Розмова, тобто обмін репліками, здійснюється за природніми законами. Звісно, дитина використовує їх, але, поки вона не зверне на них увагу, буде робити це без потрібного рівня свідомості, допускаючи час від часу помилки або не достатньо впевнено володіючи словом. Ця вправа продовжує низку завдань, які присвячені вивченню теми текстів, і є корисними як з академічної точки зору, так і з точки зору користі для повсякденного життя. Коли людина чує розповідь (яка є текстом по своїй природі), то у неї часто зʼявляються питання про те, що вона почула. У ході виконання цього завдання дитина тренуватиметься вибирати правильні запитання до тексту.
На екрані перед учнем міститься новий для кожного етапу текст. Під ним – кілька питань. Завдяки тому, що школяр вже має певний досвід роботи з великими конструкціями, як сам текст, так і питання є досить великими, що робить їх й більш цікавими для опрацювання. Завдання, яке ставиться перед учнем, полягає у тому, щоб визначити, які саме з наданих питань дійсно відносяться до цього тексу, тобто які з них можна було задати до нього. Текст сприймається як велика відповідь на ці питання. Таким чином головне – аби питання й текст мали спільну тему. Коли школяр навчиться задавати такі питання, то й вміння правильно задавати питання після розповіді, щоб уточнити щось або дізнатись про несказані в ньому деталі подій, покращиться, а це позитивно вплине на комунікативні навички учня.
При цьому кожен текст і кожен варіант питання мають приємне візуальне оформлення та супроводжуються малюнками. Це завдання є простим, адже текст вже містить всі відповіді на питання, однак, воно важливе для того, щоб учень краще розумів текст.
Учень/учениця розуміє значення мови в житті людей; знає основні ознаки культури мовлення; володіє словами ввічливості, різними формами звертання до тих, з ким спілкується.
Учень/учениця читає вголос доступні тексти цілими словами.
Учень/учениця виділяє у предметах, мовних одиницях істотні ознаки, розрізнює серед них головні і другорядні; порівнює предмети, мовні одиниці за різними ознаками; робить висновок-узагальнення; добирає факти, які підтверджують висловлену думку або суперечать їй.
Учень/учениця розуміє відмінності між мовою і мовленням.