Ця вправа продовжує опрацювання підмету як одного з головних членів речення. Цього разу досить істотну роль грає ігровий аспект. На екрані перед учнем міститься зображення каркасу речення, де бракує лише одного слова –підмета. Підмет є одним із головних членів речення, який називає того, то виконує дію, тоді як присудок – називає саму дію.
Отже, завдання, яке ставиться перед учнем на кожному етапі, полягає у тому, щоб в каркас слова вписати потрібний підмет, але памʼятати, що кількість порожніх клітинок відповідає кількості літер у ньому. Цікавим є спосіб знаходження цього слова. Справа в тому, що замість вибору з-поміж кількох варіантів дитині пропонується відгадати загадку. Вона подається як репліка того чи іншого персонажа, наявність якого додає вправі більшої інтерактивності. Учень читає загаду, розуміє, яке слово є відгадкою. Це ж слово, але в іншому значенні і використовується у реченні.
Таким чином, виконуючи це завдання, школяр опрацьовує відразу кілька мовних явищ: омонімію (адже відгадка на загадку і пропущене в реченні слова мають однакове написання та звучання, але різні лексичні значення) і, власне, синтаксичну основу речення. В якості підказки для учня виступають ілюстрації, які розташовані навколо речення. Вони дають зрозуміти, яке слово є відгадкою – і підметом. Коли школяр вписує потрібне слово у речення (здебільшого це іменник, завжди у називному відмінку), то проходить на новий рівень завдання до іншого подібного випадку: іншої загадки, нового речення, нового набору ілюстрацій. Тож, хоча механіка виконання вправи залишається незмінною, різноманіття загадок та інших елементів оформлення робить завдання дійсно цікавим для учня.
Учень/учениця розрізняє на слух і на письмі розповідні, питальні і спонукальні речення; впізнає окличні речення; правильно вживає розділові знаки в кінці різних за метою висловлювання речень.
Учень/учениця визначає в реченні головні члени; поширює прості речення другорядними членами за запитаннями.