Особливість прислівників в тому, що вони – єдині самостійні слова, які не змінюються граматично. Кожен прислівник має лише одну початкову форму, і лише деякі з них можуть, подібно прикметникам, змінюватись за ступенями порівняння, але ані іменникових (на кшталт роду, числа та відмінку), ані дієслівних (типу часу, особи) граматичних категорій у них нема. Відсутність цих категорій прислівники компенсують величезним різноманіттям значень та питань, на які вони відповідають. Це робить їх незвичними, а роботу з ними – трохи складнішою, принаймні на початку. У ході виконання цього завдання дитина тренуватиметься розпізнавати прислівники в тексті. Загалом, перша вправа, присвячена новій частині мові, завжди має цю форму, однак, якщо здебільшого така вправа має просто переорієнтувати увагу дитини на новий вид слів, то ця має більш істотне практичне значення, адже дозволяє краще навчитись відрізняти прислівники від інших частин мови. На екрані перед школярем міститься текст, що складається буквально з одного простого, але досить поширеного речення. У ньому неодмінно є прислівник, хоча б один, і завдання, яке ставиться перед учнем, полягає у тому, щоб проаналізувати кожне слово у цій конструкції та знайти прислівники. Для цього дитина аналізує питання, на які відповідають слова. Однак, у випадку з прислівником питань дуже багато, тому важливо, аби учень зрозумів, що слова, які належать до цієї частини мови, майже завжди повʼязуються з дієсловами, як прикметники з іменниками – прислівники характеризують дію. Відповідно слово, що описує дієслово, і є прислівником. В рідкісних випадках прислівник може описувати прикметник, але ніколи – іменник.
Учень/учениця:
- розрізнює серед поданих слів прислівники; знає їх основну граматичну ознаку – незмінюваність; ставить до них питання, зв’язує їх із дієсловами в словосполученнях, вводить у речення, поширює речення найуживанішими прислівниками;
- добирає до поданого прислівника синоніми й антоніми;
- будує і відрізняє речення з однорідними членами, вираженими прислівниками;
- пояснює значення прислівників у тексті;
- вибирає з-поміж поданих прислівник, який найбільше відповідає змісту речення, тексту.
Учень/учениця:
- розрізнює на слух і на письмі розповідні, питальні і спонукальні речення, розрізнює серед них окличні і неокличні;
- знаходить головні і другорядні члени речення у найпростіших випадках, встановлює логіко-граматичні зв’язки між членами речення за допомогою питань, поширює речення;
- складає речення за поданими графічними схемами, відновлює зміст деформованих речень;
- виявляє в реченні однорідні члени (головні і другорядні), виконує навчальні вправи з реченнями з однорідними членами, вживає кому при однорідних членах речення.
Учень/учениця розрізняє і правильно використовує прислівники, має уяву про групи прислівників за значенням і роллю у реченні, вживає та розуміє лексичні конструкції з різними їхніми типами.