Досвід Китаю та Японії, який варто перейняти
Для більшості українців реалії життя в країнах Азії залишаються невідомими. В якості напрямку для туризму ця частина світу досі є не надто популярною, якщо не говорити про найбільш розрекламовані курорти — але як, відпочиваючи десь на Гоа, можна дізнатись про буденні справи місцевих? Проте їхнє життя та, зокрема, система освіти, становить істотний інтерес, адже місцева культура відірвана від європейської, а відтак немало місцевих традицій, пов’язаних зі шкільною освітою, можуть здатися справжньою екзотикою. Однак, це зовсім не означає, що такі методики навчання є не ефективними або не досконалими.
Важливо памʼятати, що Азія — величезна за площею територія, на якій існує кілька десятків країн, і у кожній є свої традиції, менталітет та культура освіти. В одній статті розказати навіть про пʼять країн просто неможливо. Тому варто почати лише з опису системи середньої освіти двох держав, які при згадці про Азію випливають в памʼяті першими. Звісно, що мова йде про Китай та Японію. Ці країни вкрай різні, тому і підхід до виховання (в тому числі і шкільного) та до пріоритетів у наукових дисциплінах досить відрізняється.
Реалії освіти у школах Китаю та Японії. Особливості та екзотичні риси.
Обговорюючи середню освіту та реалії шкільної системи у цих двох країнах, варто памʼятати, що вони надзвичайно великі. Обидві: Китай, як за населенням, чисельність якого наближається до позначки у півтора мільярди, так і за територією. Японія ж є зовсім невеликою територіально, але її населення сягає майже ста пʼятдесяти мільйонів — що для цієї острівної країни є досить великою цифрою. Відтак в обох державах можна знайти зовсім різні школи.
Особливо контрастним є Китай. Величезні класові розбіжності викликають прірву між елітними приватними школами десь у багатомільйонному місті та сільською школою провінційної глибинки. Але, скажімо, опалення є тільки у школах на Півночі: будівлі шкіл із самого початку проектувалися з урахуванням кліматичних особливостей, тому у центральних регіонах та на Півдні системи центрального опалення просто немає. В результаті, якщо температура взимку падає до нуля (що може статися навіть попри субтропічний клімат), діти та вчителі сидять у верхньому одязі.
Тим не менш, це не означає, що у китайських школах не слідкують за здоровʼям дітей. По-перше, багаторазові фізичні вправи є загальнорозповсюдженою практикою. Учні не просто роблять зарядку для очей, як в українських школах у молодших класах. У Китаї увага приділяється усьому: діти дійсно кілька разів на день виконують комплекси вправ для розвитку та покращення стану спини, рук, очей. Особливий наголос робиться на тому, щоб діти сиділи прямо. В деяких школах для цього навіть встановлені спеціальні металеві обмежувачі, які, впираючись у груди дитині, не дають їй «лягти» на парту та писати зігнувшись. Такий акцент на фізичному здоровʼї робиться тому, що навантаження у китайських школах надзвичайне: діти мають вивчити тисячі ієрогліфів, а крім того, змалечку учні мусять вивчати математику у досить посиленому режимі.
Традиційне для Старого Світу ділення на гуманітаріїв та любителів технічних наук для Китаю не характерне — тамтешні школярі мають знати все і про все. Тому, вони, якщо враховувати всі додаткові курси та уроки, можуть відправлятися до ліжка тільки близько 23-ї години. Щоправда, біля обідньої пори вони мають кілька годин (мінімум одну, максимум — три) для обіду та відпочинку.
Для японських шкіл значні навантаження теж характерні. Тут підхід до освіти дещо інший. Якщо у Китаї важливим є саме розвиток памʼяті (тому діти просто вчать великі обʼєми інформації), то для японських дітей все ж важливу роль відіграє саме розуміння шкільного матеріалу. Ще одна відмінність — специфічний розклад семестрів. Починають ходити в школу японські діти у квітні. Перший семестр триває до середини липня. Другий від вересня і до середини грудня. Третій — від початку січня і до кінця березня. Отже, великих канікул японські діти не знають. Натомість вони кожні три місяці мають по кілька тижнів на відпочинок.
Важливо памʼятати, що менталітет в країнах Азії дещо відрізняється від європейського — особливий наголос робиться на суспільство у всіх його проявах. Дітей виховують (як в Китаї, так і в Японії, хоча з ідеологічними відмінностями), що дійсно важливо в житті приносити користь: оточуючим, своїй компанії, колективу, країні. Тому в Японії, попри значно вищий рівень економічного розвитку, ніж в Китаї, теж виховується звичка перепрацьовувати. Але якщо для китайців це — єдиний спосіб вибитись у люди, враховуючи вражаючу конкуренцію, для японців — ознака сили духу та бажання приносити користь. Відтак діти в Японії, хоча й мають більше часу для відпочинку у теорії, на практиці використовують його здебільшого для додаткових курсів, занять тощо.
Який досвід варто перейняти?
Представники молодого покоління українців, для яких ідеологія людини як частини великого формування ("безликий гвинтик механізму суспільства«)є неприйнятною, навряд чи оцінять надмірні навантаження. Навчання у Китаї та Японії рідко приносить задоволення дитині, тож з цього боку варто зазначити явні недоліки систем обох цих держав. Проте є й чому у них навчитись. Тож ідеалізувати школу Китаю чи Японії не варто: в системі української середньої освіти є свої переваги. Однак, було б непогано перейняти деякий досвід у цих країн.
Для Китаю характерним є раціональне розділення навчального дня за рівнями навантаження. Найбільш складні предмети вивчаються зранку, якраз коли продуктивність мозку (памʼять, увага, концентрація) найвища. Потім довга перерва і відпочинок, після якого починаються нові заняття, які присвячені вже більш простим дисциплінам. Це не тільки робить шкільну систему освіти більш уніфікованою, а й дійсно сприяє більшій ефективності навчання. Також варто позитивно оцінити турботу китайської школи про здоровʼя дитини. Зарядки, фізичні вправи та довгі перерви на обід — це те, чого українським школам дійсно бракує.
Якщо говорити про японську школу:
Що стосується японської середньої освіти, то варто особливо відзначити логістику: система побудови розкладу навчання надзвичайно ефективна. Навантаження розподіляється грамотно, існує безліч варіантів для позакласної активності, різні секції, клуби за інтересами, в тому числі і наукові. Це стимулює розвиток дітей і дає їм можливість змалечку успішно шукати саме той напрямок діяльності, який приносить їм втіху та дає можливість діяти ефективно.
Також перевагою японської середньої освіти є турбота про імідж кожної школи. Своя форма, свій розклад, свій мікроклімат та традиції — це все дає дитині змогу відчувати себе частиною дійсно цікавої, хоча й маленької спільноти. Крім того, як в Китаї, так і в Японії робиться сильний акцент на етичному вихованні та знанні правил ввічливості.
Для українців є досить сумнівним рішення японської шкільної системи, згідно з яким, учні у класах щороку «перетасовуються», тобто переходять у інший колектив. Може здатись, що це завадить соціалізації, але мета цих дій протилежна: привчившись змалечку змінювати колектив, діти швидко навчаються формувати нові соціальні звʼязки, а старі друзі, що перейшли до інших класів, залишаться поряд, якщо, звісно, дружба справжня.
