Ця вправа ніби доповнює попередню, повторюючи її механіку з тою відмінністю, що цього разу доведеться шукати спільнокореневі слова не в одному реченні, а у цілому короткому тексті.
На кожному етапі завдання перед учнем міститься зображення такого тексту. Власне, його наявність і є головною родзинкою вправи, адже не стільки ілюстрації, які доповнюють вправу та відрізняються в залежності від тексту, а сама коротка оповідка має зацікавити дитину. Учень читає текст, новий на кожному етапі, після чого вибирає у ньому слова, які мають спільний корінь. Дитина вже знає, що це – центральна морфема, яка є центром лексичного значення словесної одиниці. Також учню вже відомо, як знаходити спільнокореневі слова, а також те, що вони можуть сильно відрізнятись як за лексичним змістом, так і за граматичним. Більше того, спільнокореневі слова можуть належати до зовсім різних частин мови. Однак, дитина вже стикалась з цими явищами протягом виконання попередніх завдань, тож необхідний практичний досвід вже має. Ця ж вправа ніби узагальнює його, адже випадки спільнокореневих слів є досить цікавими та особливими на кожному етапі завдання. І при цьому такі слова грамотно вписані в текст, не виділяючись з нього та граючи свою роль у розкритті його змісту. Коли школяр вибирає всі слова, що містять спільний корінь, то проходить на новий рівень вправи.
З кожним етапом завдання дитина вчитиметься робити це все більш впевнено і в результаті визначатиме спільнокореневі слова ледве не інстинктивно, навіть якщо між ними досить далека «відстань» у тексті.
Учень/учениця знаходить, визначає корінь у ряді спільнокореневих слів; розрізнює, добирає групи спільнокореневих слів, що належать до різних частин мови, вводить їх у словосполучення і речення.