Деякі речі про дитинство ми починаємо розуміти, лише після народження власних дітей. Адже практика виховання часом буває дуже далекою від теорії. Тож молоді мама й тато експериментують і навчаються бути батьками вже в процесі виховання малюків. І хоча метод проб та помилок важливий і навіть потрібний у пошуку підходу до дитини, разом з тим варто й прислухатися до кваліфікованих спеціалістів, обмінюватися досвідом з іншими батьками, які вже пройшли чи тільки проходять цей непростий шлях виховання особистості.
Сьогодні ми пропонуємо вам ознайомитися з порадами відомого американського блогера та письменника, автора книг «The Power of less» і «The little guide to unprocrastination» Лео Бабаути.
У своєму блозі «Zen habits» (переклад і публікацію статей якого здійснює журнал НВ («Новое время») письменник опублікував список найкращих речей, які він дізнався про виховання дітей. А їх у Лео — шестеро! Хоч автор не вважає себе експертом з виховання, але можливість бути батьком вважає однією з найцікавіших речей у своєму житті.
Він зазначає, що у нього та його дружини Єви є кілька не зовсім традиційних ідей щодо виховання, які можуть бути корисні батькам, що шукають нові способи мислення. І наголошує, що багато роботи з виховання дітей було зроблено мамами його дітей (дружиною Євою і мамою перших двох дітей).
Наводимо список найкращих речей, які дізнався Лео,виховуючи власних дітей (далі — пряма мова автора):
«1. Ваша головна робота — просто їх любити.
Звичайно, ми маємо піклуватися про їхні базові потреби, але батьки додають до цього ще чимало інших речей, занадто все ускладнюючи. Вам не потрібно нічого ліпити з них,тиснути на них, щоб вони стали кращими, змушувати їх займатися різними видами активності, щоб стати ідеальною дитиною. Вони вже абсолютно досконалі. Просто любіть їх такими, як вони є, і переконайтеся, що вони можуть відчути цю любов.
2. Не метушіться навколо них — дозвольте їм іноді падати.
В наш час батьки,як правило, надто опікуються малюками, намагаються задовольнити усі їхні потреби і бояться найменшого падіння. Ні. Дозвольте їм жити. Нехай вони мають певну незалежність. Нехай вони виходять на вулицю і граються без вас. Нехай падають і дряпають коліна. Нехай у чомусь зазнають невдачі. Саме так вони ростуть. Уявіть собі, якби ви захищали дітей від невдач, болю і труднощів все їхнє життя ... вони були б зовсім неготовими до дорослого світу! Це не означає, що ви ніколи не маєте захищати свого малюка, але чим менше ви можете це робити, без загрози для її життя, тим краще. А потім допоможіть їм самостійно впоратися з невдачею або болем, давши зрозуміти, як вони можуть це зробити. Будьте поруч, але лише для того, аби допомогти їм навчитися робити це самостійно.
3. Суворі методи виховання є більш шкідливими, ніж корисними.
Якщо ваші батьки були прихильниками суворої дисципліни, це не означає, що ви маєте діяти так само.
Коли я вперше зіткнувся з батьківськими обов’язками, я кричав, шльопав своїх дітей і карав їх за всі їхні помилки. Це принесло величезну шкоду, і змусило їх боятися мене. Так, вони б зробили все, що я їм сказав, але тільки тому, що вони боялися робити інакше. І часто вони просто приховували свої вчинки, щоб я не дізнався про них. З роками я навчився поводитися спокійніше, контролювати свою запальність і проявляти більше співчуття. Я не досконалий, але тепер я дивлюся на все як на можливість навчити їх чогось, можливість подорослішати — для них, і шанс просто любити їх — для мене
4. Регулярне читання дітям — одна з найкращих речей, які я коли-небудь робив.
Я читаю своїм дітям майже кожного дня. Ми з дружиною робили це з усіма дітьми, і це чудовий спосіб провести час з ними, виховати любов до читання, яка буде приносити їм користь протягом всього життя, і разом досліджувати уявні нові світи. Мої діти полюбили читати самостійно після того, як в обнімку зі мною прочитали Доктора Сьюзі і Гаррі Поттера, Нарнію, Тисячу й одну ніч і Дон Кіхота.
5. Дозвольте їм самим керувати власним навчанням.
Нехай вони навчаються як дорослі. Четверо моїх дітей — анскулери (від англ. «un» — не і «school» — школа; діти, що отримують освіту поза школою), але всі вони самостійно виконували навчальні проекти, і я заохочую їх вивчати все, що їм здається цікавим. Багато дітей так звикли до навчання «згори-вниз» (де їм говорять, що, коли і як вивчати), що вони не вміють направляти себе самостійно. Їм доведеться вчитися, ставши дорослими. Замість цього ми можемо спонукати їх вивчати те, що їм цікаво, і допомагати їм з навчальними проектами, поки вони не зможуть робити це самостійно.
6. Давайте їм кумедні завдання і спонукайте їх пробувати щось нове.
Самостійне навчання — неймовірний метод, але іноді дітям потрібне натхнення. Мені подобається підштовхувати їх до того, щоб вони шукали інформацію, глибоко поринали в тему, що зацікавила їх, дізнавалися щось, що захопить їх несподівано для них самих. Я намагаюся говорити про такі речі в позитивному ключі, показуючи, наскільки мені самому це цікаво, і, я помітив, що інтерес і цікавість іноді бувають заразливі. В інших випадках я кидаю їм виклик: давайте виконаємо челендж-малювання, челендж-віджимання... Давайте подивимося, чи вдасться нам подорожувати цілий місяць, з одним лише рюкзаком за спиною, або запам’ятати столиці всіх штатів, або стільки цифр числа пі, скільки зможемо. Спробуйте створити власну цікаву гру. Діти (і дорослі) добре реагують на веселі виклики.
7. З раннього віку навчайте їх робити щось самостійно.
Ми вчили наших дітей робити щось самостійно як тільки з’являлася така можливість. Самостійно застебнути взуття, почистити зуби, прийняти душ і одягнутися, приготувати собі сніданок і обід, вимити посуд, зробити прибирання в будинку, випрати свої речі. По-перше, те, що діти допомагали планувати харчування, купували продукти й готували обіди раз на тиждень, полегшило нашу батьківську працю. Згодом нам вже не потрібно було робити багато для них. Але не менш важливо й те, що ми навчили їх самодостатності — вони не чекають, що хтось подбає про все для них, і вчаться тому, що можуть самостійно зробити для себе все, що вважатимуть за потрібне.
8. Дозвольте їм брати на себе відповідальність або брати участь у справах, наскільки це можливо.
У цьому ж напрямку, ми намагаємося зробити так, щоб діти відповідали за щось — наприклад, самі планували подорож. Вони вивчають питання, шукають квартири на Airbnb, складають залізничні маршрути, бронюють авіарейси. Коли вони досягають повноліття, вони вже знають, як робити всі ці речі. І вміють брати на себе відповідальність.
9. Спробуйте приймати рішення демократичним шляхом.
Коли ми вирішуємо, де поїсти або як провести вихідні, ми проводимо обговорення, кожен вносить свої ідеї, і потім голосуємо. Це навчає дітей брати участь в ухваленні рішень замість того, щоб дозволяти комусь іншому управляти їхнім життям. Але крім того це вчить їх поважати думку інших, і той факт, що їхні власні бажання — не єдине, що має значення. Ми практикуємо такі обговорення, плануючи подорож, вирішуючи, чи варто нам переїжджати в нове місто, тощо.
10. Практикуйте з ними усвідомленість.
Я медитував з усіма своїми дітьми. Не регулярно, але досить для того, щоб вони дізналися, що це таке. Коли моя дочка приходить до мене чимось засмучена, ми практикуємо усвідомлення того, як емоція відчуває себе в її тілі. Коли інша моя дочка відчуває занепокоєння, ми також говоримо про те, як попрацювати з цим. І вони бачать, як я медитую вранці, тому практика усвідомленості стає для них нормою.
11. Головний метод навчання — ваш власний приклад.
До слова про те, що вони бачать, як я медитую: це мій головний спосіб навчити їх чого б то не було. Власний приклад. Те, як я живу. Якщо я хочу навчити їх не битися, я маю бути миролюбним. Якщо я хочу навчити їх бути хорошими людьми, я повинен бути співчутливим, уважним, люблячим. Якщо я хочу навчити їх не залежати від гаджетів, я не повинен робити цього сам. Якщо я хочу, щоб вони були активними, їли здорову їжу, читали, медитували... я повинен почати з себе. І говорити з ними про те, що я роблю і чому, і як я це роблю. Вони вчаться практично всьому, що роблять люди навколо них.
12. Не робіть вигляд, що ви все знаєте.
Хоч я і намагаюся зробити в житті все що в моїх силах, я маю змиритися й визнати, що не знаю всього. Насправді я майже нічого не знаю. Я не можу завжди думати, що маю рацію, і не можу прикидатися, що в мене є відповіді на всі запитання, навіть якщо я тато. Можливо, мої діти знають щось, чого не знаю я. Можливо, ми можемо дізнатися щось разом... але ж починається це з того, що я говорю: «Я не впевнений, давайте з’ясуємо!». З цього незнання починається навчання, простір, який ми можемо досліджувати разом, простір, де ми відкриті один одному. Багато батьків (і людей в цілому) впевнені в тому, що вони точно знають, що роблять, знають відповіді на будь-які запитання. Це не залишає місця ні для чого іншого. Це — фундаменталізм (філософська позиція, переконання, згідно з яким існують базові основи достовірного знання — прим.ред.)
13. Визнайте свою неправоту.
Приносьте вибачення. Загладжуйте свою провину. Коли я думаю, що маю рацію, і наполягаю на цьому... я часто виявляюся неправим. Я пережив це приниження безліч разів. Я зрозумів, що замість того, щоб продовжувати прикидатися, ніби я маю рацію, набагато краще визнати, що я помилився. Змиритися. По-справжньому вибачитися, якщо я зробив щось, що призвело до їхнього болю. І зробити все, що потрібно, щоб це виправити.
14. Нехай вони з ранніх років вчаться заробляти й платити.
І поясніть їм, що таке борг. У нашому домі не видаються гроші на кишенькові витрати. Ми купуємо дітям те основне, що їм необхідно, але якщо вони хочуть чогось більшого, вони мають самі заплатити за це. І заробити, роблячи те, що виходить за рамки їх основної роботи. Вони можуть зробити щось для нас, або допомогти мені в роботі, або надати послуги іншим людям, щоб заробити гроші. Це також вчить їх збирати на свої цілі. Крім того я розмовляю з ними про небезпеку боргів, високу вартість заборгованості за кредитними картками та ділюся іншими простими фінансовими істинами, які я засвоїв.
15. Не захищайте їх від сексу, наркотиків і технологій.
Деякі батьки не хочуть, щоб їх діти чули щось про секс або наркотики, і намагаються захищати їх від цього якомога довше. Це робить, наприклад, секс забороненою темою і дає дітям нездорове уявлення нібито це погано. Я вирішив, що набагато краще говорити на цю тему відверто, і якби я збирався повторити все спочатку, я б почав цю відверту розмову набагато раніше. Секс не має вважатися чимось брудним або забороненим. Це природна річ, яку роблять усі дорослі. Діти повинні отримати це розуміння від дорослих, і розібратися в цій бентежній темі за допомогою батьків — а не того, що вони почують від друзів або знайдуть в Інтернеті. Я думаю, що те ж саме стосується і наркотиків. Ще одна річ, від якої деякі батьки захищають своїх дітей, це технології — ніяких пристроїв ніколи! Але так діти не навчаться здоровому способу взаємодії з технологіями. Краще просто допомогти їм навчитися справлятися з усім цим, ніж не довіряти їм.
16. Це нормально — відпочивати без них, і нехай вони теж проводять час без вас.
Я люблю проводити час зі своїми дітьми. Але це не означає, що для них було б корисно перебувати поруч зі мною щомиті. Іноді вони можуть піти і пограти самі, поки ми з дружиною спілкуємося один з одним. Іноді вони можуть провести вечір вдома, поки ми йдемо на побачення (якщо вони досить дорослі). В інших випадках ми можемо залишити їх з родичем і вирушити в подорож самі або з друзями. Я думаю, що самотність і час, проведений далеко від батьків, корисні для дітей. Дайте їм більше простору. Нехай вони навчаться справлятися самостійно (знову ж, коли це доречно). Дайте собі можливість відновитися або побути з вашим партнером, без них.
17. Виховання не закінчується, коли вони досягають повноліття.
Раніше я жартував: «Якщо мої діти доживуть до 18 років, я буду вважати себе успішним батьком!» Зрозуміло, це абсолютна нісенітниця. Я дізнався, що батьківство не закінчується, коли вони досягають повноліття. Четверо наших дітей вже дорослі, і для нас це новий складний етап виховання. Ми намагаємося навчити їх тому, як робити дорослі речі, як бути фінансово незалежними, як отримати роботу, про яку вони мріють, як будувати стосунки і багато чому іншому.
18. Зрештою, вони будуть тими, хто вони є.
І ви не можете вирішувати, ким їм бути. Кожна дитина — це вже повністю сформована особистість. Звичайно, діти продовжують рости з кожним роком, але їх особистість,як правило, залишається такою ж, коли вони стають старшими. Вони будуть вибирати свої власні шляхи, вирішувати, яке життя вони хочуть, і рости в тому напрямі, який самі оберуть. Я не маю контролю над цим. Зрештою, це те, що ми, батьки, повинні прийняти — ми не контролюємо наших дітей. Ми просто намагаємося направляти їх, коли є така можливість. І любити їх такими, якими вони є.»
Автор зазначає, що він досі навчається виховувати своїх дітей і часом буває невпевненим у тому, що робить. Але він сподівається, що те, що він дізнався на даний момент, допоможе комусь із батьків у вихованні власних дітей. І ми також на це сподіваємося.
