Опис завдання
Дитина вже знає, що прислівник особливий тим, що не має звичних граматичних категорій на кшталт роду, числа, часу, особи тощо. Єдина можливість для зміни прислівника споріднює його з прикметником. Йде мова про ступені порівняння. Власне, це не дивно: прикметник означає ознаку предмету, а прислівник – ознаку дії, стану чи іншої ознаки. Тим не менше, не всі прислівники, як й не всі прикметники, можуть змінюватись за ступенями порівняння – лише ті, для яких це допустимо лексично. При цьому при вживанні прислівників в тому чи іншому ступені часто зустрічаються помилки. Завдання має акцент на сюжетній основі, яка робить вправу більш інтерактивною та цікавою для виконання дитиною. На екрані перед учнем міститься зображення двох речень. Вони – результати експериментів чаклунки, яка зображується поряд. Симпатична відьмочка працювала над перетворенням звичайних прислівників у такі, що відрізнялись би від початкових за ступенем. Одне речення з таким прислівником вжито без помилок. В іншому цей же прислівник містить помилку в написані. Завдання, яке ставиться перед дитиною, полягає у тому, щоб визначити, який з випадків є, власне, помилкою. Таким чином школяр допоможе чаклунці. Дитина аналізує обидва речення. Вони відрізняються за іншими членами, окрім прислівника, спільного для них обох. Коли школяр знаходить випадок, де було допущено помилку, то виділяє його – та проходить далі на наступний етап завдання. Оскільки у прислівників нема закінчень, всі подібні зміни відбуваються в суфіксах, де спостерігається чергування або додавання приголосних і голосних.
Пов'язані стандарти
Учень/учениця:
- розрізнює серед поданих слів прислівники; знає їх основну граматичну ознаку – незмінюваність; ставить до них питання, зв’язує їх із дієсловами в словосполученнях, вводить у речення, поширює речення найуживанішими прислівниками;
- добирає до поданого прислівника синоніми й антоніми;
- будує і відрізняє речення з однорідними членами, вираженими прислівниками;
- пояснює значення прислівників у тексті;
- вибирає з-поміж поданих прислівник, який найбільше відповідає змісту речення, тексту.
Учень/учениця:
- знає напам’ять українську абетку (алфавіт), розташовує слова у списку за абеткою, орієнтуючись на другу і третю літери у слові;
- знаходить потрібне слово в навчальному словнику, користується орфографічним словником для перевірки закінчення іменників чоловічого роду на приголосний у родовому відмінку;
- відображає на письмі явища чергування приголосних [г], [к], [х] із [з´], [ц´], с´] та голосного [і] з [е], [о];
- вживає у процесі виконання навчальних вправ: у родовому відмінку іменників жіночого роду на -а закінчення -и -і , в орудному відмінку однини в іменниках чоловічого та жіночого роду з основою на м’який приголосний та [ж], [ч], [ш] закінчення -ею, -ем, закінчення -єю в іменниках жіночого роду на –ія, закінчення -єм в іменниках чоловічого роду на [й];
- перевіряє за словником закінчення в родовому й орудному відмінках іменників на -ар, -яр;
- дотримується правил написання іменників жіночого роду з основою на приголосний в орудному відмінку однини (сіль-сіллю; честь-честю);
- вживає закінчення -ах (-ях) в іменниках місцевого відмінка множини;
- уживає букву «ь» для позначення м’якості кінцевого приголосного основи у відмінкових формах прикметників;
- дотримується правила написання прикметників у називному відмінку множини (із закінченням -і);
- правильно записує числівники, форми родового відмінка числівників 50-80;
- пише займенники окремо від прийменників;
- уживає приставну літеру «н» після прийменників у займенниках 3-ї особи;
- знає і дотримується правила окремого написання «не» з дієсловами;
- дотримується правила правопису дієслів на -ся;
- дотримується правил правопису найуживаніших прислівників, зокрема, передбачених програмою для запам’ятовування;
- правильно вживає розділові знаки в кінці речень.
Учень/учениця розрізняє і правильно використовує прислівники, має уяву про групи прислівників за значенням і роллю у реченні, вживає та розуміє лексичні конструкції з різними їхніми типами.
