Слова самі по собі можуть бути джерелом гумору, наприклад, навмисне неправильне вживання слів у переносному значення, калькування та інші прийоми, які іронічно обігруються в жартах. Це завдання пропонує познайомитися з таким гумором, для котрого важливо розуміння матеріалу – слів.
Учень/учениця:
- знає, що вивчають лексикологія та фразеологія, орфографія та морфологія;
- знає та пояснює лексичне значення слів і фразеологізмів;
- знає самостійні та службові частини мови;
- знає виражальні можливості кожної із самостійних частин мови;
- знає правила правопису слів;
- доцільно використовує в мовленні різні групи лексики, фразеологізми;
- визначає й аргументує належність слова до певної групи лексики;
- здійснює адекватний добір слів для складання висловлення певного змісту та стилю;
- визначає морфологічні ознаки, синтаксичну роль самостійних частин мови;
- обґрунтовує правопис слів правилами;
- користується лінгвістичними словниками різних видів;
- редагує речення й тексти, у яких допущено лексичні та граматичні помилки.
Учень/учениця:
- усвідомлює та визначає головне;
- класифікує і групує вивчений матеріал;
- знаходить і пояснює причиново-наслідкові зв’язки;
- користується прийомами осмисленого запам’ятовування (план, опорні слова);
- виконує творчі завдання; застосовує мисленнєві операції, мовні знання і мовленнєві вміння в життєвих ситуаціях для розв’язання важливих проблем.
Учень/учениця:
— використовує знання нюансів у значенні слів під час письма, розмови, читання чи слухання;
— розуміє різницю між офіційним та неофіційним використанням мови, визначає пряме і переносне значення слів та фраз за допомогою контекстних підказок;
— дотримується в тексті єдиного стилю, типу і жанру;
— правильно підбирає слова або фрази для доповнення речення/тексту;
— порівнює типи лексики за сферами вживання;
— розуміє та/або уточнює значення невідомих і багатозначних слів та фраз, виходячи зі змісту тексту та вибираючи з ряду можливих варіантів;
— використовує зв’язок між окремими словами (синонімами, антонімами), щоб краще розуміти кожне слово;
— узагальнює або конкретизує поняття і значення, добирає влучні слова і фрази, щоб досягнути потрібного ефекту;
— розуміє та пояснює значення загальновідомих ідіом, приказок та прислів’їв;
— демонструє розуміння образної мови, словосполучень і нюансів у значеннях слів, інтерпретує її в контексті;
— використовує в мовленні певні лексичні конструкції для досягнення відповідної мети (наприклад, виділення об’єкта чи суб’єкта дії, висловлення невпевненості й под.).
Учень/учениця:
— вміє інтерпретувати мовленнєві фігури (наприклад, персоніфікації, метафори) та прості аналогії в контексті;
— розрізняє нюанси в значеннях слів та вміє їх доречно використовувати відповідно до стилю мовлення;
— розуміє та визначає взаємозв’язок між словами та використовує їх для опису предметів, їхніх ознак, дій, явищ тощо;
— використовує взаємозв’язок між окремими словами, щоб краще зрозуміти лексичне значення кожного окремого поняття;
— розуміє значення та взаємозв’язок слів з протилежними або схожими, але не однаковими значеннями;
— розрізняє відтінки лексичного значення споріднених слів, описує різницю між спорідненими словами.