Зазвичай дорослі дізнаються про уявних друзів дитини ненароком, коли вона починає розмовляти з кимось у порожній кімнаті, бере зайве печиво і сама ним не ласує або випадково промовляється про свого уявного приятеля. Хоча часом малюки можуть і самі залюбки розповідати про своїх невидимих товаришів, вигадувати нові описові та сюжетні деталі.
Зазвичай така поведінка дитини непокоїть батьків. Однак чи справді вигаданий друг — негативне явище?
Які риси властиві уявним друзям? Чому вони з’являються в житті дитини? Та як варто поводитися батькам, коли дитина має такого друга?
Пропонуємо знайти відповіді разом.
Уявний друг — хто це?
Уявний друг — це вигаданий дитиною персонаж, що існує в реальному світі протягом певного часового проміжку та є значущим для неї. Уявним другом може бути вигадана дитина чи дорослий (найчастіше тієї ж статі, що й дитина), а також тварина або неіснуюча істота.
Зазвичай малюк опікується своїм невидимим приятелем, грається з ним, а іноді навіть свариться. Діти наділяють уявного друга рисами людей зі свого оточення й персонажів із мультфільмів, кінофільмів, казок, та найбільше — власними характеристиками.
Іноді дитина може мати одразу декількох уявних друзів, часом дружба з одним уявним другом може переходити у приятелювання з іншим.
Чому малюк вигадує собі друзів?
Причини вигадування уявних друзів можуть бути різними, вони залежать від особливостей дитини та її психічного розвитку. Психотерапевт Валерій Патоніч виділяє 5 основних причин появи уявного друга:
1.Віковий етап розвитку мислення.
У малюків (зазвичай з 3 років) ускладнюється символічне мислення, завдяки якому вони можуть використовувати під час гри іграшки та їхні елементи не за призначенням (використовувати ложку як літачок, LEGO-деталь як телефонну слухавку), вдавати якихось персонажів чи дорослих. Тож поява в цей період уявного приятеля (до 8 років) свідчить про гармонійний розвиток дитини та багату уяву.
2. Потреба в комунікації.
Поява уявного друга — це спосіб навчитися взаємодіяти як з дітьми, так і з дорослими. Якщо дитина не може висловити свої почуття, емоції у спілкуванні з батьками, вона проектує їх на свого вигаданого приятеля. Іноді поява вигаданого товариша зумовлюється нестачею спілкування з однолітками (здебільшого в молодшому шкільному віці).
3. Нудьга, нестача вражень.
Наприклад, коли дитина одна в родині і їй нудно, вона може нафантазувати собі того, з ким можна пограти. Крім того, уявний друг може з’явитися тоді,коли батьки приділяють дитині мало часу, немає спільних ігор, поїздок, бракує вражень.
4. Бажання перекласти провину з себе на когось іншого.
Дитина може боятися бути покараною за проступок: розбиту вазу, забруднену куртку, зламану іграшку.
5. Відчуття незахищеності.
Наприклад, хтось образив малюка, а він боїться про це розповісти мамі чи татові. Оскільки відчуває, що не отримає підтримку, батьки не відреагують належним чином на кривдника.
У якому віці з’являється уявний друг?
Невидимий друг може виникнути в уяві дворічного малюка, та зазвичай це відбувається у старшому віці, коли дитина вже має великий досвід спостереження за взаєминами дорослих.
Психологи зазначають, що уявні друзі з’являються в дитини найчастіше на третьому-четвертому році життя. На це впливають різні чинники, зокрема розвиток символічного мислення та символічної гри.
Тривалість такого приятелювання іноді становить два-три роки. Інколи дитина настільки прив’язується до своїх уявних друзів, що може контактувати з ними навіть під час навчання в початковій школі.
Та зазвичай у шести-семирічному віці нові вікові навички та умови життєдіяльності (відвідування додаткових занять і гуртків, початок навчання тощо) дозволяють дитині більше практикувати взаємодію з іншими. Тобто старший дошкільник починає почуватися комфортно під час комункації вже без такого раннього способу спілкування, як розмови з уявними друзями. Тому останні поступово зникають.
Діти можуть пояснювати собі та оточенню зникнення уявних друзів по-різному — утеча, від’їзд, загибель тощо. Що детальніші обставини зникнення вигаданого приятеля, то активніше фантазує дитина.
Психолог Дар’я Грошева зазначає, що іноді уявний друг може з’явитися і в підлітка — здебільшого після якоїсь травматичної події (смерті близької людини, переїзду, розлучення батьків). Певний час цей уявний друг може супроводжувати дитину й володіти якимось рисами характеру, які потрібні самій дитині. Психолог закликає батьків у такій ситуації не бити відразу на сполох, а звернутися до спеціаліста, аби з’ясувати, чого потребує дитина.
Яку роль відіграє уявний друг у розвитку дитини?
Існування уявного друга — нормальний (хоч і необов’язковий) елемент психічного розвитку дитини.
Психолог із університету Орегона і автор книги «Уявні друзі і діти, які їх створюють» Марджері Тейлор стверджує, що діти, в яких був чи є уявний друг, більш соціалізовані та менш сором’язливі. А деякі дослідження показують, що в дітей, які мають уявних приятелів більше розвинене соціальне розуміння і вони більш успішно застосовують різні навички в реальному житті.
Психолог Марина Романюк у своїй статті в журналі «Практичний психолог» пояснює:
- «Якщо дитина вигадує друзів, то це свідчить про її емоційно-суспільний розвиток, оскільки розмови з уявними приятелями дають їй змогу ліпше зрозуміти взаємини між людьми. Коли дитина уявляє і програє діалог із вигаданим співрозмовником, вона тренується визначати емоційне забарвлення ситуації, керувати власними емоціями.»
Крім того, завдяки спілкуванню з уявним другом зростає рівень комунікативних здібностей дитини: вона вчиться слухати співрозмовника та відповідати на його запитання. А вигадування подій із життя уявного друга й деталізація його зовнішності, звичок, уподобань та інших особливостей тренує пам’ять дитини.
Спеціалісти вважають, що для дитини такий досвід — важливий і корисний, оскільки дає змогу втілюватися в роль друга, що згодом вона зможе випробувати під час реальної взаємодії. Для сором’язливої дитини спілкування з уявним приятелем — безпечна форма реагування на невдачі або страхи, пов’язані зі взаєминами в реальному житті. А ще дитині, яка має уявного друга, легше адаптуватися до змін, пов’язаних, наприклад, із відвідуванням дитячого садка, першої самостійної поїздки до літнього табору тощо.
Як потрібно ставитися до уявних друзів малюка?
Спеціалісти рекомендують батькам:
1.Не забороняти спілкуватися з уявним другом.
Заборона може негативно вплинути на взаємини з дитиною: вона може стати обачнішою і почати «приховувати» свого вигаданого приятеля.
2. Не висміювати фантазії дитини і не карати її.
Такі «виховні методи» можуть лише завдати непоправної шкоди психіці дитини.
3. Прийняти ситуацію з уявним другом.
Спробуйте скористатися цією ситуацією як можливістю налагодити контакт з дитиною, краще зрозуміти її.
4. Намагатися зрозуміти фантазії дитини.
Запитайте дитину про те, що любить, а чого не любить її уявний друг, чого він боїться, як він почувається, про що мріє. Відповіді дитини на такі запитання дадуть вам змогу побачити навколишній світ крізь призму сприймання дитини, а також зрозуміти її вчинки, реакції, настрої.
5. З’ясувати, в які моменти з’являється уявний друг.
Ця інформація дасть змогу батькам краще зрозуміти індивідуальність своєї дитини. Можливо, уявний друг з’являється тоді, коли вона нудьгує або чимось засмучена чи сердита.
6. Виховувати моральність
Якщо дитина постійно перекладає відповідальність за свою поведінку на уявного друга, варто з’ясувати, чому вона так робить і навчати її відповідати за свої вчинки.
7. Допомогти попрощатися з вигаданим персонажем.
Це варто зробити тоді, коли п’яти-семирічна дитина надто прив’язана до уявного друга (який існує в її уяві більше двох років) і коли вона не має приятелів серед однолітків.
Аби допомогти дитині безболісно попрощатися з уявним другом, психолог Марина Романюк рекомендує батькам:
- пояснити дитині, що її уявний друг зараз потрібніший іншому малюку;
- долучитися до фантазування й уявити будинок чи місто, де мешкають уявні друзі всіх дітей. А відтак описати ідеальні умови, які там панують, й спонукати дитину відпустити туди свого вигаданого приятеля;
- залучати малюка до видів діяльності, які зацікавлять його і на яких він зможе сконцентруватися;
- забезпечити дитині можливість фантазувати в умовах, максимально наближених до спілкування з уявним другом (наприклад, складати казки та історії);
- спілкуватися з малюком частіше та залучати до розмов інших членів сім’ї.
Якщо ж дружба з вигаданим персонажем надто тривала або дитину супроводжують тривожні прояви, варто звернутися до практичного психолога.
Коли фантазування може бути симптомом?
Педагоги та батьки мають вміти відрізняти наявність у дитини уявних друзів у межах, адекватних її віковому періоду розвитку, від, наприклад, галюцинацій, що можуть бути ознакою шизофренії.
Психолог Марина Романюк зазначає, що батьків мають насторожити такі особливості дитячої поведінки:
- лякливість;
- незвична поведінка — тривале споглядання стін, нав’язливі рухи тощо;
- підвищений рівень чутливості до слухових подразників;
- споглядання неіснуючих, тобто невидимих для оточення предметів/осіб та їхній чіткий опис; втрата деяких набутих раніше вмінь;
- проблеми з концентрацією уваги.
Якщо дитина проявляє подібні симптоми, батькам варто звернутися до клінічного психолога та за потреби пройти медичне діагностування, аби виявити причину такої поведінки дитини.
Якщо ж такі симптоми відсутні, батькам не варто непокоїтися через появу в дитини вигаданого друга.
Дитячий психолог Олександр Покришкін наголошує:
- «Основна порада батькам, які з цим зіткнулися, — проявляти повагу й тактовність. Поступово гра зійде нанівець, а докори лише додадуть напруги в стосунки з малюком. Спостерігаючи за цією грою, прагнучи краще зрозуміти того, з ким дружить дитина, ми краще зрозуміємо і її саму.»
Тож, як ми бачимо, наявність уявного друга — не вирок і не привід для паніки, а лише ще одна нагода ліпше пізнати внутрішній світ дитини, звернути увагу на її особливості.