Вставляємо першу літеру в корінь слова

    Ті чи інші префікси приєднуються до кореня, підкорюючись різним законам. Інколи діють суто традиційні мовні правила. Наприклад, префікси «роз-» та «без-» завжди закінчуються на «з», не залежно від того, з якої літери починається корінь, адже префіксів «рос-» та «бес-» в українській мові не існує. Інколи ж підбір елементів префіксів підкорюється фонетичним законам або закону милозвучності.

    У ході виконання цього завдання дитина тренуватиметься працювати саме з тою ділянкою слова, яку можна назвати кордоном між коренем та префіксом. На екрані перед учнем міститься слово – нове для кожного етапу вправи, і завжди неповне, адже у ньому бракує однієї літери. Слова різні, різні й букви, однак, пропущеною є завжди саме перша літера кореня слова. Школяр читає це слово вголос, розуміючи як його лексичне значення, так і те, яку літеру треба помістити у порожню клітинку. Варіанти відповіді знаходяться під словом. Однак, вони не є підказкою. Серед варіантів є одна правильна літера і одна, котра близька до неї за звучанням, тож учень може переплутати. Таким чином, варіанти відповіді тут використовуються саме для того, щоб бути додатковою перепоною. Школяр же в свою чергу має зрозуміти, який варіант є потрібним, керуючись головним способом – підбором спільнокореневого слова. Наприклад, у слові «спадає» пропущено другу літеру. Учень має вибір: поставити після префіксу або «п», або «б». знаючи, що початкове слово – «падати», він розуміє, що саме «п» є першою буквою кореня. Після того, як зроблено правильний вибір,  варто звернути увагу на взаємодію кореня та префіксу. На наступному етапі дитина зіштовхнеться з подібним випадком, але слово буде вже, звісно, інше, як і варіанти літер.