Явище антонімії є досить розповсюдженим для всіх відомих частин мови, адже ледь не до будь-якого слова можна підібрати одне, котре мало б протилежне лексичне значення. Однак, особливий наголос слід зробити на антонімії прикметників. Справа в тому, що прикметники використовуються для характеристики та опису предметів та явищ, які в свою чергу називаються іменниками. Тож у спілкуванні правильний підбір прикметників-антонімів є важливим. Це вміння й тренується завдяки виконанню даного завдання.
На екрані перед учнем міститься зображення двох словосполучень. В обох є іменник та прикметник. Іменник є однаковим, і завдання полягає у тому, щоб зробити значення другого словосполучення протилежним першому. Для цього, звісно, слід зосередитись на значеннях прикметників. Цікавим є оформлення вправи. Перше словосполучення, яке є вже повним, знаходиться на одній сторінці зображеної книги та супроводжується своєю ілюстрацією, котра показує те, про що йде мова в тексті. На іншій сторінці міститься малюнок-антипод, який задає відповідний настрій тому словосполученню, яке є неповним, але яке й слід завершити. При цьому персонаж, зображений на цій сторінці, за допомогою іменників описує потрібний прикметник. Наприклад, «день з хмарами» означає «хмарний день», де прикметник вживається для описання дня. Варіанти відповіді знаходяться під малюнком. Школяр вибирає ту форму прикметника, яка задала б словосполученню значення, протилежне до іншого. При цьому учень не лише працює з антонімією та вивчає, як прикметник впливає на значення тексту, а й вчиться від іменників утворювати прикметники за допомогою зміни морфемного складу.
Учень/учениця має уявлення про прикметник як частину мови; впізнає прикметники в реченні і тексті; будує сполучення прикметників з іменниками; встановлює між ними граматичний зв’язок за допомогою питань; змінює прикметники за родами; визначає рід прикметників за закінченням, поставленим питанням; за родом іменників, з якими вони зв’язані; змінює прикметники за числами, вводить їх у речення.