Можливості мультиплікації як самостійного виду кіномистецтва часто недооцінюють. Між тим, якщо дивитись саме на виразні можливості цього виду мистецтва, то очевидним стає майже безмежна свобода фантазії при втіленні будь-яких ідей. Навіть зараз, за часів нечуваного стрибка розвитку візуальних ефектів, будь-який фільм із живими людьми у головних ролях неодмінно має рамки бюджету. А от мультфільмам простіше. При значно меншому бюджеті, ніж у видовищного блокбастеру, мультфільм може стати не менш яскравим, захоплюючим та хвилюючим. Завдяки цьому режисерам, сценаристам та, власне, художникам і вдається розповісти такі різні історії через свій жанр.
Однак, є тут один важливий момент. Мультфільми традиційно пов’язують з дітьми та підлітками, адже мальовані історії, як вважає більшість, цікавіше дивитись саме їм. У той же час, коли на будь-якому продукті (а вироби кіноіндустрії та телебачення теж є продуктом) ставиться таке собі своєрідне клеймо «для дітей», складається досить специфічна і не завжди приємна ситуація. З одного боку, прийнято вважати, що зроблене для дітей завжди краще. Їжа — з більш натуральних інгредієнтів, гарантовано корисна та безпечна; одяг та іграшки — тільки з матеріалів, які не загрожують здоров’ю, а от з культурними витворами все не так просто. На жаль, певна кількість виробників, чи то дитячі письменники, чи то режисери мультфільмів, вважають, що «дитяче» мусить бути синонімом до слова «поверхневе». Це стосується і мультиплікації.
Вирішення проблеми однотипності мультфільмів
Вважається, ніби головна мета мультфільмів — розважити дитину яскравою картинкою, а якщо й закладається в них певний глибокий сенс, то важливі думки герої стрічки зазвичай говорять такими очевидними словами та настільки «в лоб», що це перетворюється на моралізаторство. А діти такої зверхності не люблять і не розуміють.
Крім того, немало митців навмисно «згладжують гострі кути», тобто не просто уникають, а цілком ігнорують тем, що стосуються повсякденного життя, але чомусь вважаються не підходящими для дітей. Мабуть, найвідоміші випадки такого ставлення — навмисна переробка казок. З інтригуючих, глибоких, зрозумілих ледь не на підсвідомому рівні символічних історій, казки у руках багатьох студій мультиплікації перетворюються на примітивні, виключно розважальні та відверто однотипні копії самих себе.
Це в жодному випадку не означає, що більшість мультфільмів великих американських кіностудій, таких як «Pixar» або «Disney» є невдалими або поверхневими. Напроти — ці студії просто не могли б зберегти популярність, якби не рухались далі. Останні роки ці студії дійсно зробили багато кроків у напрямку оригінальності. Однак, ці студії є представниками лише однієї «школи» мультиплікації, і вектор її руху є досить зрозумілим. Комп’ютерна графіка та весело-позитивний сюжет — ось рецепт успіху. І хай їхня анімація дійсно вражає (малювати ледь не кожну волосинку на гриві лева, який є епізодичним персонажем — це дійсно екстраклас!), а у історіях дійсно зустрічається певний конфлікт, у глядачів має бути більш широкий вибір.
Проблема лише втому, що представники інших шкіл мультиплікації не мають такої колосальної фінансової бази, яка б забезпечила їм рекламу по всьому світу. А тому про дійсно цікаві та глибокі історії, розказані мовою анімаційного кіно, залишаються маловідомими. Нижчеми наведемо список із мультфільмів, які виділяються на тлі американської анімації. Це не рейтинг — всі стрічки списку гідні уваги у рівній мірі. До нього увійшли тільки повнометражні фільми.
Представників «короткого метру» так багато, що перелічити в одній статті не вдасться, а крім того саме повнометражний мультфільм є найбільш зручним для сімейного перегляду: з батьками, під затишною ковдрою, із чашкою гарячого какао. Деякі перераховані нижче стрічки є більш відомими, деякі — менш, і всі вони різні, однак їх об’єднує оригінальна подача, глибокий сюжет та здатність тонко навчити дитину чомусь важливому.
«Таємниця Келльського абатства»
Цей мультфільм 2009 року став справжнім відкриттям. Надзвичайно красиво зроблений, атмосферний та стильний, він розповідає історію, сповненої тої глибини та романтизму, яка штовхає на пригоди і надихає у будь-якому віці. Мультфільм розповідає про Брендана, хлопця 12 років. Він жвавий, рухливий, любить ставити питання та не вміє стримувати їх. У ньому дитина або впізнає саму себе, або ж когось із своїх друзів. Втім, з таким, як Брендон, захоче подружитись і доросла людина. Події мультфільму відбуваються в Ірландії, у IX столітті. В ті часи Смарагдовий Острів переживав набіги вікінгів. Брендан живе у абатстві. Він сирота, однак, абат — його дядько, тож піклується про небожа й намагається захистити від усіх загроз навколишнього світу. Абат будує велетенський мур, котрий має захистити від норманів, якщо ті проникнуть далеко в глибину острова. Сам Брендан ніколи не покидав величного, але захованого десь в древніх безкрайніх лісах абатства. Однак, він так хоче побачити світ навколо.
Одного разу до Келльського абатства прибуває брат Айден — видатний художник та переписувач книг. Разом зі своєю кішкою-розумницею Пангур-Бан, монах втік від вікінгів з острова Іона, врятувавши Священну Книгу, яку писав ще святий Колумба — один із перших святих Ірландії. У Брендані Айден знаходить не лише друга, а й учня — хлопчик демонструє задатки геніального художника. Однак, для того, щоб знайти себе у цій справі, Брендану неминуче доведеться покинути безпеку абатства та увійти у ліс — фактично, інший світ, загадковий та цікавий. Там на нього чекає зустріч з Ешлінг — донькою фей.
Від мультфільму, присвяченого культурі Ірландії чекаєш особливого акценту на зображенні природи. І «Таємниця Келльсу» не розчарує. Безмежна глибина і краса зеленого лісу захоплює і вражає глядачів з першої миті. Надзвичайно пропрацьоване тло, високий рівень деталізації, який буквально вдихає життя у кожний листок. І, звісно, самобутній стиль. «Таємниця Келльсу» демонструє всю красу класичної мальованої мультиплікації. Манера малюнку сама по собі нагадує про Ірландію. Штрихи подібні до відомих кельтських узорів плавними елегантними лініями, округлими формами. А кольорова гама підібрана не лише гармонійно, а й надзвичайно вміло та яскраво.
Мультфільм пізнавальний. Святий Колумба — історична постать, як і острів Іона та Священа Келльська книга. Зображені у мультфільмі візерунки з неї наслідують справжні малюнки рукопису. Книга протиставляється дещо гіперболізованим у своїй войовничості вікінгам. Вони символізують деструктивне начало, а сюжет є втіленням ідеї того, що від втрат та горя не вдасться відгородитись стіною, як це намагався зробити дядько Брендона. З ними, життєвими прикрощами, може впоратися лише світло надії. І у Темні Віки втіленням цього світла і стала Келльська Книга.
«Пісня моря»
Ще одна робота від режисера «Таємниці Келльсу» Томма Мура, яка вийшла у прокат у 2014 році. Вона також віддає данину кельтському фольклору, однак час подій — сьогодення. У попередній стрічці теж було місце для світлого смутку і втрат, однак, цей мультфільм ще більше робить акцентів на цій темі. Із самого початку глядачів знайомлять із сімейством наглядача маяка. Він живе на острові разом з коханою дружиною, маленьким сином і великим кудлатим псом. Дружина його вагітна. Давши життя доньці, так схожій на неї, вона зникає, і вдівець залишається з двома дітьми на острові, занурнений в горе.
Однак, донька наглядача маяка, як і її мама, виявляється селкі — особливим кельтським перевертнем. Ці персонажі з легенд дуже особливі. Селкі мають здатність перетворюватись не на вовків, як у слов’ян, не на ведмедів, як у германців, а на тюленів. І до людей селкі привітні, навіть можуть створювати зі смертними сім’ї. Свою подобу морського звіра вони ховають і ходять поміж людей, але завжди чують пісню моря, яка кличе їх та рано чи пізно приверне додому.
Стиль малюнка впізнати легко кожному, хто бачив «Таємницю Келльсу». Однак, кольорова гама інша. Відповідно до морської тематики вона блакитна та сіра. Проте не депресивною сірістю, а глибокою, подібною до кольору грозової хмари. Завдяки реалістичному змальовуванню сімейних стосунків та суперечок між братом і сестрою (у чиї стосунки дійсно віриш) цей анімаційний твір стане прекрасним способом показати дитині ніби зі сторони, як треба, а як не треба себе вести зі старшими або молодшими членами сім’ї. «Пісня моря» лунає не на тлі військового конфлікту, але на фоні особистої драми та протиріч, для вирішення яких дійсно доводиться докладати зусиль. Проте ці зусилля, як і тимчасовий смуток, дозволяють по-справжньому гостро відчути цінність тих зв’язків, які поєднують люблячі серця.
«Ернест та Селестіна: пригоди мишки та ведмедя»
Цей мультфільм 2012 року є своєрідним переказом байки Еззопа про мишу та лева. Сюжет досить простий. Під землею живе Селестіна — розумна мишка. Вона любить малювати і не любить дурних історій про те, як мишам небезпечно виходити на поверхню через ведмедів, котрі буцімто за ними полюють. Ернест — звісно, ведмідь. Він вуличний музикант, який мріє професійно виступати, а поки, аби прогодуватись, іноді краде. Однак, звісно ж, мишей не їсть. В один прекрасний день ці герої зустрічаються і стають друзями.
Їхні пригоди — не просто гонитви або боротьба проти надуманого ворога. У мультфільмі проступають риси суспільної сатири, зрозумілої навіть для дітей.
Стрічка висміює стереотипи та звичку оточуючих нав’язувати людині їхню думку. Протистояння Ернеста та Селестіни суспільству є не просто чистим протестом, а способом відстояти власні переконання. І така серйозна ідея втілена у пречудову форму смішного, стильного і цікавого мультфільма. Візуальна манера виконання малюнків цікава і подібна до акварельних робіт: світлі тони, легкі форми та риси лише посилюють легкість сприйняття й самих пригод тандему героїв.
Окрім свободи від обмежень у плані візуальних ефектів, мультиплікація вирізняється й тим, що дає можливість великого простору для стилістичного самовираження, що підтверджується цими трьома прикладами. Талановитий художник може мати настільки самобутню манеру зображення персонажів, фону та деталей, що з першого погляду на картинку стане зрозуміло, хто автор ще одного шедевру, хай навіть сюжет кожного разу абсолютно інший. А більша свобода у зображенні людей дає можливість зробити ті чи інші акценти. Навмисне порушення правил анатомії у мальованих фільмах — звичайна річ. Маючи такий простір для творчості, мультиплікація як жанр кіномистецтва мала б бути ледь не більш популярною, ніж традиційні фільми.
