З дітьми буває важко. Їхня поведінка часом дратує, виводить з рівноваги і провокує батьків на крики та дії, про які вони потім шкодують. Майже кожен обіцяє собі більше ніколи так не робити... Та, як правило, цей цикл повторюється знову і знову.
- Детально про наслідки фізичного насилля з боку батьків ми з вами говорили в попередньому матеріалі, зокрема, у статті «Чому не можна бити дітей?».
А сьогодні пропонуємо обговорити поради психологів та психотерапевтів щодо подолання звички «вибухати» і виплескувати емоції на свою дитину.
9 порад, які допоможуть впоратися з агресією та гнівом:
1) Усвідомити, що справа в нас, а не в дитині
Зазвичай батьки говорять: «Він мене бісить!», «Він мене дратує...», «Він мене розізлив!». Хоча насправді емоції виникають всередині нас. Це ми дратуємося, ми можемо розізлитися і не впоратися з силою своїх емоцій.
Тож педагог Діма Зіцер наголошує, що першим кроком до зміни поведінки буде прийняття відповідальності на себе за свої вчинки. Саме ми обираємо, як діяти в кожен конкретний момент часу, і лише від нас залежить, буде наша реакція автоматичною чи усвідомленою й виваженою.
- У цьому контексті слушно подумати про те, що на поліцейського чи свого керівника ми зазвичай не кричимо, стусанів їм не даємо. Чому? Невже вони нас ніколи не дратували чи не злили? Гадаємо: подібні емоції виникали в кожного. Але в ситуації з керівництвом чи представниками державних інституцій ми розуміємо можливі наслідки й обираємо інші дії. А це підтверджує, що керувати своїм гнівом нам цілком під силу.
2) Дозволити собі проживання «негативних» емоцій
Кожна жива людина відчуває цілий спектр емоцій — радість, гнів, задоволення, роздратування, сум, обурення, ейфорія, злість тощо. Жодна з емоцій не є поганою. Кожна з них — важлива, і є реакцією на певні події. А ще сигналом задоволення чи незадоволення якихось ваших потреб.
Пам’ятайте: відчувати злість чи гнів — нормально. Дозволяючи собі їх відчувати, ми можемо навчитися ними керувати.
- «Від того, що ми будемо збирати їх у собі, забороняти собі їх відчувати або ігнорувати, вони не зникнуть. І так, це правда (хоч для деяких і дуже неприємна), але наші діти — такі улюблені й такі довгоочікувані, — теж викликають у нас різні неприємні емоції і стани: роздратування, злість, гнів, страх, втому, нудьгу тощо. І це нормально та цілком природно! Адже коли ми знаходимося так близько з іншою живою людиною (а відносини з малюком, це не просто поруч — це фактично співзалежність), у нас так чи інакше виникають різні емоції, і не тільки приємні. Не тому, що діти або батьки — погані, а тому що ми всі — живі», — пояснює дитячий, сімейний і перинатальний психолог Анастасія Голота.
3) Вчитися помічати перші прояви сильних емоцій
Емоційні переживання мають різну інтенсивність і силу. Анастасія відзначає, що сильна злість чи лють не з’являється раптово (за умови, що ми не розглядаємо ситуації, які прямо загрожують життю). Вони з’являються, наростаючи, — від легкого невдоволення і роздратування переходять у злість, а потім, можливо, у гнів або лють. І чим раніше ми розпізнаємо свою злість, тим менш емоційно насичено будемо її проживати.
Тому, щоб не доводити себе до «кипіння», психолог рекомендує вчитися розрізняти найменші відтінки своїх емоційних станів. Вона радить розвивати емоційний інтелект, звертати увагу на всі свої переживання і вчитися усвідомлювати власні емоції та почуття.
- «Відразу може бути дуже і дуже непросто це відстежувати, особливо, якщо у вас немає досвіду взаємодії зі своїм емоційним світом. Але поступово, крок за кроком, ви зможете отримувати доступ до своїх емоцій, відповідаючи на просте запитання: „Що я зараз відчуваю?“, „Що я відчуваю в цей момент, коли дитина не слухається, вередує, сперечається тощо?“. І як тільки ви усвідомите і назвете свою емоцію, градус напруження вже спаде і вам простіше буде управляти своїм станом. Адже ми не можемо управляти тим, що не усвідомлюємо» — відзначає Анастасія Голота .
4) Намагатися виражати злість у безпечний спосіб
Однак зрозуміти, що саме ми відчуваємо, — це лише половина справи. Наступним кроком є екологічне вираження емоції. Тому важливо відслідкувати, як ми діємо в моменти переживання сильних емоцій і як, власне, їх проживаємо?
Для вираження емоцій психологи рекомендують:
а) Проговорити те, що відчуваєте. В нашій культурі не прийнято озвучувати свої почуття. Тож доведеться докласти зусиль, щоб навчитися розповідати про свій емоційний стан замість того, щоб мовчки «закипати» або очікувати, що інша людина здогадається, що ж ми відчуваємо.
- «Перший крок до того, щоб не зірватися, чесно сказати собі і дитині: „Я злюся, коли... (вставляємо по контексту)!“. Тобто важливо вчасно „зловити“, усвідомити те, що ви відчуваєте в момент напруження, і спробувати сформулювати це конкретним описом свого стану», — радить Анастасія Голота.
Дитячий і сімейний психолог Світлана Ройз закликає не боятися проявляти і озвучувати емоції при дитині.
- «Коли дитина бачить, що ми зараз відчуваємо злість, і бачить, як ми долаємо емоції, — вона навчається у нас, як виходити з кризи, як турбуватися про себе».
Ви можете також вчитися говорити: «Для того, щоб зараз заспокоїтися, мені
потрібно...» .
б) Зробити паузу і перемкнути увагу
В момент наростання напруги спробуйте перевести фокус уваги з поведінки дитини на себе: намагайтеся перемкнутися на своє тіло, його потреби, своє дихання.
- «Відчуйте, де знаходиться зараз ваша злість, в якій частині тіла? Які зараз є бажання і потреби у вашого тіла: можливо, вам спекотно і хочеться освіжитися? Можливо, у вас пересохло в роті і вам необхідний ковток води? Подбайте про себе в цей момент злості, спробуйте перевести свою енергію з контролю за ситуацією/дитиною на те, щоб допомогти собі. Можна вийти в ванну вмитися або піти на кухню попити води, підійти до вікна і подивитися на небо, лягти в ліжко в позу ембріона», — рекомендує Анастасія Голота.
Цих кілька хвилин перемикання дадуть можливість вам вийти з ситуації, трохи змінити ракурс, зменшити градус напруги.
в) Трансформувати емоцію
Буде добре перевести емоцію з внутрішнього в зовнішній план. Спробуйте зайнятися арт-терапією (намалювати свою злість, зліпити її), покричати в подушку або під душем, зіжмакати й викинути папір у смітник (порвати його на дрібні шматочки). Можна також поділитися своїми почуттями з іншою людиною.
г) Зайнятися фізичною активністю
Доктор психологічних наук Емілі Нагоскі в книзі «Выгорание. Новый подход к избавлению от стресса» відзначає, що найпотужнішим способ завершити цикл стрес-реакції є фізичне навантаження. Воно сигналізує організму, що ви успішно пережили «загрозу» і в вашому тілі знову безпечно перебувати.
Тому для того, щоб повністю прожити та відпустити злість і гнів, буде добре:
- вийти на прогулянку;
- зробити зарядку;
- потанцювати;
- зайнятися прибиранням.
А для початку, за словами авторки, буде добре навіть просто встати зі стільця, зробити глибокий вдих, напружити всі м’язи і через 20 секунд розслабити. Потім можна потрясти руками-ногами і ще раз глибоко вдихнути.
5) З’ясувати справжню причину гніву чи злості
Емоція — це маркер, і важливо зрозуміти, на що вона вказує. Запитайте себе: «А через що я злюся? Що передувало цій моїй емоції?».
Розуміння істинних причин своїх емоцій дозволить виражати їх більш екологічно, не скидаючи напругу на дитину. Адже часто виявляється, що проблема зовсім не в дитині, а у хронічній втомі, сварці з чоловіком чи проблемах на роботі. І тоді поведінка дітей є лише пусковим механізмом для прояву накопичених емоцій.
Часом нас можуть також виводити з рівноваги прояви вікових особливостей дитини. Ми можемо відчувати відповідальність за її бунт чи істерику, звинувачувати себе в поганому вихованні. А насправді ця поведінка може свідчити про дорослішання (кризу 3 (6) років або початок підліткового віку).
- У зв’язку з цим Світлана Ройз радить батькам цікавитися питаннями вікової психології, які допоможуть краще зрозуміти свою дитину і ефективніше з нею взаємодіяти.
6) Турбуватися про себе
«Ця порада часто сприймається як не серйозна та „поганобатьківська“. Бо ж хороші батьки дбають передусім про дітей, віддають їм краще та сподіваються на вдячність. Не варто. Виснажені, втомлені, такі, що недоїли, недоспали, недовідпочивали, недозустрічались з друзями, недоходили в ресторани та театри, недодивились кіно, недолежали у ванній та купа інших недо... Такі батьки — швидше зриваються, голосніше кричать та болісніше ляпають по попах», — зауважує психотерапевт Вікторія Горбунова.
Тому пам’ятайте: ваш відпочинок і ресурси — дуже важливі, вони не мають стояти в кінці списку на день і переноситися на наступний.
Світлана Ройз радить кожного дня ставити собі питання: «Як я подбав про себе?», «Що я сьогодні зробив для себе?». Вона пояснює: якщо ми не будемо турбуватися про себе, нам не вистачить сил і чутливості відреагувати на потреби дитини.
- «Якщо ми в ресурсі, нам вдасться розділити поведінку дитини і її особистість. Або, можливо, ми зможемо швидко „зловити“ свою реакцію, наша префронтальна зона ввімкнеться в роботу і скаже: „Так, я прийшов уже напружений і я „зливаю“ свою напругу на дитину“. Або ми помітимо, що дитина поводить себе, як чоловік, поведінка якого нас дратує», — зауважує Світлана в ефірі програми «Мати драконів» на Радіо НВ.
7) Просити вибачення в дитини, якщо «зірвалися»
Коли ви будете впевнені, що заспокоїлися, поговоріть з дитиною. Поясніть їй, що саме змусило вас втратити рівновагу. Наприклад: «Ти вибіг на дорогу, а я дуже злякалася за тебе».
- «Дитина завжди у нас вчиться, і вона також вчиться, як поводитися в конфліктних ситуаціях. Якщо ми відчуваємо, що зробили неправильно, і готові взяти на себе за це відповідальність, то можна сказати: „Вибач, я зірвався“. Це не несе шкоди батьківському авторитету, а навпаки — посилює його», — запевняє Світлана Ройз.
Дуже важливо при цьому бути уважними до своїх почуттів і ресурсу. Світлана застерігає від переступання через себе лише тому, що так сказали психологи. З дітьми важливо бути щирими, тому, якщо ви не відчуваєте в собі сил для вибачення, не вважаєте це розумним у поточний момент часу, краще не вибачатися.
8) Встановлювати й обговорювати правила
Батьки часом зляться і карають дітей за ті дії, які дитині не заборонялися або за порушення правил, які ще не закріпилися.
- «Наприклад, коли ми сердимося через те, що дитина намалювала на шпалерах, важливо все ж собі поставити запитання: „А дитина знала, що малювати на шпалерах не можна? Чи говорив я їй про це? Показав — де можна? Переконався в тому, що вона зрозуміла? Повторив їй правило декілька разів?“ Лише після цього можна вводити якісь санкції», — пояснює Світлана Ройз.
При цьому психолог наголошує, що покарання можливе лише при дотриманні базового правила: «Карати, позбавляючи хорошого, а не роблячи погане». І дитина обов’язково має знати, за що її карають ( це важливо для кожного віку). Бо, якщо вона буде вважати, що її покарали несправедливо, вона потім «помститься» (захворіє, зіллє напругу на молодшого братика чи сестричку тощо).
9) Бути достатньо хорошими батьками, а не ідеальними
Дуже часто ми хочемо стати для своєї дитини ідеальними батьками, які все встигають, ніколи не дратуються, не гніваються й завжди поводяться правильно. Та це неможливо.
- До того ж, згідно з Дональдом Віннікотом, який і ввів термін «достатньо хороша мати», «ідеальна мати» є гіршим варіантом для дитини, ніж «погана». Адже вона надмірно турбується про дитину й позбавляє її шансів стати самостійною.
Тому дозвольте собі бути достатньо хорошими батьками — тими людьми, які створюють дитині комфортні та безпечні умови, і водночас дають їй простір для дослідження світу й експериментів. Такі батьки, за словами Світлани Ройз, в першу чергу турбуються про себе і свої потреби. І розуміють, що якщо вони їх задовольнять, то зможуть задовольнити і потреби своєї дитини
Сподіваємося: ці поради допоможуть вам ефективніше керувати своїм емоційним станом. Не лякайтеся, якщо у вас не вийде стриматися з першого разу. Цінуйте свої зусилля і не картайте за невдачі. Рідко кому вдається відразу змінити свою поведінку. Протягом багатьох років у нас формувалися автоматичні реакції, і розірвати їхні ланцюжки буде непросто. Але спробувати точно варто.
Бажаємо успіхів!
