Речення як основна одиниця передачі повідомлення у мові має свою структуру. Існує так звана граматична основа, яка є центром речення. Без основи речення не існує – це або словосполучення, або є просто беззмістовний набір слів. А от речення, в якому є лише граматична основа, цілком можливі і зустрічаються не так вже й рідко. Тож не дарма її, цю основу, називають смисловим центром речення. Будується вона з двох елементів: підмета та присудка.
У ході виконання цього завдання школяр опрацьовуватиме саме підмет. Він є головним членом речення, який називає виконавця дії, тоді як присудок називає, власне, дію. Оскільки виконавець дії – це здебільшого істота або ж предмет, то підмет відповідає на питання «хто?» або «що?». Оскільки це – традиційні питання іменника, то саме він здебільшого і виступає у ролі підмета. При цьому є важливий нюанс – бути підметом може лише іменник у формі називного відмінку, тобто такий, що як раз і відповідає на питання «хто?» та «що?» без їх змін. Розглядаючи речення, до питань, які задаються тим чи іншим його елементам варто підходити в синтаксичному контексті, а не з точки зору частин мови. Здебільшого підметом є іменник – але не завжди. Тож головне тут – саме роль того чи іншого слова, адже підмет називає головну «дійову особу» речення, яка є джерелом дії.
На екрані перед учнем міститься зображення речення – нового для кожного наступного етапу. Воно є досить простим для сприйняття та міститься небагато членів. Слід знайти слово, яке називає те або того, хто виконує певну дію. Коли школяр знаходить його, то залишається лише виділити це слово – і учень пройде до наступного етапу, де в новому реченні необхідно буде також знайти підмет.
Учень/учениця розрізняє на слух і на письмі розповідні, питальні і спонукальні речення; впізнає окличні речення; правильно вживає розділові знаки в кінці різних за метою висловлювання речень.
Учень/учениця визначає в реченні головні члени; поширює прості речення другорядними членами за запитаннями.