Омонімія — досить цікаве мовне явище, адже воно може приймати різні видові форми залежно від того, як саме співпадають або наближаються одне до одного різні слова. Наприклад, це можуть бути омографи, омофони тощо. Це завдання пропонує навчитися розрізняти ці різновиди неповних омонімів на практиці, познайомившись із різними випадками їхнього вживання.
Учень/учениця:
- знає, що вивчають лексикологія та фразеологія, орфографія та морфологія;
- знає та пояснює лексичне значення слів і фразеологізмів;
- знає самостійні та службові частини мови;
- знає виражальні можливості кожної із самостійних частин мови;
- знає правила правопису слів;
- доцільно використовує в мовленні різні групи лексики, фразеологізми;
- визначає й аргументує належність слова до певної групи лексики;
- здійснює адекватний добір слів для складання висловлення певного змісту та стилю;
- визначає морфологічні ознаки, синтаксичну роль самостійних частин мови;
- обґрунтовує правопис слів правилами;
- користується лінгвістичними словниками різних видів;
- редагує речення й тексти, у яких допущено лексичні та граматичні помилки.
Учень/учениця:
- усвідомлює та визначає головне;
- класифікує і групує вивчений матеріал;
- знаходить і пояснює причиново-наслідкові зв’язки;
- користується прийомами осмисленого запам’ятовування (план, опорні слова);
- виконує творчі завдання; застосовує мисленнєві операції, мовні знання і мовленнєві вміння в життєвих ситуаціях для розв’язання важливих проблем.
Учень/учениця:
— використовує знання нюансів у значенні слів під час письма, розмови, читання чи слухання;
— розуміє різницю між офіційним та неофіційним використанням мови, визначає пряме і переносне значення слів та фраз за допомогою контекстних підказок;
— дотримується в тексті єдиного стилю, типу і жанру;
— правильно підбирає слова або фрази для доповнення речення/тексту;
— порівнює типи лексики за сферами вживання;
— розуміє та/або уточнює значення невідомих і багатозначних слів та фраз, виходячи зі змісту тексту та вибираючи з ряду можливих варіантів;
— використовує зв’язок між окремими словами (синонімами, антонімами), щоб краще розуміти кожне слово;
— узагальнює або конкретизує поняття і значення, добирає влучні слова і фрази, щоб досягнути потрібного ефекту;
— розуміє та пояснює значення загальновідомих ідіом, приказок та прислів’їв;
— демонструє розуміння образної мови, словосполучень і нюансів у значеннях слів, інтерпретує її в контексті;
— використовує в мовленні певні лексичні конструкції для досягнення відповідної мети (наприклад, виділення об’єкта чи суб’єкта дії, висловлення невпевненості й под.).