Це відбувається тому, що малюки розуміють, від чого залежні оточуючі і всього-на-всього намагаються копіювати та досліджувати їхню поведінку. Що казати, навіть ми, дорослі, часто підсвідомо піддаємося впливу інших.
Незадовго до того, як моїй дочці Лівії виповнився один рік, один мій друг вирішив завітати до нас. З великим ентузіазмом він взявся розповідати про doljanchi — цікаву корейську церемонію, яку він відвідав зовсім нещодавно. Її суть полягає у тому, що на свій перший день народження, дитина сама може обрати своє майбутнє. Достатньо лише посадити її перед асортиментом різних предметів і дозволити їй обрати будь-що, що сподобається. А ось вибір малюка, має стати справжнім прогнозом на майбутнє: якщо він обирає банан, то ніколи не буде відчувати себе голодним, книгу — його доля це наука, срібну монетку — постійний достаток і таке інше.
Що сказати, я була справді заінтригована. Того ж вечора, я посадила Лівію перед розмаїттям предметів: стетоскопом (може вона стане лікарем?), іграшковим песиком (ветеринаром?), рослиною (активістом Грінпісу?), локшиною (шеф-кухарем?) і кольоровою моделлю мозку (науковцем у галузі нейрології?). І що зробила моя дочка? Вона трохи посиділа, уважно роздивилася усі предмети і потягнулася прямо за моїм телефоном, який я залишила на краю стола по своїй необережності. Чесно кажучи, я навіть не мала дивуватися. Вона і справді залежна від цього пристрою. Для неї немає ніякої складності у тому, щоб встати і пройти усю кімнату, аби лише дотягнутися до омріяного предмета.
Лівія робить це настільки вправно, що іноді, коли вона прямує за телефоном, мені здається, що вона має на меті перевірити свою пошту та оновити свій статус на сторінці у Фейсбуці. Однак, звичайно, що у її плани це зовсім не входить (їй лише рік!). Незважаючи на це, телефон їй справді необхідний для того, аби помістити його до роту та почати активно жувати. І навіть, якщо розкусити смартфон не вдається, це не може змусити її відмовитися від власних намірів. Моя дочка завжди має на меті отримати бажане. Найдивніше те, що її не приваблює звук чи світло телефону, адже вона має безліч подібних яскравих та голосних іграшок (які, на жаль, все частіше залишаються без її уваги).
Телефон був і є тим предметом, який приваблює мою дочку більше всього, через те, що із самого першого дня її народження, вона бачила своїх батьків, які постійно контактують із цим девайсом та проявляють до нього значний інтерес. Цей приклад може багато розповісти нам про те, як працює людський мозок взагалі.
Передбачається, що ми народжуємось вже із схильністю навчатися усьому від людей, що оточують нас. Ми вчимося майже всьому — починаючи з того, які предмети становлять найбільшу цінність, і закінчуючи такими простими речами, як очищення апельсинів від шкірки — речі, про які ми дізнаємося виключно від спостереження за поведінкою оточуючих. Ми імітуємо, асимілюємось та звикаємо. Більше того, ми робимо все це, у більшості випадків, без усілякого усвідомлення своїх дій. Звісно, що тут є і свої переваги. Адже нам не потрібно дізнаватися все це виключно зі свого досвіду, ми можемо навчитися усьому від інших. Це означає, що ми можемо отримати певну навичку або знання набагато швидше, ніж якби ми вчилися у ході довготривалого процесу спроб та помилок.
Однак, є і проблема. Оскільки, не завжди потреби інших збігаються з нашими. Для прикладу, можна взяти Лівію. Їй доцільніше було б обрати локшину, яку можна досить легко пережувати або ж іграшкового песика, з яким можна хоча б пограти. Однак, як бачимо, вона не обрала жоден з тих предметів, які їй стали б дійсно потрібними. Вона обрала те, що потрібно мені — телефон.
Наслідування чийогось вибору може бути справді шкідливим, більше того, це може становити справжню загрозу для життя. Наприклад, 10 відсотків пожертвуваних донорських нирок у США залишаються невикористаними кожного року. Чому це відбувається? Іноді трапляється так, що один пацієнт відмовляється від пересадки нирки у зв’язку зі станом здоров’я або якимись власними релігійними переконаннями. У цьому випадку, донорська нирка переходить до наступного пацієнта, який потребує цього. Однак, коли наступний пацієнт бачить, що попередня людина відмовилась від нирки, то він і сам виступає проти пересадки цієї нирки до власного організму. Так само робить і кожний наступний хворий. Як результат, здорову нирку не отримує ніхто і вона просто утилізується.
Така проблема не тільки існує сьогодні, вона ще й постійно зростає у масштабах. Так, наприклад, переважна більшість користувачів соціальних мереж формують свою думку на основі певних онлайн опитувань та статистики. Ми обираємо місце для відпочинку і, навіть особистого лікаря, спираючись на їхні рейтинги та відгуки в Інтернеті. Так, рейтинги стають новим орієнтиром у нашому житті, але наскільки хорошими гідами вони є?
Всі ми впевнені, що онлайн-статистика — це відображення думок багатьох незалежних користувачів. Але, якщо ви хочете оцінити будь-який ресторан на Yelp або продукт на Амазоні, то ви починаєте зовсім не з чистого аркушу, адже перед вами вже представлені оцінки попередніх користувачів. І повірте, вони більш ніж впливають на вашу особисту оцінку. В одному дослідженні, Шон Тейлор і його колеги з’ясували наступне: якщо перший відгук до чогось є позитивним, то ймовірність того, що усі інші оцінки будуть позитивними, збільшується, меншою мірою, на 32 %, а фінальний рейтинг підвищується майже на 25%. Це означає лише одне. Іноді, значна різниця між оцінками для «посерднього» лікаря та високо оціненого готелю, створюється виключно завдяки думці першої людини, яка зареєструвалась на сайті та залишила свій позитивний чи негативний відгук.
Проте, нам досить властиво казати, що ми менше піддаємося впливу оточуючих, ніж хто-небудь інший. Пропоную розглянути ще один експеримент, проведений Керолайн Чарпентір та мною особисто. Ми запросили близько 100 волонтерів, аби вони прийшли до нашої лабораторії у центрі Лондона, після того, як вони сиділи на пості весь день, для того, щоб вони оцінили понад 80 страв, починаючи від яблук і аж до васабі. Потім, вони мали обрати ще декілька речей з того, що ми їм пропонували. І вже перед тим, як вони майже зробили свій вибір, ми показали волонтерам те, що обирали інші. Після того, як експеримент завершився, ми запитали їх, чи не думають вони, що на їхній власний вибір вплинуло те, що обирали інші. Один учасник сказав: «Мені і справді було цікаво, що обрали інші, а дещо, навіть, відверто здивувало. Однак, мій вибір залишився незмінним». Інший волонтер відповів: «Це був виключно їхній вибір і на мій власний це аж ніяк не вплинуло».
Як і більшість учасників нашого експерименту, ці двоє помилилися. Якщо поглянути на поведінку першого реципієнта, то можна зрозуміти, що 20 % усього часу вона обирала їжу, яку взагалі не любить (наприклад, помідори-черрі). Відбулось це після того, як вона подивилася, що обирали інші (другий учасник робив те ж саме, тільки 10 % усього часу). Отож, коли люди дізнаються про вибір оточуючих, їхній мозок автоматично кодує цю інформацію до зони селектування, яка відповідальна за сигналізацію важливих факторів. Це відбувається тому, що наш мозок вважає, що речі, обрані іншими, можуть бути справді цінними і для нас. Пізніше, коли власне приходить час зробити вибір, ми підсвідомо отримуємо ці сигнали і використовуємо їх, аби зробити вибір.
Інше дослідження, яке ми провели із моїми колегами показало, що думки інших людей не тільки змінюють наші власні, а й впливають на те, як певні речі формуються у нашому мозку. Під час цього експерименту, який був проведений Мікахом Едельсоном, ми запросили групу з п’яти людей до нашої лабораторії для того, щоб переглянути документальне кіно. Потім, ми запитали їх про деякі деталі (наприклад, «якого кольору був капелюх поліцейського?»). Декілька днів після цього, ми знову запросили їх, аби зробити запис їх мозкової активності на МРТ-сканері, під час того, як вони відповідали на ті самі питання. І, цього разу, перед тим, як вони дали свої відповіді, ми показали їм відповіді інших учасників з групи. Волонтери не знали, однак, у деяких випадках ми сказали їм фальшиві відповіді.
Найдивніше те, що понад 70% учасників експерименту, у результаті обрали ці неправильні відповіді. Тиждень після цього, ми знову запросили усіх до нашої лабораторії і розповіли, що інформація, яку вони отримали минулого разу, була вибрана зовсім рандомно. Після цього, вони мали знову відповісти на ті ж самі питання. Половину часу волонтери використали для того, щоб виправити у своїй пам’яті фальшиву інформацію, однак, іншу половину часу вони згадували виключно ті факти, що ми нав’язали їм.
Спеціальна структура, яка знаходиться глибоко у мозку — мигдалина — визначає той факт, що хибні твердження є стійкими до змін. Мигдалина бере участь у створенні емоційного збудження та обробці загальної інформації. Коли мигдалина була активною разом із сусідньою ділянкою мозку — гіпокампом (який відповідає за створення спогадів), то й спогади наших волонтерів змінювалися. Коли пізніше учасники дізналися про те, що ми надали їм фейкову інформацію, то ті з них, які мають високоактивні лобові частки, змогли відтворити правдиву інформацію про фільм. Однак, це не спрацювало для тих, чия мигдалина була надто чутливою до думок оточуючих.
Таким чином, перший висновок із цього дослідження такий: ми повинні бути досить обережними, коли піддаємося впливу чужих суджень та дій для створення власних. Безліч разів це відбувається без нашого усвідомлення, але ми можемо спробувати більше контролювати цей процес. Це потрібно й для того, аби зберегти власну особистість та підсвідомо не продати власні унікальні смаки іншим.
Другий висновок полягає у тому, що нам треба мати на увазі, що навіть, якщо хтось спостерігає за нашими думками та судженнями, то в їхній інтерпретації вони можуть відрізнятися. Незалежно від того, мова йдеться про прийняття роботи, відмови від романтичних стосунків або, навіть, донарського органу — усі ці дії можуть змінити думки та рішення інших. Якщо говорити по правді, то описуючи наш з колегами експеримент з документальним кіно, я забула згадати ще одну деталь. Наші добровольці заперечували свої власні правильні спогади та підтримували фейкові думки інших до того часу, поки кожен з групи — одностайно — підтримував неправильну відповідь. Однак, після того, як один з них говорив правильне твердження, учасники починали замислюватися над власними правильними думками. Іншими словами, навіть у групі, одна відмінна думка може змусити усіх діяти самостійно. На нас впливають інші, однак, по правді кажучи, ми так само впливаємо на інших. Ось чому наш вибір та наші дії мають значення не тільки для нашого власного життя, а й значно впливають на поведінку усіх оточуючих.
Автор статті:
Талі Шарот — авторка книги «Помилки оптимізму» та доцент когнітивної нейронауки зі ступенями економіки та психології. Вона є засновником та директором Лабораторії Affective Brain Lab у Лондонському університетському коледжі.
Стаття оригінал:
