Учень, вивчаючи математику на цьому курсі завдань, вже знає, що таке парні числа – це ті, які можна розділити на дві рівні частини, тобто на двійку. Парними числами є рівно половина з усіх, тоді як інша половина належить до умовного підтипу, що називається «непарні числа», деякі, хоча й не всі, з яких можна розділити на трійку. У ході виконання цього завдання дитина не просто повторить для себе значення цього терміну, а й виконає з числами певні операції, які матимуть відношення до їхньої парності чи непарності. На екрані перед учнем міститься математичний приклад, складовими елементами якого є досить великі числа. Учень має вирішити, парним чи непарним є число, котре є результатом цієї дії. Зробити це можна двома методами. Перший – виконати, власне, цю дію та дізнатись результат. Проте можна зробити простіше, адже є другий варіант – подивитись на останню цифру обох елементів прикладу. Загальне правило таке: якщо обидва числа закінчуються на парні або непарні числа, то результатом є обовʼязково парне число, але якщо одне з чисел парне, а інше – ні (не важливо, яке, перше чи друге), то результатом дії обовʼязково буде непарне число. Це правило діє завжди як для прикладів з додаванням, так і для прикладів з відніманням. Коли учень аналізуватиме доданки чи зменшувані та відʼємники за ним, то переконається у справедливості цього правила, рухаючись між етапами завдання. Важливо, щоб дитина памʼятала: з діленням та множенням це правило вже не працює. За допомогою знання цього цікавого способу учень не тільки дізнаватиметься про парність чи непарність результату дії до того, як його обчислити, а й розівʼє математичне чуття і буде швидше виконувати самі приклади з додаванням та відніманням великих чисел.
Учень/учениця: застосовує алгоритм письмового додавання і віднімання
Учень/учениця: перевіряє правильність виконання множення і ділення