Якщо під час виконання попереднього завдання акцент робився на самостійному підборі префіксів, то ця вправа – навпаки, дає дитині можливість вибрати один з кількох варіантів.
На екрані перед учнем міститься каркас слова, де є корінь, суфікс, закінчення – загалом вся основа, окрім закінчення. Однак, бракує префікса, який доповнює слово та надає йому саме те лексичне значення, яке потрібно. Особливість цього слова в тому, що з усіх варіантів префіксів лише один підходить для даного слова. Всі інші не підходять не лише з лексичної точки зору, а й тому, що не існує форми слова з такою основою та таким префіксом. Наприклад, слово «розквітнути» з префіксом «роз-». Префікс «без-» не підходить, адже нема слова «безквітнути». Таким чином, варіант відповіді є відносно очевидним. Все, що треба зробити учневі для того, щоб успішно виконати це завдання, це просто підставити по черзі кожен варіант з префіксів. Знайшовши правильний, школяр проходить на наступний етап завдання, де треба виконати аналогічний набір дій.
Вибір префіксів здійснюється досить просто, однак перевірка знань не є метою даної вправи, тож вона і не має бути складною. Натомість учню надається ряд слів (по одному на рівень), де саме префікс грає вирішальну роль у формуванні кінцевого значення, а тому важливо запамʼятати ці слова і ці префікси, які є обовʼязковими для них. В майбутньому школяр, зіштовхнувшись з одним з таких слів, буде розуміти, чому саме цей, а не якийсь інший префікс, містяться у ньому. А візуальний ряд вправи, який доповнюється малюнками, лише посилює цікавість до завдання.
Учень/учениця визначає префікс, суфікс у ряді слів; знає правила правопису префіксів роз-, без- , з-, с-; утворює нові слова, що належать до тієї самої частини мови за допомогою поданих суфіксів.