Погодьтеся, усі батьки хочуть, щоб їхні діти росли щасливими, здоровими та успішними. Але часто, самі того не розуміючи, своїми вчинками та словами вони псують життя власним дітям. Сьогодні ми вирішили поділитися думками Марини Романенко про 7 помилок, яких припускаються батьки, виховуючи дітей.
- Для довідки: Марина Романенко — психолог, власник мережі дитячих садків, розвивальних центрів і шкіл «Перша Дитяча Академія». Автор і ведуча «Школи Професійних Батьків», консультує батьків з питань освіти дошкільнят. У своєму блозі на YouTube ділиться унікальними практичними напрацюваннями та лайфхаками з виховання дітей.
1. ЗАТЮКУВАННЯ
Це — зауваження, які, на жаль, доводиться часто чути з вуст батьків.
- «Я просто засікаю — в кафе, в ресторані, на вулиці, на пляжі, в басейні — і дивуюся: за хвилину може бути 20-30 зауважень. Це дуже багато! Спробуйте просто поставити таймер і зробити собі стільки зауважень. Вам у голову стільки не прийде, скільки приходить у голови деяким батькам. І вони сиплять ними на дітей. Я б сказала, вони їх ними розстрілюють. Постійно.» — наголошує психолог.
Що відбувається в цей момент з дитиною? Щоб якось вціліти і зберегти свою нервову систему, вона починає ігнорувати батьків і всі їхні зауваження. У дитини певною мірою виробляється імунітет до зауважень батьків. І це добре. Адже неможливо витримати таку кількість несхвалення з боку власних батьків. Хоча, звісно, подібний імунітет не зміцнює дитяче здоров’я, їм доводиться витрачати величезні зусилля на захист від нас.
2. НЕВІРА У ДІТЕЙ
Марина пояснює: «Ми любимо дітей, але нам властиво думати про них гірше, ніж вони є насправді.» Ми не віримо, що вони можуть досягнути успіху, самостійно прокинутися, доїхати кудись без нагадування. І подібні абсурдні думки суттєво впливають на відчуття самостійності дітей, їхню впевненість у собі й на стосунки між дитиною та батьками.
- «Це тенденція така — не довіряти своїм дітям, жаліти їх: «Він же, бідолашний, не впорається. А як же він у цьому світі? Я ж маю йому допомогти.» Ґрунт у цього всього — невіра у своїх дітей, їхню силу та можливості.» — зазначає психолог.
Такі батьки починають керувати життям своєї дитини. А це дуже шкідливо для дітей, тому що високий контроль вбиває відчуття самоконтролю,а надмірні вимоги і спроба контролювати кожну секунду життя дитини призводять до того, що вона втрачає інтерес до життя. Адже дитині не дають робити те, що вона хоче, вона постійно робить те, що хочуть батьки. І вони ще й перевіряють це, тому що не довіряють. От з такого замкненого кола виходять люди з дуже низькою самооцінкою, що, безумовно, вплине на якість всього їхнього життя.
3. ВІДЧУТТЯ ПРОВИНИ
Причин цього відчуття може бути багато:
- робота матері чи постійні відрядження татуся;
- поява другої дитини й відчуття, що ви не приділяєте достатньо уваги старшій;
- слова інших людей, про те, що я — погана мама («Тому що моя дитина в 3 роки ще не говорить повними реченнями.» тощо).
Подібні речі занурюють нас глибоко й надовго у відчуття провини. Що ми робимо, щоб компенсувати це відчуття? Впадаємо у крайнощі: або задаровуємо дитину подарунками (як відкуп), або стаємо занадто суворими.
- «Нам здається: оскільки ми — відсутні у житті своєї дитини, то, якщо ми зараз суворо не розкажемо їй, як правильно жити, то з неї виросте погана людина. І замість того, щоб бути добрими батьками, ми перетворюємося у військових.» — пояснює Марина. — «Таким батькам здається, що якщо вони проявлять слабкість, то дитина „пуститься берега“. Це справді може статися, але лише тому, що дитина захоче втекти від надмірного контролю туди, де її розуміють і є тепло у стосунках.»
Відчуття провини штовхає батьків у ці крайнощі, тому що вони розуміють, що в них щось не виходить. Тож вони вирішують або задобрювати дитину всіма можливими способами, або залякувати її. Але це може в певний момент припинити працювати і серйозно зламати психіку дитини, прирікаючи її на страждання й ходіння до психотерапевтів у дорослому житті.
4. ІДЕАЛЬНА КАРТИНКА
Четверта серйозна і поширена помилка батьків, яка впливає на майбутнє життя дитини, — це ідеальна картинка того, якою має бути моя дитина. А вона ж може народитися зовсім іншою. І мама, тато, бабусі та дідусі (у кожного ця картинка своя), намагаються запхнути дитину в рамки тих очікувань, які вони на неї накладають.
- «А потім вони кажуть: «У мене якісь негармонійні стосунки з моєю дитиною. Я мріяла про одне, а в мене якась неправильна дитина.» — ділиться спостереженнями психолог.
А все, що потрібно зробити — прибрати ідеальні картинки й подивитися на ту дитину, яка у вас є, полюбити ту «начинку», яка в ній є. Зрозуміти, що одна дитина в сім’ї може бути одною, друга — іншою, і потрібно любити цю такою, а цю — такою. Тому що невідповідність картинок породжує претензії до наших дітей: до їхнього характеру, сім’ї, в якій вони народилися, тощо.
- Поставте собі запитання: «Що для мене має більшу цінність — картинка, за яку я чіпляюсь і в яку з усіх сил намагаюсь запхнути свою дитину, чи реальна жива людина поруч зі мною?».
Коли ми намагаємося нав’язати дитині наше уявлення про життя, ми її ламаємо, і їй дуже довго доведеться відновлюватися, якщо в неї вистачить на це сил.
А якщо не вистачить, вона потім буде «кульгати» все життя. Зовні це може бути непомітно, але внутрішні «батарейки» будуть сильно посаджені, рівень бажань і домагань буде низьким, характер зміниться. І дитина не проявить свої найкращі риси, які могла б, якби батьки не намагалися нав’язати їй ті уявлення, які для них є кращими, а для неї, можливо, й не властиві.
- Марина наголошує: «Головна думка, яку я намагаюся донести: любіть ту „начинку“, яка є у вашої дитини. Вони народжуються з величезним потенціалом, величезними можливостями, тож не применшуйте їх, будь ласка.»
5. ВІДСУТНІСТЬ МЕЖ
П’ята помилка, якої припускаються багато батьків, — це невиставляння ніяких меж перед дітьми. Зазвичай вони наводять такі аргументи:
- «А ми виховуємо за японською системою: все можна до 5 років». «Хоча в японській системі такого немає, — пояснює Марина. — Просто ці батьки керуються передруками передруків, що гуляють в Інтернеті.»
- Або «Це ж дитина, їй все можна, вона ж пізнає світ.» І їх це розчулює. А потім дитина б’є когось на майданчику чи залізає під спідницю незнайомій тітоньці в громадському транспорті.
Таким батькам потрібно зрозуміти: ми живемо в реальному світі, і цей світ має свої правила — правила співіснування між людьми, правила культури поведінки, які в більшості випадків є виправданими («Не лізь на територію іншої людини, і вона не буде давати тобі відсіч» тощо). А ми ці правила змінюємо, і заради дитини готові прогнути весь світ.
А це призводить до того, що дитина росте у світі, який обертається навколо неї. Але ж це неправда: світ не крутиться навколо нас, ми — частина цього світу. І, відповідно, коли дитина виростає, починає щиро дивуватися, чому їй не аплодують, не хвалять за погано виконану роботу. Вона не розуміє, і починає говорити «Світ — жорстокий, мені в ньому погано».
Тож, на думку Марини Романенко, чесніше для дітей буде, якщо ми вибудуємо стосунки так, щоб вони навчилися взаємодіяти зі світом навколо себе. Завдання батьків — не крутити світ навколо дитини, а вчити її кожного дня вбудовуватися в життя, взаємодіяти з іншими людьми на рівних, а не як центр Всесвіту
6. ЗАЦИКЛЕНІСТЬ НА ДІТЯХ
Ця помилка стосується більше мам, але вона дуже поширена і завдає значної шкоди дітям у майбутньому й теперішньому. Відсуваючи після народження малюка батька в сторону, деякі мами повністю занурюються в життя дитини. Вони забувають про себе, і дитина стає зосередженням їхніх бажань, сподівань і світу. Що ж у цьому поганого?
Коли мама занадто занурена в дітей, їм не вистачає самостійності, вони постійно знаходяться «під ковпаком» і не мають можливості вирости. Якби вона трохи менше часу їм приділяла (займаючись улюбленою справою, ходячи на роботу, цікавлячись життям тата цих дітей, собою та своїми інтересами), то в них було б більше простору для росту та розвитку. І мама могла б частіше фіксувати зрізи в розвитку дитини: тут змінився, цього навчився, тепер вже на такому рівні. Та коли мама не робить цього, а занурюється сильно в дітей, вона не дає їм рости.
- «Бути мамою — це розмовляти з дитиною багато, давати свободу для простору та росту. Це — приклад, чого можна досягти в житті, контекст, який ми несемо. Ось це до виховання має важливе відношення. А коли в нас завжди пиріжечки, ми виглядаємо на вулицю і кричимо: „Ти вже замерз, вдягни шапку!“- це до особистісного росту дітей не має ніякого відношення крім того, що повністю його припиняє.» — ділиться думками Марина.
І діти не досягають того, чого б могли досягнути, якби мами в житті було менше. Крім того, зациклюючись на дітях, мама забуває про себе та чоловіка. І він відходить на другий план, вона починає погано про нього говорити, показуючи своїм дітям приклад поганих подружніх стосунків.
- Натомість правильна ситуація — коли в батьків самодостатні діти, «коли в мене на першому місці я, як мама, на другому місці в мене чоловік, на третьому місці в нас діти з тієї простої причини, що якби не він і не я, їх би не було. І коли діти виростуть і підуть, мені з цією людиною буде про що поговорити і нам, як і раніше, буде добре вдвох. І я не буду тероризувати дорослих дітей дзвінками: «А ти поїв?, «Ти сходив туди...?», «Що в тебе сьогодні на роботі?».
Таки мамам немає чим заповнювати внутрішню порожнечу, і вони продовжують жити за рахунок своїх дітей навіть тоді, коли ті втікають від них на інший кінець світу. Але це неправильно. Кожна людина має жити своє життя, радіти своїм життям, а завдання батьків (мам, зокрема) — дати можливість дітям вирости, відпускати їх.
7. ВІДСУТНІСТЬ ПРАГНЕННЯ БУТИ ЩАСЛИВИМИ
На думку психолога, ця помилка — найбільш катастрофічна та небезпечна для майбутнього дітей. Ми продовжуємо так жити, думаючи, що це ніяк не вплине на життя наших дітей. Але воно впливає. Марина наводить дві найбільш поширені ситуації, яких краще не повторювати у своєму житті:
1. Чоловік і жінка — нещасливі разом, і з якоїсь причини продовжують жити разом. І це жахливо впливає на дітей, тому що вони бачать модель сім’ї, в якій двоє людей нещасні. Багато батьків відмовляються оформлювати розлучення, мотивуючи це тим, що «дітям потрібні обоє батьків». Але їм потрібні обоє щасливих батьків і не важливо, живуть вони разом чи ні. Батьки зобов’язані бути щасливими, тому що тільки так вони можуть показати дитині планку «За будь-яких обставин будь щасливим! Не дозволяй собі бути нещасливим.»
2. Ми часто ходимо на роботу, яка нам не подобається. Ми втомлюємося, хворіємо, скаржимося на керівництво. Ми — нещасні в цьому. Але який приклад ми показуємо своїм дітям? Що це — норма: ходити роками на нелюбу роботу. І діти справді починають думати, що це — спосіб життя. Але, якщо ми дійсно любимо своїх дітей, ми просто зобов’язані бути щасливими.
- «Щасливі люди — це не ті, в кого в житті все складається, чи хто не зіштовхується з труднощами. Щасливі люди — це люди, в яких бувають злети і падіння, але вони точно знайшли себе в житті. Вони не скаржаться, зіштовхуються з труднощами, долають їх, горять своєю роботою, сім’єю, собою, коханою людиною. Вони не живуть з понеділка по п’ятницю, чекаючи вихідних, щоб на них якось пережити, а потім знову йти на нелюбу роботу, в стосунки, які не подобаються.»
Більш руйнівного для життя дитини впливу батьків важко собі уявити, ніж те, коли ми нещасливі, і наші діти починають думати, що це — норма життя.
На жаль, ці сім помилок, розглянутих Мариною Романенко, здатні серйозно вплинути на життя дітей тепер, і в майбутньому. Адже безслідно нічого не проходить. Але Марина запевняє: «Немає безвихідних ситуацій!». Якщо ви відзначили, що допустили котрусь з цих помилок, проаналізуйте ситуацію, подумайте і змінюйте свою поведінку, змінюйте своє життя та пріоритети. Бажаємо вам успіху!
