У кожного речення має бути граматична основа, але її форма варіативна. Деякі речення мають як підмет, так і присудок. Інші мають лише один із цих елементів. Складні речення мають дві граматичні основи, які можуть бути пов’язані між собою за змістом, але залишаються незалежними, і тому їх можна розділити за наявності такого бажання. Ця вправа тренує вміння розпізнавати складні речення серед великої кількості інших варіантів, іноді дуже схожих. Перед учнем міститься набір речень. Деякі з них є складними, інші — прості, але ускладнені чимось, наприклад, дієприслівниковим зворотом. Іноді там можуть перебувати речення, що мають однорідні підмети або присудки. Вони залишаються простими, адже однорідні члени речення пов’язуються з одним і тим самим словом (однорідні присудки — з одним підметом і навпаки), тоді як кожна граматична основа складного речення є самостійною. Дитина аналізу кожне речення, виділяючи складні. Деякі з них можуть бути частково неповними, скажімо, складне речення містить підмет і присудок у одній частині й лише присудок або лише підмет у іншій. Але це не однорідні члени речення, бо між ними немає прямого зв’язку.
Учень/учениця:
- знає визначення словосполучення й речення, пояснює різницю між ними;
- усвідомлює роль звертань, вставних слів (словосполучень) та однорідних членів речення в мовленні;
- розставляє розділові знаки у простих реченнях, що містять однорідні члени речення, звертання, вставні слова, та між частинами складних речень за вивченими правилами;
- розрізняє словосполучення й речення, прості й складні речення;
- визначає головне й залежне слова у словосполученні;
- визначає головні та другорядні члени речення;
- знаходить у реченні вставні слова, звертання та однорідні члени речення;
- називає частини мови, якими вони виражені;
- будує речення зі звертаннями, вставними словами, однорідними членами речення; із простих речень — складне; речення з прямою мовою;
- знаходить і виправляє орфографічні й пунктуаційні помилки на вивчені правила;
- знає особливості будови тексту, мовні засоби зв’язку між його частинами;
- застосовує знання про текст, його будову, ознаки, засоби зв’язності для побудови висловлення на визначену тему;
- складає план прослуханого або прочитаного тексту;
- знає сфери вживання, основні види висловлень, загальні та мовні ознаки основних стилів мовлення;
- розуміє основну функцію, сферу вживання офіційно-ділового стилю;
- розрізняє стилі мовлення, визначає сферу використання;
- помічає й виправляє стилістичні огріхи у висловленнях і текстах.
Учень/учениця:
- аналізує мовні й позамовні поняття, явища, закономірності;
- порівнює, узагальнює їх;
- виділяє головне з-поміж другорядного;
- здобуває інформацію з різноманітних джерел (довідкової, художньої літератури, ресурсів Інтернету тощо), здійснює бібліографічний пошук, працює з текстами вивчених типів, стилів і жанрів мовлення;
- систематизує, зіставляє, інтерпретує готову інформацію;
- моделює мовні й позамовні поняття, явища, закономірності.