Коли речення обʼєднуються певною темою та передають ту чи іншу думку, їх вже можна назвати текстом. Вони отримують додаткові звʼязки за допомогою особливих слів, здебільшого, займенників, та синтаксичних прийомів, наприклад, коли після великого речення йде неповне, в якому нема слова, котре було в попередньому. Тексти ж можуть бути не лише малими, з двох-трьох та чотирьох речень, а дуже великими – цілі художні твори. Відповідно виникає потреба у внутрішній структуризації речень. Текст має загальну тему та ідею, але, оскільки кожне речення саме по собі містить завершену думку, доцільно їх групувати за абзацами. Кожен відмежовується від інших, і хоча текст залишається цілісною структурою, у ньому спостерігається кілька відокремлених наборів речень, більш близьких між собою, однак, думка кожного набору як би перетікає в наступний, що дозволяє тексту розвивати ідею. У ході виконання цього завдання дитина працюватиме саме з абзацами.
На екрані перед учнем міститься текст – новий для кожного етапу вправи. Абзаци в ньому розташовані хаотично. Школяр вивчає всі речення та розуміє, наскільки правильне розташування абзаців та групування речень є важливим. Завдання полягає у тому, щоб відновити правильний порядок абзаців в тексті. Коли школяр змінює їх порядок на правильний, то проходить на наступний рівень завдання.
Завдяки цій вправі учень краще розуміє структуру тексту: як він має починатись із зачину, як думка розвивається, де має бути кульмінація та завершення. Школяр розуміє, що правильний порядок речень в тексті є таким же важливим, як й наявність спільної теми.
Учень/учениця розуміє значення мови в житті людей; знає основні ознаки культури мовлення; володіє словами ввічливості, різними формами звертання до тих, з ким спілкується.
Учень/учениця читає вголос доступні тексти цілими словами.
Учень/учениця виділяє у предметах, мовних одиницях істотні ознаки, розрізнює серед них головні і другорядні; порівнює предмети, мовні одиниці за різними ознаками; робить висновок-узагальнення; добирає факти, які підтверджують висловлену думку або суперечать їй.
Учень/учениця розуміє відмінності між мовою і мовленням.