіч ворогам. Саме зараз говорити про те, що не варто воювати, — некоректно.
5. У багатьох підручниках пропонують прочитати давньогрецький міф про Ікара.
- У 4 класі опрацювання міфів — одна з провідних тем.
- Саме текст про Ікара є в підручниках для учнів 1 і 4 класів.
«Педагогам важливо памʼятати, що дитина дозріває до сприйняття метафор поступово. Діти молодшого віку сприймають інформацію емоційно. Учні 4 класу вже зможуть усвідомити сенс міфу», — пояснює психологиня.
Що можна зробити:
- Для 1 класу Світлана пропонує змістити акценти в обговоренні міфу, щоб не наголошувати на смерті Ікара й детальних описах тіла в морських водах (вони є в підручниках). У підручниках для 4 класів для цього ж міфу є різний підхід в ілюстраціях. В одній ілюстрації Ікар падає, в іншій — злітає. Це змінює відчуття й реакції дітей.
- Також вона пропонує трансформувати і завдання до міфу: поміркувати над мріями і їхніми втіленням. Не акцентувати на ілюстрації — саме на загибелі Ікара.
Натомість можна обговорити такі питання:
- чи потрібне мистецтво й навіщо?
- як створювати й пізнавати нове, експериментувати та бути в безпеці?
- чи можемо ми вберегти інших від помилок?
- що таке — мріяти, як ми втілюємо наші мрії, чи потрібні вони взагалі?
- чи може мрія дати поштовх до відкриттів у науці?
6. У підручниках для дітей різного віку є тексти, у яких дітям пропонують завжди бути слухняними, не проявляти злість.
- Наприклад, у підручнику для 1 класу є текст про їжачків, яких батьки виховували слухняними і казали: «Ніколи не сердьтеся одне на одного і в жодному разі не показуйте колючок».
Що можна зробити? Для того, щоб залишити за дітьми можливість права на захист, психологиня радить змінити у таких текстах ідеї для обговорення після прочитання:
- навіщо «колючки» потрібні?
- коли нам доречно й недоречно «показувати свої «колючки»?
- чи може людина завжди бути доброю й милою?
- навіщо нам злість?
- чи буває доброта шкідливою?
- чи буває злість корисною?
7. У підручниках є тексти, у яких дітям пропонують і навіть вимагають знати та вміти те, на що вони не здатні в певному віці.
Зокрема, наголошено на почутті сорому й провини, якщо вони цього не вмітимуть.
1) Наприклад, текст для 1 класу, в якому дитина має памʼятати дні народження своєї родини.
Що можна зробити? В обговоренні таких текстів, щоб не провокувати почуття провини у дітей (бо в такому віці запамʼятати дні народження складно), Світлана радить запитати:
- а що ми можемо зробити, щоб запамʼятати дати днів народжень (записати в блокноті, поставити нагадування на телефоні, зробити для сімʼї плакат-нагадування)?
- що робити, якщо все ж забув/-ла про день народження друга чи близьких?
2) Також в одному з підручників був текст про те, як дівчина відмовлялася пити молоко, яке їй запропонувала мама. І мама, і всі речі, що були вдома, казали дитині: «Мама так багато для тебе робить, а ти відмовляєшся пити молоко».
Що можна зробити? Щоб уникнути сприйняття тексту як маніпуляції почуттям провини, психологиня пропонує додати запитання: «Як ми можемо сказати „ні“, щоб це було коректно й не образливо для інших — тих, хто про нас піклується?».
3) Інший текст розповідав про сиві волосинки в мами, у появі яких звинувачують дитину.
Що можна зробити? Світлана пропонує додати після прочитання обговорення з дітьми про те, що мами піклуються про дітей та завжди хочуть, щоб вони були в безпеці. І це добре, якщо діти турбуються про почуття матусь. Також діти мають про себе піклуватися, але не тільки для того, щоб не засмучувати мам, а щоби бути в безпеці й не наражати на небезпеку інших.
- Ще можна додати такий акцент (щоб уникнути почуття провини, яка може зʼявитися у дітей під час читання): діти не винні у хворобах чи сивині мами, але насправді мають піклуватися про її почуття.
В опрацюванні таких текстів важливо трансформувати почуття провини на підтримку і формування нових навичок.
8. У підручниках є тексти з наративами про те, що розповідати про себе, пишатися досягненнями має бути соромно. Це тексти з розповідями про свої досягнення, про вихваляння та самопрезентації.
Що можна зробити? Психологиня рекомендує додати до обговорення текстів роздуми про різницю між вихвалянням й визнанням своїх здобутків. Можна поговорити про «біле» й «чорне» вихваляння («біле» — якщо правдиво можемо розповісти про те, що зробили чи досягли, а «чорне» — якщо порівнюємо себе з іншими (я кращий/-ща, ніж ти), або вихваляємося тим, що у нас є, а не розповідаємо про те, що ми зробили).
9. Тексти про те, що діти завжди повинні ділитися тим, що їм належить, і мають відчувати провину, якщо не діляться.
Що можна зробити? Світлана пропонує після читання влаштувати дискусію:
- чи маємо ми право відмовляти іншим?
- як самі почуваємося, коли з нами не діляться?
- як коректно вчинити на місці персонажів творів (добре, якщо ми можемо ділитися, але й нормально, якщо скажемо, наприклад: «Я так чекав/-ла на цей подарунок. Я трохи сам/-а покатаюсь (пограю, почитаю) і дам вам».
Опрацьовуючи тексти, у яких наголошують на тому, що дитина
однозначно має віддавати все своє, педагог може запропонувати роздуми:
- що важливіше — дбати про інших чи про себе? (ми пропонуємо дітям роздуми);
- чи маємо ми право сказати: «Я пограюсь і дам вам»;
- дискусію «Про готовність віддавати все і жадібність».
10. Матеріали, які можуть спровокувати цькування, наприклад, кепкування з прізвищ.
У підручниках багато текстів, у яких розповідають про походження прізвищ. Також є тексти, у яких діти глузують із прізвищ.
Що можна зробити? Психологиня радить після читання запросити дітей до обговорення (для профілактики цькування й насмішок):
- чи можемо ми зараз робити висновки про характер людини за її прізвищем?
- чи може так статися, що прізвище Заєць має смілива людина, а Орел — боязка?
- яка сила вашого прізвища?
11. Білоруська казка про зайчиків, яка є в багатьох підручниках.
Світлана Ройз радить її взагалі уникати. Адже у ній порушено тему самогубства, наявні хибні висновки й деструктивні програми, комплекс жертви.
12. Легенда «Камʼяна голова» та подібні тексти
Тексти такого типу можуть підсилити відчуття тривоги й почуття провини в дітей, що втратили рідних. Якщо ж все-таки їх використовувати, тоді психологиня пропонує:
- робити акцент на тому, що парубок був не дитиною, а дорослим, — для всіх природно боятися;
- розібратися зі своїм страхом;
- навести приклад, як добровольці й волонтери мужньо захищають нас;
- не запитувати в кінці розмови про те, які емоції викликав текст, — це тільки підсилить реакцію дитини;
- зробити стабілізаційну вправу чи практику й завершити обговорення на відчутті теперішнього моменту і сили.
13. Тексти з гендерними стереотипами, наприклад, про те,
чи має відрізнятися поведінка хлопчиків і дівчат.
Що можна зробити? Світлана пропонує після читання тексту запросити дітей до дискусії про те, чи насправді відрізняються правила поведінки для дівчат і хлопчиків? Чи може дівчинка бути активною, а хлопчик — чутливим? Чи є різниця у здібностях або проявах талантів?
14. Тексти, які можуть призвести до стигматизації.
Наприклад, в одному з підручників є текст про дятла, який не мав родини. Про нього пропонували казати «безродний».
Що можна зробити? Для того, щоб уникнути стигматизації людей, які не мають родини й дітей, психологиня радить поговорити з учнями про те, що людина може у своєму житті робити різний вибір та бути в різних обставинах, однак це не означає, що вона егоїстична чи погана. Коли бачимо людину, у якої немає дітей чи родини, це може бути її свідомим вибором, який ми маємо поважати, а може, й не завжди саме її вибором.
Крім того, запитання після одного з текстів — «Як дітям краще: бути самотніми чи в колективі» — некоректне. Світлана рекомендує запропонувати обговорення:
- чим відрізняється усамітнення, якого ми іноді потребуємо, і самотність?
- що ми можемо робити одне для одного, щоб не почуватися самотніми?
- поміркувати над тим, які «колючки» рис характеру іноді нам заважають у стосунках;
- як ми показуємо іншим, що нам потрібно усамітнитися?
Також ці рекомендації можна завантажити за покликанням.
