Слова іншомовного походження увійшли до активного словникового запасу української мови, залишивши певні елементи, характерні для мови, з якої вони прийшли. Водночас, щоб стати частиною нашої мови, вони мають підкорятися певним фундаментальним правилам, наприклад, тим, які пов’язані з фонетикою.
Це робить правопис іншомовних слів дещо специфічним, і дитині залишається лише вивчити, як правильно їх писати. Цьому присвячено надану вправу. Перед учнем міститься набір слів іншомовного походження. На кожному етапі до цього набору можуть входити як власні, так і загальні назви, деякі з яких настільки звичні, що дитина навіть може не знати, що слово прийшло до української мови з іншої. У кожному слові пропущено одну літеру, написання якої може викликати сумніви. Випадки не надто складні, тож, керуючись власним досвідом або знанням правил чергування голосних та приголосних, дитина зможе вписати потрібні літери в усі слова.
Користь від цього завдання в тому, що дитина запам’ятає правопис цих слів, щоб не допускати помилок при використанні таких слів у спілкуванні.
Учень/учениця:
- знає та розуміє значення основних термінів розділу;
- пояснює лексичне значення слова;
- розуміє причини вилучення з активного вжитку застарілих слів та появи того чи іншого неологізму;
- пояснює відмінність між термінами та професійними словами;
- розрізняє слова за походженням;
- замінює іншомовне слово українським відповідником;
- розрізняє активну й пасивну лексику;
- розпізнає серед застарілих слів архаїзми та історизми;
- розрізняє слова загальновживані та стилістично забарвлені;
- редагує речення, у яких допущено лексичні помилки;
- знає, що вивчає фразеологія;
- розуміє та пояснює значення фразеологізмів;
- визначає фразеологізми в реченнях;
- використовує доречно фразеологізми;
- добирає фразеологічні синоніми та антоніми;
- визначає синтаксичну роль фразеологізмів у реченнях;
- редагує речення, у яких фразеологізми вжито неправильно.
Учень/учениця:
- знає морфологічні ознаки іменника;
- розуміє особливості відмінювання іменників кожної відміни, іменників, що мають форму лише множини;
- знає написання й відмінювання чоловічих і жіночих прізвищ, імен по батькові, не- з іменниками, написання іменників-власних назв, правопис суфіксів іменників;
- знаходить іменники в реченні;
- визначає належність іменника до певного роду, відмінкову форму та число іменників;
- класифікує іменники за родами, відмінами, групами;
- доречно використовує іменники всіх числових та відмінкових форм;
- виявляє закономірності у правописі відмінкових закінчень іменників певної відміни та іменників, що мають лише форму множини;
- визначає в іменниках вивчені орфограми;
- помічає й виправляє граматичні та орфографічні помилки, обґрунтовує написання вивченими правилами;
- користується орфографічним словником.