Опис завдання
Префікси «з-» та «с-» використовуються здебільшого з однією метою: між собою вони фактично тотожні, тож змінюють початкове лексичне значення слова, додаючись до нього, наприклад, для посилення дії. Скажімо, початкове слово – «палахкотіти», а якщо хочуть сказати про цю дію як про щось неочікуване, то говорять «спалахнув». Оскільки роль цих префіксів у словотворенні однакова, питання того, який префікс використовується у кожному конкретному випадку, вирішується згідно з фонетичними правилами. Більш характерним для української мови є префікс «з-», і на «с-» він перетворюється лише тоді, коли після нього стоять літери «к», «п», «т», «ф», «х».
На екрані міститься зображення речення, яке супроводжується ілюстрацією. На малюнку зображено те, про що говорить у тексті, аби посилити увагу учня на завданні. У реченні одне зі слів є пропущеним – на його місці знаходиться порожня ділянка. Є кілька варіантів слів, які претендують на це місце, але підходить лише один. Школяр уважно читає речення, з якого розуміє, яке зі слів-варіантів дійсно підійде для доповнення фрази. Варіанти особливі: всі вони мають першими літерами «з» або «с». Деякі використано правильно, інші – ні. Єдиний критерій підбору слова – лексичний, однак, вибираючи з-поміж кількох варіантів, учень читає й неправильні – і розуміє, чому саме в тому чи іншому випадку використовується «з-», а не «с-» і навпаки. Наприклад, серед варіантів є слова «зшила» та «сшила». Другого слова не існує в українській мові, і, знаючи, що воно суперечить правилу вибору між «з-» та «с-», школяр розуміє, чому: адже у цьому слові дійсно важко вимовити всі звуки чітко.
Пов'язані стандарти
Учень/учениця визначає префікс, суфікс у ряді слів; знає правила правопису префіксів роз-, без- , з-, с-; утворює нові слова, що належать до тієї самої частини мови за допомогою поданих суфіксів.
