Досі дитина вже неодноразово працювала з прикметниками, які подавались як частина словосполучення, де вони були приєднані до відповідного іменника. Такий спосіб подачі інформації є властивим для даної частини мови, адже прикметники, хай вони і є самостійною частиною мови з власним лексичним та граматичним видами значень, все ж використовуються саме для того, щоб описувати предмети та явища, які називаються іменниками. Прикметник відповідає на питання «який?» або «чий?» і має ті самі граматичні категорії, що й іменник (та деякі свої особливості, звісно, теж). При цьому часто відбувається узгодження, при якому прикметник переймає граматичні категорії роду, числа та відмінка іменника. У ході виконання цього завдання школяр буде самостійно утворювати такі словосполучення, на практиці закріплюючи здобуті раніше знання з граматики прикметників.
На екрані перед учнем на кожному етапі міститься зображення кількох словосполучень. У всіх є по одному прикметнику та по одному іменнику. При цьому прикметники розміщено хаотично, а не біля «своїх» іменників. Завдання, яке ставиться перед дитиною, полягає у тому, щоб перемістити прикметники таким чином, аби утворити цілісні та узгоджені словосполучення.
Важливо, щоб звʼязок між словами був також і лексичним, адже неправильно сказати «гострий асфальт», хай навіть граматично ці слова узгоджуються правильно. Тож школяр спочатку аналізує, до якого слова може приєднатись прикметник лексично, після чого дивиться, чи співпадають їхні рід, число та відмінок. Коли учень розташує прикметники по своїм місцям, то утворить відразу кілька словосполучень – і перейде на новий етап до аналогічного завдання. Кожен рівень супроводжується ілюстраціями.
Учень/учениця має уявлення про прикметник як частину мови; впізнає прикметники в реченні і тексті; будує сполучення прикметників з іменниками; встановлює між ними граматичний зв’язок за допомогою питань; змінює прикметники за родами; визначає рід прикметників за закінченням, поставленим питанням; за родом іменників, з якими вони зв’язані; змінює прикметники за числами, вводить їх у речення.
Учень/учениця утворює непоширене словосполучення; виділяє головне слово у словосполученні; ставить питання від головного до залежного слова у словосполученні.
Учень/учениця використовує значення відомого кореня слова як ключ до значення невідомого слова з тим самим коренем (наприклад, компанія - компаньйон).
Учень/учениця визначає нюанси значень слів.