«Наш 3-річний син дуже не любить помилятися. Ми йому недавно хотіли купити велосипед, але вирішили замінити на біговел. Тому що, якби Саша не зміг їхати на велосипеді, він на нього б ніколи більше не сів. У нас вже траплялися подібні випадки, і ми не можемо зрозуміти, чому він так поводиться. Ми ж його завжди хвалимо, навіть за найменші дрібниці, постійно говоримо: „Молодець!“, „У тебе так гарно виходить“ і т. ін. Але коли йому щось не вдається, він відмовляється це робити, починає плакати, кидається іграшками...».
Вам здається поведінка цього хлопчика дивною? Історія, до слова, — реальна, її розповідала минулого тижня молода матуся на дитячому майданчику. Ми вирішили проконсультуватися з психологом і з’ясували, що реакція хлопчика є закономірним наслідком виховання. Саме батьки сформували її надмірною похвалою. Адже, як відзначає психолог Юлія Гіппенрейтер, постійне нахвалювання провокує в дитини відчуття, що від неї завжди очікують найкращих результатів, вона завжди має бути «Молодець».
- «І коли вона не „молодець“, у неї не виходить щось, стається зрив», — пояснює психолог.
Тож у сьогоднішній статті ми вирішили ґрунтовно розібратися, до чого призводить нещира, необдумана та надмірна похвала і запропонувати вам рекомендації психологів щодо того, як правильно і з турботою заохочувати дитину.
До яких негативних наслідків може призвести некоректна або надмірна похвала?
1. Зниження мотивації
Дитячий і сімейний психолог Світлана Ройз відзначає, що і нагороди, і покарання з часом знижують мотивацію. При цьому може зникнути бажання взагалі щось робити: мовляв, навіщо намагатися, все ж і так добре.
2. Залежність від думки оточення
Дитина, звикнувши до похвали, буде вимагати її ще більше, і, відповідно, більше залежати від оцінки інших людей.
- «У підлітковому віці, коли тінейджер має відокремити свою позицію від батьківської, такі діти орієнтуватимуться на компанію. Заради того, щоб бути крутим, дорослим або хоча б смішним в очах інших, підліток, який звик чекати похвали, піде на будь-яке дивацтво і ризик. Наприклад, селфі в небезпечних ситуаціях, паркур, перебігання дороги. Аби лише його оцінили», — відзначає дитячий психолог Олена Шамрай.
3. Низька самооцінка
Батьки часто думають, що чим більше вони хвалитимуть дитину, тим вищою буде її самооцінка. Але, на жаль, часто це призводить до протилежного результату.
- «Самооцінка не може „підвищитися ззовні“. Всі наліпки, подарунки, оцінки, похвала, „лайки“ дають тимчасовий ефект. І формують залежність. А в дитини або дорослого так і не з’являється стійкої впевненості у своїх силах, талантах, компетентності. І кожен раз доводиться знову вчитися „привласнювати“ собі результат», — пояснює Світлана Ройз.
4. Страх помилки
Діти, яких часто хвалять, починають боятися, що розчарують батьків, не зможуть відповідати їхнім очікуванням. Тому аби уникнути ситуації невдачі, програшу, вони часто відмовляються від ігор і занять, які їм не вдаються.
- «Будь-яка похвала має зворотну сторону: хвалити — означає оцінювати. Якщо дитину хвалять, в неї складається враження, що якщо вона не зробить добре, то її почнуть засуджувати», — пояснює Юлія Гіппенрейтер.
5. Недовіра до батьків
Діти дуже швидко розпізнають фальш і нещирість. Вони не лише слухають те, що ви говорите, а й помічають, як ви це робите, звертаючи увагу на інтонацію, міміку, погляд. Тож, коли ми недбало кидаємо їй «Молодець!» і поспішаємо продовжити свої справи, дитина відчуває, що наша похвала не має ніякої цінності і вірити нашим словам не варто.
Як правильно хвалити дитину?
Ми зібрали поради багатьох психологів щодо того, як висловлювати дитині похвалу, аби вона не призвела до негативних наслідків і стала потужним підтримуючим фактором. Для цього потрібно:
1) Чітко вказувати, ЩО саме ви хвалите
Дитина має розуміти, за що конкретно її похвалили, що саме їй вдалося зробити добре. Тому важливо не просто говорити дитині слова «молодець» («розумничка» тощо), а акцентувати увагу на тому, що саме ви підтримуєте і вважаєте цінним у її вчинку, дії чи роботі. Світлана Ройз підкреслює, що саме це дає відчуття значущості, відчутності зробленого.
- Наприклад, замість фрази «Який талановитий (гарний) малюнок!» ви можете сказати: «Такі яскраві фарби! На малюнку і сонце, і веселка, і віконця в будинку видно, а це, схоже, собака на вулиці! Тобі подобається малювати?»
2) Заохочувати дитину за зусилля, а не за природні здібності
Професор Керол Двек зі Стенфордського університету протягом двадцяти років досліджень виявила, що існує велика різниця між тим, коли ми хвалимо дітей за їхні здібності (кажучи, наприклад, які вони розумні) чи за зусилля («Ти дуже старанно попрацював над цим»).
- Так, в одному з експериментів першій групі дітей говорили, що вони дуже розумні, а другу — хвалили за зусилля. На наступному етапі перші діти не наважувалися ризикувати і обирали ті завдання, які вони знали, як виконати. Крім того, вони відчували значно більше розчарування, якщо їм не вдавалося виконати завдання.
Взагалі, розхвалюючи дитину за природний талант, здібності, ми транслюємо їй, що ця риса є постійною і вона нічого не може зробити, щоб її покращити. І в майбутньому це може змусити дитину уникати нового через побоювання, що вона не відповідатиме високим стандартам.
Світлана Ройз рекомендує замінити:
- фразу «Ти в нас геній!» — на «Ти так багато займався! Тобі цікава математика? Ти розв’язав усі приклади? А що було найскладнішим?»;
- фразу «Ти природжений письменник! Краще за всіх пишеш твори!» — на «Коли я читала твій твір, я начебто бачила і чула все, що ти описуєш — і шум струмка, і шелест вітру в деревах, і бачила людей, — так точно і красиво були підібрані слова. Так пишуть письменники».
3) Уникати порівняння дитини з іншими
Не можна порівнювати дитину з кимось. Коли хвалите, не говоріть, що дитина зробила роботу краще, ніж хтось (брат, сестра, друг, одногрупник, однокласник).
Адже кожна дитина має власні здібності і досвід, кожна — унікальна.
Набагато продуктивнішим буде заохочення дітей до розвитку власної індивідуальності. Так, можна порівнювати актуальні досягнення самої дитини з її колишніми досягненнями (тиждень, місяць чи рік тому).
4) Не обезцінювати власну похвалу
Якщо ми хвалимо дитину, а потім додаємо «але», це знецінює все, що було сказано до «але». Коли ми змішуємо похвалу і критику, намагаючись донести дитині, що вона могла би зробити це ще краще, ми змушуємо її думати, що вона була не достатньо хорошою.
Світлана Ройз наводить приклади, як можна замінити речення зі сполучником «але» в спілкуванні з дітьми:
- замість «Ти так чудово впорався із завданням! Молодець, але зробив неохайно» можна сказати: «Всі літери на сторінці немов стрункі дерева в лісі. А ось ці — ніби нахилив вітер. А тут — калюжа після дощу?»;
- замість «Ти зібрав іграшки, але міг би і швидше», скажіть дитині: «О! Іграшки були зібрані зі швидкістю супергероя/спортсмена! Ще на кілька хвилин швидше — і був би новий світовий рекорд».
5) Використовувати «Я-повідомлення»
Існують різні форми похвали, часто їх ділять на «Я-повідомлення» і «Ти-повідомлення». Наприклад, «Ти-повідомлення» можуть звучати так: «Ти такий молодець!», «Ти — розумничка, так гарно працювала!». До «Я-повідомлень» можемо віднести:
- «Я пишаюся тим, як ти сьогодні працював»;
- «Я дуже рада бачити таку твою роботу»;
- «Я знав, що ти можеш зробити це»;
- «Я вірю в тебе!»;
Психологи наголошують, що «Я-повідомлення» несуть значно більшу емоційну цінність для дитини, ніж «Ти-повідомлення». Коли ми висловлюємо похвалу через призму своїх почуттів («Мені дуже подобається, як ти намалював цей малюнок!»), дитина розуміє, що для нас важливо те, що і як вона робить.
6) Будьте щирими, коли хвалите дитину
Завжди хваліть щиро і чесно. Діти добре відчувають емоційний стан батьків і розуміють, коли ви перебільшуєте, лестите чи намагаєтеся за допомогою похвали змусити її робити те, що ви хочете.
Коли дитина розкриє вашу нещирість, вона почне ставитися з підозрою до будь-якого схвалення з вашого боку.
7) Уникати завищеної і надмірної похвали
Немає нічого хорошого в тому, щоб говорити дитині замість «добре» — «ідеально», «краще не буває», «неперевершено» тощо. Так, психолог Амстердамського університету Едді Бруммельман відзначає:
- «Коли ви говорите дітям, що вони зробили щось не просто добре — а неймовірно добре, вони можуть відчувати тиск, та побоюватися не досягти цього стандарту».
А безмірна похвала втрачає свою цінність, привчає дитину постійно шукати оцінки в інших людей, а також знищує мотивацію і задоволення від самого процесу роботи. Тому хвалити дитину потрібно дуже дозовано, не перевантажуючи її своїми оцінками.
- Якщо ж так сталося, що ви вже привчили дитину до частої похвали, і вона за звичкою очікує її, запитує вас оцінку своїх дій, Юлія Гіппенрейтер радить сказати: «Знаєш, я думаю, що ти увійшла (увійшов) у таку пору життя, коли тобі зовсім не обов’язково бути „Молодець!“. Будь поганою. Іноді. І я не буду засмучуватися».
Едді Бруммельман вважає, що замість того, щоб захвалювати своїх дітей, краще їх уважно слухати та цікавитися їхніми захопленнями, таким чином вибудовуючи їхню впевненість у собі.
- Корисно також запитувати дитину, чи їй самій подобається те, що вона зробила. Повертайте фокус уваги дитини всередину, нехай вона вчиться самостійно оцінювати свої результати і вчинки.
Як ми бачимо, для того, щоб похвала вселяла в дитину віру в себе, показувала нашу підтримку і ставала внутрішньою мотивуючою силою, її потрібно вміти висловлювати своїй дитині правильно.
Ми розуміємо, що спочатку застосовувати всі рекомендації психологів буде непросто. Спробуйте впроваджувати їх поступово, не бійтеся помилятися і вірте в себе і своїх дітей.
Ми у вас віримо і бажаємо вам успіхів!
