Перша розлука з батьками — це завжди стрес для дитини. Про особливості адаптаційного періоду дошкільників ми писали в нашій попередній статті «Як допомогти дитині адаптуватися до дитячого садка?» і наводили рекомендації психологів щодо підтримки малюка в цей непростий для нього період.
Але часто допомога під час звикання до нових умов батькам потрібна не менше, ніж їхній дитині. Буває й так, що дитина адаптується легко, а мама ніяк не може змиритися з розлукою чи відчуває докори сумління. Тож сьогодні ми вирішили з’ясувати в експертів, як батькам успішно пережити розлуку з малюком.
Чим зумовлене емоційне напруження батьків?
Звичайно, хвилювання дорослих в період адаптації дитини є зрозумілим і цілком природним явищем. Однак, бувають випадки, коли мама не просто відчуває легке хвилювання, а знаходиться в стані постійного нервового напруження від того, що доведеться віддавати дитину в заклад дошкільної освіти.
Зупинимося на трьох основних причинах, які спричиняють надмірне хвилювання батьків у зв’язку з виходом малюка в садок.
1. Сильна прив’язаність до дитини
- «Ми не розлучалися з ним з народження», «Він без мене не зможе», «Їй без мене буде дуже погано».
Подібні фрази можна почути від мам, які знаходяться з дитиною 24 години на добу, а якщо малюк і залишався без неї, то всього на декілька годин, і то дуже рідко.
Однак така позиція насправді є проекцією (переносом своїх очікувань та переживань на дитину). Малюк поки не знає, як йому там буде, але мама за нього вже все вирішила. І цим самим значно погіршує адаптацію дитини.
- Малюк буде зчитувати мамину тривогу і обов’язково присвоїть собі відчуття, що «без мами я не можу, мені без мами погано».
І вони обоє будуть страждати день за днем, поки мамина позиція не зміниться. Пам’ятайте: ваше хвилювання не повинно стати перешкодою на шляху дорослішання малюка. Ваша дитина — самостійна особистість, а не ваша частина або власність.
- Психолог Анатолій Некрасов у своїй книзі «Материнська любов» звертається до батьків: «Якщо любиш дитину по-справжньому (а не себе в ролі батька) — навчи її жити без тебе!
2. Страх, що дитину в садку скривдять
Цей страх з’являється через страхітливі історії про вихователів та дитячі садки, якими наповнений Інтернет, і, можливо, через ваш негативний досвід.
- Це могла бути конкретна ситуація у вашому дитинстві, сувора вихователька або просто спогад про те, як не хотілося йти в дитячий садок.
Однак намагайтеся не переносити на малюка свій дитячий негативний досвід. Якщо вам в садку було погано, вас кривдили діти або вихователі були жорстокі, несправедливі — це не означає, що ваша дитина пройде той самий шлях. Зрештою, зараз інші часи, інші умови і, напевно, ви знайшли найкращий садок з усіх можливих варіантів.
Однак якщо переживання дуже сильні, батькам корисно до того, як дитина буде зарахована в групу, піти туди, познайомитися із директором і вихователями, налагодити з ними комунікацію.
- Можна поставити вихователю запитання та дізнатися, що він буде робити в різних ситуаціях.
Крім того, в перші дні зазвичай можна перебувати поруч з дитиною в садочку і пересвідчитися, чи дійсно в ньому буде комфортно та безпечно вашій дитині.
- До речі, у більшості дитячих садочків є власні сайти. Зазвичай, там є сторінки для батьків і багато корисної, цікавої інформації про життя установи.
3. Почуття провини за те, що віддаєте малюка в садок
Сьогодні досить поширеною є думка, що дитині взагалі не потрібен дитячий садок, і їй комфортніше бути вдома з мамою до школи.
І коли жінці доводиться виходити на роботу чи вона відчуває себе некомфортно лише в ролі мами та домогосподарки, в неї виникає відчуття провини за те, що вона не зможе приділяти дитині достатню кількість часу.
Однак психологи запевняють, що після трьох років — сепарація від мами є природним процесом. Три роки — це умовна межа самостійності та відділення від мами. Дитина стає психологічно більш зрілою, може зрозуміло пояснити свої бажання і витримати тривалу розлуку з мамою.
- А от раніше віддавати дитину до садочка спеціалісти не рекомендують (лише за крайньої необхідності).
Дитячий психолог Дар’я Селіванова запевняє: «Відчуття провини завжди посилює труднощі адаптації. Я завжди кажу, що найгірша ситуація для дитини — це мама, що кладе своє життя/кар’єру/молоді роки/особисте життя на вівтар виховання. Решта варіантів — завжди кращі.» Адже поруч з нещасною мамою жоден малюк не зможе відчувати себе щасливим.
Як підготуватися до тривалої розлуки з дитиною?
Перед дитячим садком у дитини обов’язково повинен бути позитивний досвід перебування окремо від мами.
Психолог Анастасія Мартиненко радить батькам перед садочком (бажано, за півроку-рік) почати водити дитину на будь-які заняття, які можуть їй сподобатися, але на яких можлива присутність без мами.
- Ідеальним варіантом можуть стати гуртки, розвивальні заняття, групи короткочасного перебування.
Можна також спробувати домовитися з подругою чи сестрою, в якої теж є діти, залишити в неї свою дитину на декілька годин. Нехай вони періодично пишуть вам про те, як йдуть справи, як ваш малюк освоївся, чи грається. Буде чудово, якщо залишати ви будете його з постійною періодичністю.
У запропонованих варіантах переживання розлуки буде більш безпечним для вас, ніж в садочку, тому що це лише на декілька годин, ви знаєте дорослого, група дітей невелика. Тобто ризики мінімізовані, однак, залишається факт — дитина там без вас, ви не можете контролювати, що там відбувається, ви поза зоною видимості/досяжності.
- Ваше завдання — віддати дитину і повністю відпустити на ці декілька годин. Звикайте, що тепер у вас, крім часу «разом» буде час «порізно». І це нормально.
Аби заспокоїти себе перед розлукою, можна провести, ще таку вправу:
- Уявіть ситуацію, що ви ведете свого малюка в дитячий садок і залишаєте його там.
- Що ви відчуваєте?
- За що переживаєте найбільше?
- Що в дитячому садку може бути найстрашнішим і травматичним для вашої дитини?
- Яка ймовірність того, що це трапиться?
- Дайте відповідь на запитання, що я можу зробити для того, щоб зменшити свою тривогу?
- Що б мені допомогло заспокоїтися і прийняти той факт, що моя дитина піде в дитячий садок?
- Чи допускаю я думку про те, що моїй дитині може бути весело та цікаво з іншими дорослими?
Спробуйте відповісти на ці питання спокійно, по черзі, бажано письмово або комусь вголос. Дуже часто під час таких міркувань відповіді приходять самі собою, як осяяння.
Як правильно прощатися з дитиною?
Чимало дорослих під час перших тижнів адаптації не знають, як залишити дитину саму в садочку, коли вона чіпляється за них, плаче і просить не йти. Їхнє серце розривається, й батьки намагаються «втекти», піти непомітно для малюка.
Та сімейний психолог Наталія Гаєвська застерігає: ніколи не покидайте дитину, не попрощавшись. Звісно, батьки в подібній ситуації можуть відчувати себе краще, ніж тоді, коли потрібно прощатись, тому що не бачать і не чують, як плаче їхня дитина. Вихователю теж може бути легше, оскільки малюк швидше заспокоюється.
- Однак у дитини в цей момент підривається базова довіра до світу: «Навіть мамі не можна вірити! Сказала, що нікуди не піде, і ... пішла».
Натомість виробіть власний ритуал прощання (адже все, що відбувається регулярно, — заспокоює). Щоб не затягувати розлуку, виберіть послідовні дії, які будете робити кожен раз, відправляючи малюка в групу.
- Наприклад, ви переодягаєтеся, обіймаєтеся, цілуєте малюка, берете за руки, сідаєте навпроти нього (очі в очі) і розповідаєте, що він буде робити, коли вас не буде і коли ви повернетеся. В кінці можна запитати: «Домовилися?». Потім передаєте його вихователю.
Світлана Ройз пропонує 10 ідей теплих прощань перед садочком, школою чи будь-якою іншою розлукою, які особливо важливо починати робити з дитиною під час адаптації.
- «Щоб залишити відчуття нашої присутності та підтримки. Я дуже уважна до прощань. Перед школою-садочком, перед сном, перед розлукою. Це тепло, яке дитина тримає всередині, поки нас немає поруч. Навіть, якщо зовні «холодно», наш образ допомагає їй «не змерзнути»», — пояснює психолог.
Опишемо ці ритуали детальніше.
1. «Секретний дотик» — вигадати свій «секретний» дотик, який символізує «Я з тобою» (наприклад, торкнутися долонями, зробити «кулачок-кулачок-долонька»).
2. Жест «Серденько» — зробити разом з дитиною долонями (пальцями) спільне сердечко.
3. «Поцілунок у долоньку» (ідея з книги «Поцілунок у долоньці» Одрі Пенн) — ми цілуємо долоню дитини, а вона, якщо захоче відчути наш доторк, потім може торкнутися своєю долонею щоки, плеча, чола.
4. «Крила» — прикласти свої долоні до спини дитини, там де лопатки, наче зігріваємо її «крила». Дитина може опертися на наші руки і відштовхнутися від них.
5. «Обійми на три удари серця» — обійміться і порахуйте разом пошепки: «Один, два, три». Наче ми підживлюємо один одного. Можна також використати ігрові картки з ідеями обіймів з проєкту «Обійманці».
6. «Мушля» — дитина складає долоню у формі мушлі, ми нашіптуємо у долоню якісь теплі слова. Вона буде зберігати всі наші слова. Дитина протягом дня може прикласти «мушлю» до вуха і згадати наші слова.
7. «Усмішка із собою» — батьки усміхаються дитині й наче «кладуть» усмішку дитині в портфель чи в кишеню. Дитина може зробити те саме. Потім дитина може відкрити поптфель і усміхнутися.
8. «Таємний знак» — разом вигадати жест, який батьки зможуть показати дитині, коли вона озирнеться вже біля дверей школи. Діти ж часто намагаються зустрітися поглядом з батьками. Можливо, покласти руку на серце, смикнути себе за вухо чи підняти пальцем куточок рота.
9. «Із собою» — вирізати маленьке паперове серце чи взяти наліпку в формі серця й покласти дитині в кишеню чи рюкзак. Ви можете також писати (роздрукувати) записки, які можна покласти в ланчбокс. Ідеї записок, диджитал-стікерів для месенджерів можна переглянути у скарбничці порад для батьків «Як підтримати дитину».
10. «Оберіг» — підготувати малесенький предмет який можна прикріпити чи пришити всередині одягу, наприклад, до кишені (ґудзик, брелок, стрічка з вузликом). Так, щоб його бачила лише дитина. Це може стати «заземлюючим об’єктом» і нагадуванням про нашу підтримку. Але важливо нагадати, що це — просто річ, яка може відірватися, загубитися, зіпсуватися. Це не каже про те, що підтримка втрачена. Вона завжди всередині.
Як полегшити емоційний стан матусі під час адаптації дитини?
Перш за все, необхідно усвідомити, що ВСІ стикаються з подібними ситуаціями, тож ваше хвилювання є абсолютно нормальним.
- Дитячий і сімейний психолог Світлана Ройз пояснює: «Мамам потрібно вчитися відділятися від малюків. Це складно. Це така ж перебудова і адаптація, як у діток. І це теж криза. Але ми з вами пам’ятаємо, що криза — це те, завдяки чому ми ростемо і рухаємося.»
Ось декілька простих порад, як зробити процес адаптації максимально позитивним:
1. Тримайте себе в руках.
Безумовно, це легше сказати, аніж зробити, але, проводжаючи дитину в дитячий садок як в експедицію на Північний Полюс, ви передаєте частину своїх переживань малюкові. Якщо ж мама буде спокійна, то й дитина швидше заспокоїться.
2. Будьте впевнені та послідовні в своєму рішенні.
Ви не кидаєте, не зраджуєте свою дитину, а відпускаєте в новий, цікавий і захоплюючий світ.
- Намагайтеся спочатку не робити перерв у відвідуванні — тиждень вдома не тільки не допоможе малюкові адаптуватися до садка, а й продемонструє йому, що є й інший варіант, якого можна всіма силами домагатися.
3. Спробуйте заздалегідь сформувати для себе і вашого малюка позитивне ставлення до обраного вами дитячого садка. Розкажіть кумедні історії з життя інших діток або поділіться особистим досвідом.
4. Якщо ваша дитина погано володіє навичками самообслуговування, не треба в авральному режимі перед походом в дитсадок починати навчати її цього. Це погана ідея, тому, що таке раптове навчання додасть зайвих переживань і вам, і малюку. Тому краще вирішувати проблеми за фактом їхнього виникнення, ніж хвилюватися наперед.
5. Поясніть дитині, що вихователь — це людина, до якої завжди можна звернутися за допомогою, поки мами немає поруч, щоб не сталося.
6. Поговоріть з вихователем про особливості дитини, її переваги і звички. Не бійтеся здаватися нав’язливою, адже чим більше вихователь знатиме про малюка, тим простіше і краще складуться його перші дні в дитячому садку.
7. Дізнайтеся всі правила і особливості обраного вами дитячого садка, його режим. Починайте заздалегідь до нього звикати самі і готувати малюка.
8. Підтримуйте себе, щоб мати можливість підтримати дитину. Поділіться своїми переживаннями з чоловіком, подругою, зверніться до психолога.
- До речі, в кожному садочку працює спеціаліст психологічної служби, до якого ви можете звернутися за професійною допомогою.
І найголовніше — вірте в свою дитину! Якщо мама впевнена, що з її малям у садку все буде гаразд, — так і буде. Бажаємо вам та вашим діткам легкої та безболісної адаптації!
