Оскільки діалог є особливим текстовим форматом, бо переносить на письмо живу розмову між людьми, у ньому трапляються слова, які рідко можна побачити у звичайних реченнях. Ця вправа акцентує на них увагу дитини та дозволяє дещо розширити їхній арсенал. На екрані перед дитиною міститься зображення діалогу, у якому пропущено низку слів. На місці слів, яких бракує, є порожнини, але навіть без них зміст переданої на письмі розмови залишається досить зрозумілим. Пропущені слова — іменники в кличному відмінку та вставні конструкції, що мають емоційне забарвлення. Без них діалог не лише формалізований та сухий, а й менш змістовний. Під діалогом є набір слів, які розташовані в довільному порядку. Дитина вибирає до кожної порожнини те слово, що підходить за своїм значенням та роллю, яку воно відіграє в реченні. Коли школяр заповнить усі порожні ділянки, то зможе оцінити, наскільки важливими в спілкуванні є всі ці слова — імена, кличні форми, слова, що виражають впевненість, радість та смуток тощо.
Учень/учениця:
- знає визначення словосполучення й речення, пояснює різницю між ними;
- усвідомлює роль звертань, вставних слів (словосполучень) та однорідних членів речення в мовленні;
- розставляє розділові знаки у простих реченнях, що містять однорідні члени речення, звертання, вставні слова, та між частинами складних речень за вивченими правилами;
- розрізняє словосполучення й речення, прості й складні речення;
- визначає головне й залежне слова у словосполученні;
- визначає головні та другорядні члени речення;
- знаходить у реченні вставні слова, звертання та однорідні члени речення;
- називає частини мови, якими вони виражені;
- будує речення зі звертаннями, вставними словами, однорідними членами речення; із простих речень — складне; речення з прямою мовою;
- знаходить і виправляє орфографічні й пунктуаційні помилки на вивчені правила;
- знає особливості будови тексту, мовні засоби зв’язку між його частинами;
- застосовує знання про текст, його будову, ознаки, засоби зв’язності для побудови висловлення на визначену тему;
- складає план прослуханого або прочитаного тексту;
- знає сфери вживання, основні види висловлень, загальні та мовні ознаки основних стилів мовлення;
- розуміє основну функцію, сферу вживання офіційно-ділового стилю;
- розрізняє стилі мовлення, визначає сферу використання;
- помічає й виправляє стилістичні огріхи у висловленнях і текстах.
Учень/учениця:
- розуміє, як пов’язані мова і мовлення;
- має уявлення та пояснює зміст понять мовлення, види мовленнєвої діяльності, ситуація спілкування, адресат мовлення, мета спілкування;
- знає типи мовлення, наводить приклади відповідних висловлень;
- пояснює відмінність між мовленням усним і писемним, монологічним і діалогічним;
- знає доцільні етикетні формули відповідно до різних ситуацій спілкування, віку та статусу співрозмовника;
- застосовує всі види мовленнєвої діяльності;
- аналізує й осмислює ситуацію спілкування, визначає її складники;
- виявляє здатність логічно обґрунтовувати висловлювані думки й оцінки;
- усвідомлює важливість додержання правил спілкування: ввічливості, привітності, доброзичливості, уваги до співрозмовника, стриманості, тактовності.
Учень/учениця:
- аналізує мовні й позамовні поняття, явища, закономірності;
- порівнює, узагальнює їх;
- виділяє головне з-поміж другорядного;
- здобуває інформацію з різноманітних джерел (довідкової, художньої літератури, ресурсів Інтернету тощо), здійснює бібліографічний пошук, працює з текстами вивчених типів, стилів і жанрів мовлення;
- систематизує, зіставляє, інтерпретує готову інформацію;
- моделює мовні й позамовні поняття, явища, закономірності.
Учень/учениця:
- вміє інтерпретувати фігури мовлення (наприклад, персоніфікації) у контексті;
- використовує взаємозв'язок між окремими словами, щоб краще зрозуміти лексичне значення кожного слова;
- розрізняє нюанси у значеннях слів та вміє їх доречно використовувати відповідно до стилю мовлення.