Школяр вже знає, що приголосні звуки української мови розділяються на деякі підкатегорії. Наприклад, на дзвінкі та глухі. Однак, така категорія як твердість (або мʼякість) є досить специфічною, адже один і той самий приголосний у різних випадках може бути або твердим, або мʼяким. І це – суто фонетичне явище. По літері не скажеш точно, яким є звук за цією ознакою, як це можна зробити з дзвінкістю, де літера «р», відображаючи на письмі відповідний звук, завжди означає дзвінкий приголосний. Звісно серед них є такі, котрі завжди тверді або завжди мʼякі. В українській мові, наприклад, завжди твердими є шиплячі. Саме тому «щ» вимовляється як комбінація твердих «шч», а в словах, де шиплячі стоять на кінці, мʼякого знаку бути не може. Однак, більшість приголосних мають обидва варіанти вимови, і у ході виконання цього завдання школяр тренуватиметься відрізняти випадки, коли звук є твердим, а коли – мʼяким.
На екрані перед учнем міститься зображення набору слів. Всі вони різні, однак в них є та чи інша спільна літера, яка відображає певний приголосний звук. В одних словах він твердий, в інших – мʼякий. Завдання, яке ставиться перед учнем, полягає у тому, щоб розподілити слова з груп таким чином, аби віднести їх до відповідних зон. Біля кожної – свій персонаж. Наприклад, до однієї зони, яку тримає сніговичок у червоні шапці, треба перемістити слова, де літера «н» означає твердий приголосний, а до другої (яку тримає сніговичок з жовтими рукавичками) – де вона означає мʼякий звук. При цьому дитина має згадати, в яких випадках приголосні помʼякшуються: перед мʼяким знаком, перед «ї», «є», «ю», «я» без апострофа та перед голосною «і».
Учень/учениця відтворює український алфавіт; називає букви на позначення голосних і приголосних звуків, парних дзвінких і глухих приголосних; правильно називає всі літери; розташовує слова за алфавітом, орієнтуючись на другу літеру.