Особливість задачок як формату подання математичної інформації полягає у наявності певного сюжету. Історія складається з кількох елементів: в ній говорить про персонажів, описується певна ситуація, а також обовʼязково є цифри і числа, які допомагають цю ситуацію вирішити. Задачі на лічбу виконані за тією ж схемою і мають на меті допомогти дитині навчитись краще орієнтуватись у числах. На екрані перед учнем міститься ображення математичної задачки, де розповідається про лічбу від певного числа до іншого. Таким чином, хоча на екрані окрім текстової інформації зображені тільки малюнки героїв та окремі цифри, дитина уявляє числову пряму у тому вигляді ,що описано в сюжеті. Учень розуміє, які числа були згадані під час лічби. у задачці є питання, яке стосується наявності на цій частині прямої (тобто чи персонаж доходив під час підрахунку) того чи іншого числа. Учень має зрозуміти, чи входить воно, це число, у згаданий в сюжеті відрізок. Коли дитина дає відповідь на це питання, то, незалежно від того, чи ця відповідь виявилась вірною чи ні, проходить на новий етап, де буде інший сюжет, нові персонажі, а відтак і малюнки. Проте механіка виконання завдання буде тією ж, оскільки стосується саме теми лічби.
Учень/учениця: розуміє, що один і той самий вираз може бути розв’язанням безлічі сюжетних задач; розв’язує задачі на знаходження третього числа за сумою двох інших, на знаходження суми трьох доданків, на розкриття суті множення, ділення, на збільшення або зменшення числа в кілька разів, на кратне порівняння чисел; обґрунтовує усно вибір арифметичної дії, якою розв’язується задача.