Завершуються жнива, дозрівають соковиті плоди в садах та на городах, вечори стають все більш прохолодними й у напоєному серпнем повітрі починає відчуватися запах осені. Кінець літа приходить до українців не лише з багатим урожаєм, а й з численними святами — церковними та державним. Вже завтра парафіяни святкуватимуть одне з дванадцяти найбільших свят християнського календарного циклу — Преображення Господнього, яке в народній традиції називають Великим Спасом або просто Спасом.
- За біблейською легендою, Ісус Христос на горі Фавор у цей день преобразився перед своїми учнями: його обличчя засяяло, а одяг став білим, як світло.
Пропонуємо сьогодні трішки зазирнути в давнину й дізнатися про те, як відзначали свято наші предки. Але спершу варто з’ясувати, чи був в українців звичай святкувати Медовий, Яблучний і Горіховий Спас, як пишуть чимало інтернет-видань.
Чи існувало в українській традиції святкування Медового, Яблучного і Горіхового Спаса?
Ви помітили, що останнім часом у ЗМІ все більше зустрічається матеріалів про три Спаси: 14 серпня — Медовий, 19 серпня — Яблучний, 29 серпня — Горіховий? Етнологи запевняють, що до українських звичаїв вони не мають жодного відношення й насправді відображають російську народну традицію святкування
Так, публіцистка, авторка блогу про історію і культуру України, Дана Вишнівська однією з перших в 2013 році звернула увагу на появу нетипових українській культурі традицій святкування серпневих свят і провела власне дослідження. Вона відзначає:
- «Народні назви й традиції трьох серпневих свят — Спасів — дуже відрізнялися в українців і росіян у ХІХ столітті. Щоб у цьому пересвідчитися, досить зазирнути до поважних етнографічних праць. [...] Хотілося б думати, що це просто неуважність журналістів, а не свідома політика русифікації через культуру. Можливо, джерелом дезінформації стала книга В. Сапіги „Українські народні свята та звичаї“, яка є найбільш доступною в мережі Інтернет і вплинула на зміст україномовної Вікіпедії. Ця книга досить непогана для початківців, але в ній змішані в одне ціле українські та російські звичаї трьох Спасів».
Дійсно, якщо ми звернемо увагу на найбільш поширені народні назви трьох свят, то побачимо суттєві відмінності:
- 14 серпня (Перший Спас): в українців — Маковея, а в росіян — Медовий Спас;
- 19 серпня (Другий Спас): в українців — просто Спас, Великий Спас, а в росіян — Яблучний Спас;
- 29 серпня (Третій Спас): в українців — Третій Спас, післясвято Успіння, а в росіян — Хлібний Спас, Горіховий Спас, Спас на полотні.
Дослідниця також виявила, що ні український народознавець Василь Скуратівський у своїй праці «Дідух: свята українського народу», ні етнограф Олекса Воропай у двотомнику «Звичаї нашого народу» не зафіксували назв «медовий» і «яблучний» щодо Першого та Другого Спаса відповідно. Крім того, етнографи не описують жодних українських обрядів на свято Третього Спаса.
- «Натомість у росіян Третій Спас відзначався різноманітними обрядами і мав кілька назв: „Хлібний Спас“, бо росіяни в цей час лише закінчують жнива і випікають до свята хліб з нового врожаю; „Спас на полотні“, бо в Росії було прийнято в цей день торгувати полотном „на зелених горах“; „Горіховий Спас“, бо починали збирати в лісі горіхи ліщини», — відзначає Дана Вишнівська.
То чому ж російські обряди почали описувати як власне українські? Етнолог, доктор історичних наук і професор Валентина Борисенко цю плутанину пояснює непрофесійністю дослідників:
- «У 1990-х роках, ознайомившись з етнографічною літературою, не дочитавшись, що в ній описано, аматори від етнографії придумали кілька Спасів — горіховий, яблучний, медовий. Але це з розряду фантазій. У народі був один Спас — 19 серпня. Лише дуже локально часом свято Маковія 14 серпня називали Малим Спасом».
Яке походження має народна назва свята?
Слово «Спас» є скороченням від слова «Спаситель», тож така назва трьох церковних свят серпня пояснюється тим, що і на 14, і 19, і на 29 серпня православна церква встановила свята, пов’язані з іменем Ісуса Христа:
- 14 серпня — Винесення чесних древ Животворчого Хреста Господнього;
- 19 серпня — Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа;
- 29 серпня — Перенесення з Едеси в Константинополь Нерукотворного Образу Ісуса Христа на полотні.
Дослідники припускають, що в дохристиянські часи наші предки в цей час відзначали язичницькі свята, пов’язані зі збором врожаю, а духовенство, намагаючись витіснити «поганські» свята, замінило їх християнськими. Однак, як і у випадку зі святом Купала, церковне та народне тісно переплелося у звичаях нашого народу, тож зараз відділити одне від іншого дуже важко.
Врешті-решт, розуміння, з якого слова походить народна назва свята, дозволяє зробити висновок, що додавати до нього взяті з російської культурної традиції прикметники точно не варто. Адже це не лише не відповідає нашим звичаям, а й паплюжить ім’я Сина Божого.
- «[...] Запам’ятайте: не існує ні медового, ні яблучного, ні ще якого-небудь Спаса. Бо Спас — це Спаситель наш Ісус Христос, і ніщо і ніхто інший», — наголошує настоятель Свято-Миколаївського храму ПЦУ м. Полтави отець Олександр Дедюхін.
Як святкували українці Спаса в давнину?
Другий Спас припадає на період Успінського посту, який триває до свята Успіння Богородиці (28 серпня), тому й має другу назву «спасівка». Однак у день свята є певні послаблення у постуванні: можна вживати рибу та олію.
- До слова, етнограф Олекса Воропай зафіксував цікаву легенду про те, чому взагалі з’явився цей піст. У ній мовиться, що спасівка — це продовження Великого посту: «Бог призначив для Великого посту дев’ять тижнів, а святі отці почали просити Бога, щоб щось із тим зробив, бо людям важко витримати такий довгий піст. Тоді Бог розділив той піст на дві частини: сім тижнів весною перед Великоднем і два тижні в кінці літа перед Спасом. Ось чому за народним віруванням у спасівку треба так само постити, як і у Великий піст».
З давніх-давен на наших землях існувала традиція освячувати на Спаса дари природи. Люди несли до церкви яблука, сливи, груші, обжинкові вінки, бджолині стільники, іноді — мак, моркву, цибулю, лікарське зілля, зокрема васильки та чорнобривці.
Повернувшись із церкви, родина зазвичай сідала за стіл і розговлялася: їли яблука з медом і запивали виноградним або яблуневим вином, — «щоб садовина родила».
- «Готували страви з городини нового врожаю, та обов’язковими обрядовими стравами на Спаса були пироги (або струдлі, завиванці) з яблуками, спечені в печі. Їх споживали з медом. Ще пекли поминальні калачі, хлібці й роздавали їх із яблуками бідним», — розповідає Валентина Борисенко
З особливим нетерпінням чекали Спаса пасічники. Недарма в Україні з 1997 р. запроваджено в цей день професійне свято бджолярів — День пасічника.
- «Кожен бджоляр за два-три дні до свята „підрізав бджоли“ — робив ревізію, щоб визначити, скільки меду взяти собі і скільки залишити бджолам на перезимівок, вилучав пусті вощини, об’єднував малочисельні сім’ї. Годилося напередодні Спаса пригостити медом сусідів, приятелів, вдів, сиріт та немічних людей», — пише український народознавець Василь Скуратівський.
В деяких місцевостях у цей день бджолярі запрошували на гостину родичів і сусідів.
- «Господар частував медом, медяниками, коржами. Проводили ігри, розваги, пов’язані саме з медом і з яблуками. Знаходився такий господар, у якого був великий садок, у якого була велика пасіка», — розповідає краєзнавиця з Луганщини Віра Аннусова.
Спаса — це також день поминання мертвих родичів, особливо на Житомирщині, Волині, Поділлі. За народними віруваннями, душі померлих у весняно-літній період з’являються тричі: на Страсний Четвер, на Зелені Свята і на Спаса. Так, на Поліссі в ніч перед святом готували ритуальну вечерю — «діди», після якої запалювали свічку й молилися Богу. Крім того, залишали страву з ложками на краю печі, щоб уночі їли «діди», тобто душі померлих родичів. Також з поминальними звичаями на Спаса було пов’язане роздавання садовини старцям біля церкви.
- Валентина Борисенко відзначає: «Майже всюди в Україні побутувало вірування, що тим, у кого померли діти, не можна до Спаса споживати фрукти, передусім яблука, бо їхні діти на тому світі не отримають яблучка. Скажуть їм, що яблука з’їли їхні батьки. Це вірування побутує і тепер, але його вже майже ніхто не дотримується».
Василь Скуратівський розповідає, що напередодні Спаса українські господарі готували особливі обрядові свічки — «Трійці», схожі на тризуб. Перед їхнім виготовленням господиня вносила в хату зеленосвятське, купальське та маковійське зілля. І в нього господар загортав першу свічку. Повернувшись із церкви, господар з «Трійцею» обходив пасіку і запрошував родину до столу.
- Цікаво, що не всюди в Україні свято відоме під назвою Спас. Так, у Міжгірському районі, що на Закарпатті, його називають лише Преображенням. Тут не освячують городину і фрукти, хоч і святкують досить урочисто — проводять мирування: священник у церкві свяченою водою накладає мирянам хрестики на чолі.
У природі після Спаса вже досить відчутним стає подих осені. Раніше в середній смузі України після цього свята вже могли трапитися й заморозки. Тому й мовиться: «Прийшов Спас — пішло літо від нас». На Спаса господарі та господині любили помічати погоду, бо вірили, що вона може підказати, якою буде осінь та зима. Наведемо деякі прикмети:
- Якщо день сонячний та безхмарний — осінь буде сухою. Якщо дощовий — мокрою.
- Яка погода на Спаса — такою буде і Покрова.
- Як у Спасівку будуть великі вітри, то зима буде з віхолами та лютими морозами .
- Якщо у Спасівку на деревах жовтіє листя — буде рання осінь.
Бажаємо вам гарних серпневих свят у колі родини!
