Кожне речення у тексті є помірно автономним у тому сенсі, що, якщо його забрати від інших, дитина все рівно зрозуміє те, що в ньому говориться, принаймні загально. Проте водночас з цим речення у тексті взаємоповʼязані – всі разом вони утворюють цілісну структуру, і кожна думка окремого речення служить для передачі загальної ідеї тексту. Саме тому у тексті досить легко знайти та виділити речення, які для нього не підходять за основною ідеєю. Цим і буде займатися дитина у ході виконання цієї вправи. На екрані перед учнем міститься текст. Він є досить коротким, але повноцінним, з усіма атрибутами цієї одиниці граматики: речення можуть бути взаємоповʼязані сполучниками та займенниками (які використовуються для того, щоб уникнути тавтології, тобто даремного і некрасивого повторення слів), є назва, яка означає, про що саме йтиметься у тексті. Дитина уважно читає його, розуміючи сенс кожного речення та те, як вони разом передають загальну думку тексту. У ньому є одне зайве речення, яке за контекстом повністю йому не підходить. У ньому може йтися про сторонні питання, які не мають відношення до загальної теми і не підіймалися у сусідніх реченнях; також у ньому можуть бути теми, які не є актуальними. Наприклад, якщо текст називається «Осінь», а у ньому в одному з речень описується завірюха або День Святого Валентина, то очевидно, що це речення зайве. Учень шукає його, виділяє, після чого проходить на наступний етап, де треба буде виконати аналогічне завдання вже з іншим текстом. Кожен супроводжується своїми ілюстраціями, які прикрашають текст, роблять його більш цікавим для сприйняття.
Учень/учениця обирає з поданих заголовок до тексту букварного типу, визначає кількість речень у тексті (з 2-4 речень); виявляє їх межі за графічними орієнтирами.
Учень/учениця читає вголос доступні тексти цілими словами.