Завдяки попереднім вправам учень навчився співзіставляти прикметники з відмінками, розуміючи, як ті змінюються та на які питання відповідають в залежності від відмінку. У ході ж виконання цього завдання школяр на практиці закріпить ці знання, виконуючи вправу із зовсім іншою механікою, а саме – використовуючи відмінок як своєрідний параметр для відбору прикметників.
Отже, на екрані міститься зображення речення – нового для кожного наступного етапу вправи. У цьому реченні є прикметник і, можливо, не один. У завданні, формулювання якого знаходиться над реченням, вказано, в якому відмінку сллід знайти прикметник. Це може бути будь-який відмінок, однак, на різних етапах вони не повторюються і не йдуть поспіль один за одним, тобто не буде такого, щоб в першому етапі треба було знайти прикметник у називному відмінку, а на другому – в родовому. Таким чином, учень має продемонструвати вміння орієнтуватись у відмінках.
Отже, школяр читає речення та шукає прикметник, що відповідає саме на ті питання, які повʼязані з відмінком, вказаним у завданні. Для цього спочатку знаходимо всі прикметники, тобто слова, що описують характеристику предметів та явищ, після чого вже проводить перевірку за питаннями до них. Коли учень знаходить та виділяє потрібне слово, то проходить на наступний етап завдання, де треба виконати аналогічні дії з іншим реченням. Кожне супроводжують свої малюнки, які зображують те, що описано у словесній формі. При цьому ілюстрації створюють певний позитивний настрій, адже зроблені з гумором та використанням додаткових казкових образів.
Учень/учениця має уявлення про прикметник як частину мови; впізнає прикметники в реченні і тексті; будує сполучення прикметників з іменниками; встановлює між ними граматичний зв’язок за допомогою питань; змінює прикметники за родами; визначає рід прикметників за закінченням, поставленим питанням; за родом іменників, з якими вони зв’язані; змінює прикметники за числами, вводить їх у речення.