Як відомо, на характер і майбутню долю дитини впливає не лише генетика. Важливу роль у формуванні особистості відіграє «позиція» дитини в родині, тобто наявність або відсутність братів і сестер та порядок їхньої появи на світ.
Як саме впливає порядок народження на формування особистісних рис малюка? Чи може змінитися характер старшої дитини з появою братика чи сестрички з якими труднощами стикаються єдині діти в родині? Пропонуємо дізнатися в нашій статті.
Що таке «порядок народження»?
Порядок народження — це фактор, що визначає моделі поведінки дітей залежно від їхнього вікового співвідношення з братами та сестрами. Першим виділив «порядкові позиції» послідовник З. Фрейда Альфред Адлер. До них він відносив такі:
- єдина дитина;
- старший в сім’ї;
- середня дитина;
- молодший з двох дітей;
- молодший з трьох і більшого числа дітей.
Згідно з А. Адлером, кожна позиція зумовлює відмінності людей у характерах, ставленні до самого себе, інших людей та світу.
При цьому варто розуміти, що тут не може бути категоричності, як от «Первісток завжди...» або «Молодшим дітям властиво...». Порядок народження важливо розглядати в контексті конкретної сімейної ситуації та природних задатків дитини. Він визначає лише схильність дитини до певної моделі поведінки, а не зумовлює її.
У яку ситуацію розвитку потрапляють первістки?
Згідно з А. Адлером, положення первістка є особливим, поки він — єдина дитина, «центр Всесвіту» у своїй родині. Отримуючи безмежну любов і турботу від батьків, він насолоджується своїм безпечним і безтурботним існуванням.
Поява ж другої дитини кардинально змінює ситуацію, викликаючи шок і здивування у первістка. Психологи називають цей момент «повалення з трону». І, якщо різниця між дітьми становить менше п`яти-шести років, то вплив стресу багаторазово посилюється. Адже, всі почуття дитини в цей момент зводяться до думки про те, що її місце в серці та думках батьків зайняв хтось інший, а вона сама втратила свою безмежну владу над ними. Крім віку, ситуація ускладнюється, якщо друга дитина — тієї ж статі, що й первісток.
Якщо говорити про особистісні риси, то дослідники стверджують, що старші діти зазвичай:
- відповідальні (причому почуття відповідальності може бути завищеним, що в деяких випадках призводить до надмірної тривожності);
- схильні дотримуватися правил;
- краще навчаються (їхні тести IQ майже завжди вище середнього, що зумовлено не лише високим інтелектом, але й амбіціями, прагненням бути першими, сильною мотивацією до досягнення успіху).
Зазвичай саме на першій дитині батьки випробовують різні, часто суперечливі один одному, виховні заходи, що може призводити до емоційної нестабільності первістка.
Крім того, первістки зазвичай схильні до перфекціонізму, корені якого лежать у відчутті знехтуваності і втрати батьківської любові після появи на світ молодшої дитини. «Я стану найкращим, щоб повернути любов батьків», — приймає неусвідомлене рішення перша дитина. Так формується механізм «заробляння любові», який діє згодом у відносинах з партнерами. Причому, вік дитини практично не значущий.
Аби полегшити дитині перехід до ролі старшого, психологи рекомендують:
- створити дитині особистий простір (хоча б окремий куточок, поличку в шафі чи коробку для «секретів»);
- забезпечувати тактильний контакт (обіймати, пригортати малюка);
- відмовитися від нотацій на тему «ну, ти ж старший». Дитина ж не обирає собі роль старшого, а отже, будь-які претензії до неї безглузді й навіть жорстокі;
- дозволити відкрито висловлювати свої почуття. Заборона вираження негативних емоцій (невдоволення, злості, розчарування) не призводить ні до чого хорошого, і згодом дасть про себе знати поведінковими чи психосоматичними проявами.
Тож, коли в сім’ї з’являється другий малюк, батькам не варто забувати, що первісток теж залишається дитиною, якій потрібна частка індивідуальної батьківської уваги і поблажливості.
Як формується особистість молодшого з двох дітей?
Другій дитині невідома та ситуація «загального поклоніння», про яку тужить її старший брат або сестра, — з перших місяців життя вона відкриває для себе світ, в якому дорослі ділять свою увагу, любов і турботу між нею і старшою дитиною.
Згідно з А.Адлером, другій дитині з самого початку задає темп старший брат або сестра. Завдяки цьому вони можуть розвиватися швидше, ніж старша дитина. Крім того, молодшим часто притаманна амбітність, адже вони ставлять перед собою завдання не лише не відстати, а й перевершити старшого брата або сестру.
Зазвичай, молодші діти є повною протилежністю старшим. Меншому важко наздогнати первістка, який вже має успіхи в академічному навчанні, тож він прагне реалізуватися в інших сферах (спорті чи мистецтві).
В більшості випадків батьки схильні покладати на других дітей менше обов’язків. А відповідальність за свої вчинки молодші часто перекладають на старших. До того ж, вони схильні домагатися свого хитрощами та маніпуляціями.
Молодші з двох дітей часто є більш орієнтованими на себе, ніж на інших, і не особливо прагнуть відповідати очікуванням оточуючих. Вони більш товариські, безтурботні та емоційно стабільніші.
У якій ситуації розвитку опиняється середня дитина?
Наразі позиція середньої дитини є найменш дослідженою. Друга, але не остання, дитина в сім’ї є одночасно і старшою, і молодшою, а тому може проявляти риси як того, так і іншого. Щоб бути поміченим і отримати своє місце в родині, вони здатні грати роль як «великого», так і «маленького» — залежно від обставин. Адлер вважав, що середня дитина може ставити перед собою непомірно високі цілі, що фактично підвищує ймовірність невдач.
Підводний камінь у вихованні середньої дитини полягає в тому, що основна увага зазвичай приділяється старшому (адже він першим стає школярем) і молодшому (як найбільш безпорадному). Середня ж дитина (якщо це не єдина дівчинка чи хлопчик у тріаді) може відчувати, що вона «ніяка», і — залежно від базового психотипу — або страждати від почуття уявної «неповноцінності», або привертати до себе увагу «поганою» поведінкою, нав’язливими звичками.
На відміну від первістків, занурених у внутрішні переживання, середні діти частіше орієнтовані на соціум і відкриті світу. Дослідники вважають, що вони вміють чудово домовлятися з іншими, оскільки часто відіграють в сім’ї роль посередників, зв’язкових між братами й сестрами.
Психологи рекомендують батькам середньої дитини, вчити її оцінювати себе в порівнянні з самим собою в минулому (раніше не вмів, але тепер навчився), а не порівнювати її з братом чи сестрою. Крім того, середні діти потребують зміцнення особистих кордонів та особистого простору.
Які риси характеру можуть сформуватися в найменших дітей (в сім’ях з трьома і більше дітей)?
Ключовим моментом до розуміння індивідуальності молодшої дитини є те, що вона потрапляє у сформовану систему, коли батьки вже мають великий досвід у вихованні дітей і не турбуються з приводу незначних проблем. Як наслідок, третя дитина часто виростає більш спокійною й життєрадісною. Навіть із двох дітей у сім’ї молодша дитина зазвичай є більш усміхненою та емоційно стабільною.
Згідно з Адлером, положення останньої дитини унікальне тим, що вона ніколи не відчуває шоку «позбавлення трону» і, будучи «улюбленцем» сім’ї, часто оточена турботою та увагою з боку не лише батьків, але, як це буває у великих сім’ях, і старших братів та сестер. По-друге, якщо батьки обмежені в коштах, у неї практично немає нічого свого, і їй доводиться користуватися речами інших членів сім’ї — звідси виникає відсутність відчуття незалежності. По-третє, молодша дитина росте в середовищі, де «великі» старші діти володіють привілеями й встановлюють «правила гри». На цьому ґрунті в молодшого можуть розвинутися почуття неповноцінності й висока мотивація перевершити старших. Саме тому Адлер говорив про молодшу дитину як про можливого майбутнього революціонера.
Подорослішавши, наймолодша дитина, як правило, вміє приймати чуже заступництво, допомогу та підтримку. Життя «найменших» зосереджене на людях і стосунках з людьми, — вони добре відчувають всі тонкощі спілкування і вміють подобатися людям.
Зазвичай на молодших в сім’ї покладається менше обов’язків. Та й до їхніх досягнень батьки відносяться менш вимогливо, тож поряд з відчуттям «мені все зійде з рук», у найменших дітей може спостерігатися відсутність внутрішньої дисципліни й відчуття вседозволеності.
Аби допомогти молодшій дитині впоратися з труднощами й не залишитися «наймолодшим» і в дорослому житті, психологи радять батькам проводити з нею більше часу із раннього віку, гратися, читати їй, навчити її самостійно виконувати необхідні в побуті дії (при цьому стежити, щоб інші члени сім’ї не кидалися робити все замість неї). Також варто мотивувати дитину приймати самостійні рішення відповідно до її віку (наприклад, обирати, що одягнути на прогулянку), давати найпростіші домашні обов’язки (скажімо, накривати на стіл).
Надзвичайно важливо пояснити молодшій дитині, чому вона не в змозі робити те, що роблять старші діти. Наприклад, це можна пояснити так: «Твої брат і сестра теж не могли кататися на двоколісному велосипеді у твоєму віці. Коли ти трохи підростеш, тобі це буде до снаги». Такі факти неочевидні для маленької дитини, але вони заспокоюють її, підвищуючи самооцінку.
Як формується особистість єдиної дитини в сім’ї?
А. Адлер вважав, що позиція єдиної дитини унікальна, тому що їй не доводиться конкурувати з братами й сестрами. Подібно до первістків, єдині діти в сім’ї отримують багато уваги з боку батьків. Але, на відміну від них, ця увага не переходить потім на молодших дітей. Однак, перебуваючи занадто довго під опікою матері, такі малюки очікують такого ж захисту й турботи від інших. Відповідно, в них може сформуватися залежність і егоцентризм.
Відсутність конкуренції та необхідність боротися за батьківську увагу позначається й на тому, що дитина змушена здебільшого орієнтуватися на дорослий зразок поведінки. І зазвичай єдині діти більш вправні у відносинах з дорослими, здатні швидко — набагато швидше, ніж з однолітками — знаходити з ними спільну мову.
Єдина дитина часто позбавлена необхідної для розвитку свободи: при найменших труднощах відразу з’являються дорослі з прагненням допомогти. Але, ретельно оберігаючи малюка від хвилювань і переживань, батьки навчають його безпорадності й невпевненості у собі.
Водночас, при правильному підході, єдина дитина може отримати великі переваги — якщо батьки ставляться до неї за віком, вчасно відпускаючи від себе, дозволяючи випробовувати свої сили, спілкуватися і дружити з ровесниками.
Виховуючи єдину дитину, важливо зняти з неї вантаж завищених очікувань і вимог та не плекати «комплекс відмінника». Психологи рекомендують назавжди забути фразу «ти не виправдав моїх сподівань» і дозволити дитині обирати самостійно: друзів, захоплення та хобі.
Оскільки єдина дитина позбавлена можливості грати роль «вчителя» і «старшого» для своїх молодших братів і сестер, то психологи радять, аби серед її друзів були не тільки однолітки, а й малюки, з якими вона відчує себе дорослою, розумною, сильною і турботливою. До речі, це також потрібно і молодшим дітям.
Як ми бачимо, кожна дитина народжується в певних умовах, що впливають на її емоції, поведінку й особливості характеру. Варто пам’ятати, що діти, різниця в народженні яких становить більше п’яти років, мають переважно як риси єдиної дитини, так і ті якості, що притаманні їхньому справжньому порядку народження.
Але, незалежно від того, скільки дітей ви маєте, спеціалісти рекомендують вибудовувати з кожним малюком окрему лінію відносин, намагатися приділяти їм достатньо уваги та підкреслювати їхню значущість для вас.
