Ділення з остачею

Учень вже знає, що для ділення підійдуть не всі числа. Якщо у віднімання є лише одна вимога: зменшуване має бути більшим, ніж відʼємник – то у ділення вимог більше. Далеко не кожне число можна розділити на «3», а якщо дільник є більшим числом, то кількість можливих ділених зменшується ще на порядок. Однак, часто все рівно треба розділити два числа, незалежно від того, наскільки вони підходять одне до одного. Тому й існує поняття остачі. Відбувається її знаходження наступним чином. Дитина знаходиться найближче до наявного діленого число, яке підходить для того, щоб його розділили на дільник. Частка записується разом з остачею – різницею між справжнім діленим і цим числом, яке вдалось знайти. У ході виконання цього завдання школяр тренуватиметься ділити з остачею великі числа. На екрані перед учнем міститься зображення таблиці – нової для кожного наступного етапу завдання. Кожен стовпчик підписано, у кожному – своє число. Якщо дивитись на клітинки у горизонтальній проекції, то вони складаються у приклад із дією ділення та багатоцифровими елементами. Однак, таблиця неповна – одна з клітин порожня. Учень має виконати потрібні обчислення, щоб знайти те число, якого бракує, і вписати його у порожню клітинку. Після цього школяр пройде на новий етап завдання. Наприклад, якщо бракує діленого, учень множить частку з дільником і додає до результату остачу. Якщо бракує остачі, дитина виконує ділення і знаходить різницю між первинним діленим і тим, яке довелось підставляти замість нього. Таким чином учню доводиться кожного разу по-новому розглядати приклад, що закріплює навички ділення з остачею та переводить їх у практичну площину.  А формат таблиці робить завдання більш простим для сприйняття.