Відносно невелика кількість дітей сучасної України знає назву квітів. Причин цього є дві. По-перше, урбанізація – через переселення у міські нетрища все рідше діти стикаються з природою, а коли й стикаються під час походів та поїздок в ліс чи степ, їх рідко супроводжує хтось зацікавлений у розширенні кругозору. По-друге, назви квітів в українській мові (а також багатьох рослин, плодів і живих істот загалом) є цілком унікальними словами, яких не вийде знайти в російській мові або в будь-якій іншій мові. У ході виконання цього завдання дитина вивчатиме назви квітів українською мовою, розширюючи свій словниковий запас, кругозір та покращуючи знання оточуючого світу. На екрані перед учнем міститься загадка – нова для кожного наступного етапу вправи. Учень уважно її читає, після чого вибирає один з двох варіантів відповіді. Варіантами є завжди квіти. Під текстом загадки подаються не тільки словесні назви цих квітів, а й їхні малюнки, аби дитина знала, як, скажімо, виглядає пролісок або барвінок. Завдяки цьому у житті дитина дійсно буде впізнавати їх. А у тексті загадки в свою чергу містяться відомості про них – де ці квіти ростуть, які з ними повʼязані традиції, що в них особливого. Отже, ця вправа відіграє досить важливу роль у розвитку знань навколишнього світу як з точки зору народознавства і назв квітів, так і з точки зору відомостей про рослини, що ростуть на теренах рідної країни. Кожна квітка, яку відгадала дитина, стає частиною вінка, тож вправа має й певне сюжетне оформлення.
Учень/учениця використовує контекст речення як ключ до значення слова або фрази; використовує загальновживані префікси/суфікси як ключ до значення слова.
Учень/учениця слухає і розуміє усне висловлювання обсягом 70-90 слів; фіксує початок і кінець, визначає на слух кількість речень (2-4) у тексті; кількість слів у реченні без прийменників, сполучників, займенників (до 4 слів);відповідає на запитання за змістом прослуханого (хто? що? де? коли? як?); розуміє зміст тексту, який прослуховується.
Учень/учениця читає вголос доступні тексти цілими словами.
Учень/учениця виділяє в предметах, мовних одиницях (звуках, складах, словах, реченнях) певні характерні ознаки; порівнює предмети, мовні одиниці; знаходить у предметах, мовних одиницях одного рівня однакові, схожі і різні ознаки; вилучає «зайвий» із групи об’єднаних за певною ознакою об’єктів.
Учень/учениця виконує певні дії на основі прослуховування чи читання слів та фраз.