Іменники можуть змінюватись за числами (яких лише два: однина і множина), однак, скажімо, рід та відміна у кожного слова є сталими. Найгнучкішою в плані зміни за граматичними категоріями є зміна іменників за відмінками, яких в українській мові сім. Відмінок є граматичною категорією, яка виражає звʼязок іменника з іншими словами в реченні та підкреслює роль цього іменника. Початковою формою для всіх є називний відмінок, який відповідає на питання «хто?» та «що?», тобто на головні питання, які визначають загалом цю частину мови. Також є родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий та кличний відмінки – і кожен відрізняється тим питанням, на яке має відповідати слово. А відповідаючи на нього, іменник стає невідʼємною частиною контексту, адже визначає те, про що говориться в тексті в тій чи іншій ролі (як обʼєкт або субʼєкт обговорення, як звертання тощо). У ході виконання цього завдання дитина тренуватиметься у засвоєнні відомостей про відмінки.
На екрані перед учнем міститься таблиця, де в одному стовпчику – назви відмінків (не всіх сімох, а лише деяких з них), тоді як в іншому стовпчику – питання, на які ці відмінки відповідають. Ці питання розміщено не біля «своїх» відмінків, а біля інших, тож завдання, полягає як раз у тому, щоб перемістити питання таким чином, аби вони знаходились навпроти відповідного відмінка. Коли учень це робить для кожного набору питань, то проходить на наступний етап, де в таблиці буде інша частина списку відмінків української мови.
Ця вправа робить акцент саме на вивченні теоретичної бази, адже без твердого знання суті відмінків не вдасться змінювати за ними й конкретні іменники.
Учень/учениця ставить питання до іменників, що належать до різних родів; визначає рід іменників, ставить питання і відносить іменник до одного з родів; змінює іменники за числами; визначає число іменників; знає назви відмінків і відмінкові питання; має уявлення про відмінювання іменників.