Суфікси можуть мати різні значення і використовуватись з тими чи іншими цілями, однак досить часто трапляються суфікси, які підбираються не лише по значенню, а й за фонетичними законами. Наприклад, за сенсом однаковими є суфікси «-оньк-» та «-еньк-», і те, який з них слід використати в тій чи іншій ситуації, залежить, перш за все, конкретним випадком і тими літерами, якими закінчується корінь.
На екрані перед учнем на кожному етапі міститься зображення каркасу слова, якому бракує суфікса. Над словом є ілюстрація, на які зображено те, що цим словом називається. Суфікс займає велику частину слова, і без нього інколи важко зрозуміти, про що йде мова, а малюнок є зручною та естетично приємною підказкою. Варіанти знаходяться безпосередньо під цим каркасом. Учень по черзі підставляє кожен з них (подумки, якщо може обійтись без «пробного» перенесення варіантів) у каркас, після чого вибирає правильний і проходить на наступний етап вправи.
Загалом, це завдання є досить простим для виконання ,але разом з тим – і важливим для учня. Справа в тому, що є певні правила, за якими однакові за сенсом, але різні за буквеним складом суфікси використовуються в тих чи інших словах. Наприклад, якщо корінь закінчується на шиплячий, скажімо на «ч», то суфікс не може починатись на «і», адже цей голосний звук помʼякшує попередній приголосний, а відомо, що в українській мові шипляча «ч» є завжди твердим звуком. Переміщуючись з рівня на рівень, дитина не просто практикується у підборі суфіксів, а й запамʼятовує особливі випадки, аби в майбутньому використовувати ті чи інші суфікси у часто вживаних словах, не замислюючись і правильно.
Учень/учениця визначає префікс, суфікс у ряді слів; знає правила правопису префіксів роз-, без- , з-, с-; утворює нові слова, що належать до тієї самої частини мови за допомогою поданих суфіксів.