Ви вважаєте себе хорошими батьками? Якими якостями, на вашу думку, мають володіти мама і тато? Як вони мають ростити дитину? Купувати їй найновіші ґаджети і зранку до ночі працювати, аби мати для цього кошти? А, може, їм варто залишити роботу й присвятити весь свій час дитині? Чи, може, хороші батьки мають дозволяти дитині робити все, що вона хоче?
Насправді для того, щоб бути хорошими батьками, не обов’язково вдаватися до таких крайнощів. Тому що батьківство — це трохи про інше. Нашим дітям потрібні щасливі батьки, які отримують задоволення від життя і мають ресурс бути в контакті з дитиною, витримувати її негативні емоції і приймати такою, як вона є. Нашим дітям потрібна наша любов, а не тотальна вседозволеність, жертвування собою чи гіперопіка.
У тому, як будувати взаємостосунки з дітьми, аби вони росли щасливими, сьогодні розбираємося разом з психологом Людмилою Петрановською.
- Для довідки: Людмила Петрановська — сімейний психолог, фахівець з сімейного влаштування дітей-сиріт, тренер, авторка книг з психології і виховання дітей («К вам пришёл приёмный ребёнок», «Если с ребенком трудно», «Тайная опора», «Что делать, если...», «Selfmama. Лайфхаки для работающей мамы»). Відомий психолог проводить чимало лекцій-консультацій для батьків, під час яких ділиться важливими секретами й порадами щодо виховання дітей.
Вісім правила виховання дитини ми підготували саме за матеріалами однієї з таких лекцій, тези якої опублікувало видання «Правмир». Пропонуємо ці правила вашій увазі:
Правило № 1: Не вимагайте від себе занадто багато
Розвиток психології і психіатрії суттєво відобразився на вихованні дітей. Адже з’ясувалося, що насправді те, як батьки будують стосунки з дітьми, дуже сильно впливає на психіку дитини та її подальше життя. Людство усвідомило, що дитину потрібно приймати і розуміти, йти назустріч її потребам, приймати її почуття. Але відомий психолог відзначає, що зараз спостерігається тенденція фетишизації теорії прихильності, перебільшення її ідей.
- «Як наслідок, батьки постійно бояться щось сказати не так, травмувати дітей, недолюбити, не зовсім зрозуміти, недоприйняти. Цей стан я б назвала «батьківський невроз» — стан, коли батьки думають про дитину, про проблеми з нею, про її поведінку, розвиток і тому подібне набагато більше, ніж про себе самих, про свої інтереси і потреби: «А чи достатньо я приймаю свою дитину? Чи не дістаю її своєю увагою? Від того, що я зараз посиділа у фейсбуці, в неї не виникне депривація? А те, що я зав’язала їй шарф, не було гіперопікою?», — наводить приклади батьківських сумнівів Людмила Володимирівна.
Вона наголошує: не потрібно ламати себе і надмірно тривожитися з приводу своїх впливів на дитину. Достатньо того, що ви знаходитеся поруч зі своєю дитиною — ви з нею живете, ви її знаєте, ви її ростите і любите. У найголовнішому все вже добре, а інше можна вирішити.
Правило № 2: Не сприймайте дитину як об’єкт боротьби
Часто можна почути від батьків: «Дитина поводиться агресивно. Як з цим боротися?» або «Дитина не вміє ділитися з іншими. Ми з цим боремося, але нічого не виходить!». Помічаєте термінологію боротьби, протистояння? Батьки звикли воювати з дітьми, боротися з їхньою поведінкою, однак такими методами щасливішою дитину не вдасться зробити. Проти такого ставлення вона почне протестувати або закриється від батьків, які не хочуть її розуміти.
- «Не воюйте з дитиною. Це ж ваше дитинча, яке любить вас усім серцем... Якщо відчуваєте, що загрузли в боротьбі, саме час — перелізти через барикаду і стати поруч з дитиною», — радить психолог.
№ 3: Не встановлюйте «залізних» принципів
На думку Людмили Володимирівни, твердження, які починаються словами «завжди», «ніколи», «ні в якому разі», свідчать про тривожність. А тривожність свідчить про те, що немає впевненості в собі як у матері (батькові), немає контакту з дитиною, відсутнє вміння бути гнучкими й адаптувати свої слова і вчинки до тієї реальності, яка є зараз.
Коли ми не впевнені в собі, не впевнені, що впораємося з ситуацією, ми встановлюємо жорсткі правила. Ми намагаємося бути послідовними попри все і не враховуємо контекст конкректного випадку.
- «Мені здається, треба до себе ставитися більш співчутливо... Треба більше прислухатися до себе, бути більше в контакті з собою, не намагатися слідувати жорстким рецептам, а відштовхуватися від ситуації, і тоді можна відчути себе більш комфортно в батьківстві», — відзначає психолог.
№ 4: Не підпорядковуйте дитину своїм очікуванням
Прийняття дитини — це робота, яку батьки роблять протягом всього життя... У патріархальному суспільстві ніхто не зважав на особливості дитини: вона мала відповідати очікуванням. Поступово ситуація змінилася, але і сьогодні батькам дуже часто доводиться стикатися з питаннями прийняття. Наприклад, батьки хотіли хлопчика, а народилася дівчинка, мріяли, щоб вона грала на скрипці, а їй подобається футбол, і таких прикладів можна наводити безліч.
Але психолог наголошує: діти влаштовані так, що вони чітко вираховують ту сферу, яку ми в них не приймаємо. І з великою ймовірністю те, що ви в дитині не сприймаєте, вона вам і видасть.
- «Тому що дитині дуже важливе прийняття, їй потрібна її суб’єктність, вона хоче, щоб ви вважали її людиною, незалежною особистістю, щоб поважали її право бути такою, якою вона хоче. Для дитини дуже важко, коли ми вганяємо її у жорсткі рамки, а ми вганяємо. І необов’язково жорсткими методами, але ми засмучуємося, зітхаємо, погано себе почуваємо, демонструємо своє розчарування, заклопотано пишемо в фейсбуці... Діти це чітко зчитують», — пояснює Людмила Володимирівна.
А далі є два варіанти розвитку подій: дитина може триматися за схвалення батьків і відмовитися від себе (і тоді рано чи пізно мама чи тато буде сприйматися як «та людина, яка змусила мене не бути собою») або ж вона почне відстоювати себе і поступово відділятися від батьків.
- «Прийняття дитини з усіма її особливостями — це не про те, що потрібно завжди їй все дозволяти, погоджуватися з усім, що вона говорить, а про те, що ми її повинні приймати такою, як вона він є. Це складне завдання — розширювати зону прийняття можна все життя...».
№ 5: Не реалізуйте за рахунок дітей свої мрії
Очікування від дітей часто пов’язані з тим, що в нас є наші власні незадоволені потреби. Ми самі не могли свого часу щось собі дозволити, і починаємо реалізовувати власні дитячі мрії через своїх дітей. Наприклад, водити їх на танці, футбол чи карате, купувати ігри, якими б самі хотіли погратися, чи одягати за трендами, які подобаються нам. Але нашим дітям це може бути не потрібно.
Психолог дає батькам чудову рекомендацію: якщо ви мрієте про щось, що вам ніхто не давав, зробіть це для себе! А своїй дитині дозвольте бути до цього байдужим...
Правило № 6: Не позбавляйте дитину права чогось не хотіти
У дитини є право не хотіти. Чесна розмова починається тоді, коли ми визнаємо за дитиною це право. Не хотіти робити уроки, не хотіти ходити в нудну школу — це нормально. Не треба намагатися мотивувати дитину до цього.
- «Треба приєднатися до неї, сказати — я розумію, як ти не хочеш. А далі ми можемо допомогти дитині навчитися „ковтати жабу“. Як? Наприклад, розповісти, як ви самі вирішуєте справи, які робити не хочеться», — радить Людмила Володимирівна.
Правило № 7: Не намагайтеся розворушити дитину, якщо вона нічого не хоче
Дуже часто буває, що коли в батьків занадто багато очікувань від дітей, занадто багато пов’язано з ними фантазій, бажань, то діти до 17-19 років нічого не хочуть, а живуть в такому напіврослинному стані. За словами психолога, це майже завжди історія про дуже люблячих, самовідданих, дуже відповідальних батьків, які часто покидають роботу, щоб дитину водити на розвивальні заняття, гуртки, виставки тощо.
І якщо при цьому власне інтереси і побажання дитини не враховуються, ближче до підліткового віку вона почне або жорстко протестувати, або скотиться в апатію, буде з усім погоджуватися, але нічого не робити.
- «Відмова від усіх домагань та бажань — це крайня форма протесту для дитини. Так проявляється її відмова жити за вашими правилами. Коли ви намагаєтеся її підняти з дивана, ви — активний початок, ви — джерело всіх мотивацій, бажань, рішень. Чим більше ви навколо неї стрибаєте, тим більше вона закривається. Потрібно просто відійти і сказати: «Це твоє життя, ти живеш його, як хочеш, якщо що — кричи», — роз’яснює психолог.
№ 8: Не забувайте: досвід прийняття себе — найкраще, що ми можемо дати дітям
Для того, щоб нам простіше було приймати своїх дітей, ми маємо навчитися бути в контакті з собою і приймати себе. Діти наслідують нашу поведінку, тому не забувайте: ми виховуємо дітей кожного дня, ми виховуємо їх навіть тоді, коли не ставимо собі такої мети. Малюки, наче губки, всотують наші звички, цінності і вподобання.
- І дітям, особливо дуже маленьким, не дуже спокійно, коли батьки постійно відчувають себе невпевненими, винуватими, бояться зробити помилку або відійти від канону.
Тому радимо частіше згадувати, що ми — найкращі батьки для своїх дітей, і пам’ятати, що ніколи не пізно вчитися проживати своє батьківство з довірою до себе і повагою до маленьких людей, які прийшли в наше життя.
