Вибираємо текст з двох поданих записів

Текст має загальну ідею та тему. Тема – це те, про що цей текст, власне, розповідає у своїх реченнях, а ідея є його головною думкою. Проте такі поняття для розуміння дитини не завжди є легкими, тому набагато простіше текст сприймати як набір взаємоповʼязаних речень. Речення у тексті повʼязані приблизно так само, як і слова у межах одного речення. Наприклад, за допомогою тих самих сполучників, які ставляться на початку наступного речення, аби повʼязати його з попереднім. Окрім того активно використовуються займенники. Як вже відомо дитині, займенники – слова, що належать до самостійної частини мови, яка не називає обʼєкти прямо, як іменник, і лише вказує на них, відповідаючи на ті ж питання: «що?», «хто?», а також «чий?», «який?», «скільки?» тощо. Отже, займенники можуть буквально замінити будь-яке іменникове слово, тобто іменник, прикметник та числівник. Якщо в одному реченні вжито назву обʼєкта, то в наступному замість нього буде займенник у тому ж роді та числі. Цей займенник і позначає вказаний у попередньому реченні обʼєкт. Його використання має подвійне значення. З одного боку займенник дозволяє уникнути тавтології – невиправданого повтору слів. З іншого саме займенники разом зі сполучниками вказують на звʼязок слів у тексті. Перед учнем на екрані на кожному етапі знаходиться два набору речень. Один з них є просто рядом неповʼязаних між собою фраз, тоді як інший є повноцінним текстом. Дитина має обрати саме його, керуючись названими вище параметрами. Спочатку дитина має знайти спільну для всіх речень тему та загальну думку, потім – займенники та сполучники. Якщо нічого з цього нема, значить речення не є текстом.