Українські звичаї святкування Масниці (Колодія)

Масниця — одне із найдавніших слов’янських свят, яке і дотепер відзначається в останній тиждень перед Великим постом. Оскільки цього року Великдень припадає на 2 травня, Масний тиждень українці відзначають з 8 по 14 березня. Щоправда, зараз мало хто знає, як насправді наші предки святкували цей період, які страви готували й чому колодки в’язали.

Пропонуємо вам зануритися в глибину століть і познайомитися з українськими традиціями святкування Масниці.

1) Походження назви свята

В Україні назва «Масниця» утворилася від слова «масний», тобто такий, що містить багато жиру, масла. Адже в останній тиждень перед постом вживали багато масних страв. Сім днів поспіль було дозволено їсти масло, яйця та молочні продукти. М’ясо ж уже було забороненим.

У багатьох регіонах України свято мало власні назви. Назвемо найбільш поширені:

• Колодій (Колодки);
• Сиропусний тиждень (Сиропуст, Сирниця, Сирна неділя),
• Бабський тиждень;
• Запусти, Заговини, Пущення (тобто готування до Великого посту).

Значення цих регіональних назв свята будемо розкривати далі у статті.

2) Переплетення язичницьких і християнських традицій

У святі тісно переплетені елементи язичницької міфології та християнства. Ще в дохристиянські часи Масниця відзначалася на честь весняного рівнодення, яке вважалося початком нового року.

• Новий рік у наших предків починався разом з першим весняним Молодиком (перша поява місяця на небі після нового місяця у вигляді вузького серпа).

З язичницькими віруваннями також пов’язане вшанування Колодія, про якого розкажемо нижче.

З приходом християнства церква зберегла старий звичай зустрічі весни, але приурочила його до початку Великого посту. Так, нам відоме церковне свято Сирна седмиця, або М’ясопуст.

3) У давнину святкування тривало 3 тижні

До XVII століття Масницю святкували три тижні поспіль:

Перший тиждень називався Всеїдним. Протягом нього м’ясо дозволялось споживати щодня. Хто мав змогу, запікав гусей, качок, перепелів, голубів. Заможні селяни смажили цілого кабана, запікали ягнятину, робили рулети, вудженину (копчене м’ясо).

• «Протягом Всеїдного тижня — веселилися, ходили один до одного в гості. Все, що господиня ставила на стіл, потрібно було доїдати до останнього шматочка — щоб достаток у господі був. [...] Якщо щось м’ясне не з’їдали, роздавали сусідам, бідним людям. Однією з обов’язкових страв на Всеїду був холодець», — розповідає кандидат історичних наук, популяризатор українських традицій Полтавщини, Харківщини та Сумщини Олена Щербань.

Другий тиждень називали Переступним або Рябим. У цей період заборонялося споживати м’ясо в середу і п’ятницю.

Третій тиждень називався Сиропусним, власне Масниця (Колодій). На цей тиждень припадало найгучніше святкування.

4) Як святкували Масницю?

Етнографи відзначають, що у святкування Масниці наші предки вкладали багато смислів. Це було і перше весняне свято, і період прощання із зимовим циклом свят, і час поступової зміни раціону.

Український етнограф Олекса Воропай в книзі «Звичаї нашого народу» відзначав, що Масляна складалася з трьох частин:

• зустріч у понеділок;
• кульмінаційна точка або «перелом» у «широкий» четвер;
• «прощальна неділя» (проводи Масниці).

Святкували Масницю весело та гучно, адже це було останнє гуляння перед суворим постом. Зазвичай влаштовували святкування у складчину (кожен приносив з собою страви та напої або продукти для спільного приготування), ходили один до одного гостювати.

• «[...] Молодь збиралася на прощальні вечорниці: варили вареники, співали веснянки, грали в „кості“, „картошку“, „ойра“, „водили козла“. Серед інших вуличних гулянь була ще така забава: дівчат хлопці возили на фуркалі (вбивався стовп, до нього прибивали від воза дві палки, до однієї прив’язували сани, а за другу хлопці крутили)», — зазначає кандидат історичних наук Олена Щербань.

За словами етнографа Галини Олійник, молодь на Масницю намагалася «відвести душу», бо наступні вечорниці влаштовували аж у вересні.

Вона відзначає, що універсального обряду та способу святкування Масниці для всієї України ніколи не було. В кожному регіоні були різні назви для свята, днів тижня у ньому та обрядів.

• Наприклад, на Київщині та Житомирщині понеділок називали Окаянним, вівторок — Веселим, середа — Бабською або Широкою, четвер — Масним або Жирним, п’ятниця — Конечною.

Однак сенс свята зберігався і був спільним для всіх. У цей період не можна було робити важку домашню роботу — рубати, ткати, прясти, білити, шити та вишивати. Крім того, на Масницю вже не можна було брати шлюб.

5) Традиційні страви Масниці

За звичаєм, цього тижня вже відмовлялися від м’ясної їжі. Натомість вживали багато молочних продуктів, що й дало назву цим дням — Масний, Сиропусний тиждень.

• «Головною їжею на Масляну є вареники з сиром і сметаною, але й гречані млинці на маслі або на смальці смажені — теж обрядова їжа в ці дні на Україні. Такі млинці або щось подібне печуть і інші слов’янські народи», — зазначено в книзі етнографа Олекси Воропая.

Годилося щодня готувати макітру вареників із сиром, щедро посмачених вершковим маслом або сметаною. Побутували приказки: «Чекайте, вареники, прийде й на вас Масниця!», «Дав Бог — Масниці діждали, то вареників ся понаїдали!».

Взагалі, вареники є давньою обрядовою стравою українців. За свідченнями етнографів, вареник вважався символом Молодого місяця (адже формою він нагадує півмісяць) та продовження роду (начинка символізує вагітну жінку).

• «На відміну від російської традиції, це свято в українців має жіночу семантику, жіночу природу. Через те у нас ритуальна їжа, якою пригощали на цьому тижні, були вареники з сиром, маслом та сметаною, тому і Сиропусний тиждень. Відповідно, йшлося про пошанування жінки та її місії, дітородної функції, в такому ключі розвивалися всі обряди цього тижня», — розповідає професор, доктор філологічних наук, завідувач кафедри фольклористики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка Олена Івановська.

Відповідно, в деяких регіонах Масницю називали Бабським тижнем. Загалом, жінкам під час Масного тижня дозволялося відпочивати, їм прощалися дрібні витівки.

Окрім, вареників з сиром, на свято готували:

• мандрики (пампушки, які готували із розмішаного на сметані сиру, пшеничного борошна і яєць);
• гречані млинці;
• пшеничні налисники з сиром;
• сирники;
• сирні баби;
• баби до вершків і ряжанки;
• запіканки із сиром, з яйцями;
• пшоняну молочну кашу;
• запікані молочні каші;
• галушки в молоці;
• локшину в молоці;
• запікані вареники (вареники відварювали, поливали маслом та сметаною, а потім запікали в печі);
• білий борщ (з додаванням сироватки, вершків, сметани чи молока)
• молочний кисіль («крохмаль»);
• малаї (невеликий хліб або корж з кукурудзяного, горохового або пшоняного борошна);
• дужики (поминальний продовгастий хліб).

Етнограф Галина Олійник зазначає, що млинці («бліни») в давнину смажили лише в прикордонних регіонах — на Чернігівщині та Слобожанщині.

6) Чому в давнину свято називалося Колодієм?

У давнину серед українців найбільш поширеною назвою Масниці була Колодій, а головним обрядом, приуроченим до свята — «Колодки».

На той час основою свята були язичницькі вірування. Так, у давньослов’янській міфології Колодій — бог шлюбу, любові та злагоди. За народним повір’ям, Колодій щедро обдаровував здоров’ям, злагодою, достатком тих, хто створював родини, він дарував подружжю діточок. Тож тих, хто до Колодія не одружився, жартома карали: прив’язували так звані «колодки», від яких потрібно було відкуповуватися. Детально цей обряд опишемо нижче.

Існувало й інше трактування: Колодка, Колодій — символ того, що сонце піднімається вище по своєму небесному колу, тобто «коло діє».

• «У прадавньому розумінні Колодій — це маленький Сонце-Божич, який підріс і набрався сили розкручувати Сонячне Коло, тобто став Коло-Дієм. [...]», - розповідає фахівець з нематеріальної культурної спадщини Валентина Телеуця.

7) Як проводився обряд «Колодки»?

У давнину обряд тривав протягом тижня, головними дійовими особами були жінки — заміжні молодиці. Кожного дня відбувалося дійство, яке мало свою назву. Так:

1) У понеділок «колодка родилася» (жінки, зібравшись разом, сповивали поліно або макогон полотняною тканиною і прикрашали, як ляльку, стрічками та квітами).
2) У вівторок — «хрестилася» (у селі відтворювали обряд хрестин, вибирали хресних батьків).
3) В середу їй справляли «похрестини» (приходили святкувати всі, хто не встиг прийти в понеділок чи вівторок).
4) У четвер вона «помирала».

• «В цей день був найбільший „розгуляй“. У ньому вже брали участь і неодружені, і чоловіки, і діти. Все село гуляло. Але треба розуміти, то не був якийсь такий „запій“. Це були „структуровані гуляння“, люди бавилися в межах дозволеного, в межах обрядовості», — розповідає Галина Олійник.

5) В п’ятницю колодку «хоронили».
6) У суботу — «оплакували» (насправді ніхто не плакав: гомоніли, співали і гуляли так само, як і при народженні колодки).
7) В неділю, а в деяких регіонах у понеділок або вівторок, молодь «волочила колодку».

Як це відбувалося? Молодим парубкам, які не одружилися протягом року, прив’язували до руки колодку, приговорюючи: «Не женився єси, то колодку носи!».

• «Це могло бути велике поліно або невелика колодочка з долоню розміром, витесана та шліфована, з розписом. Або навіть — згорнутий сувій полотна чи лялька», — пояснює Галина Олійник..

Колодка була символом спокути, адже за уявленнями наших предків усе живе повинно бути в парі. Тож у деяких регіонах в’язали колодки і дівчатам, але рідше.

Згідно з обрядом, колодку хлопець сам не міг зняти, це мала зробити дівчина, а він за це повинен був відкупитися від неї грошима або подарунками: намистом, кольоровими стрічками або хусткою, якщо до дівчини збирався йти з сватами.

• У деяких регіонах колодки прив’язували матерям, які не одружили синів або не віддали дочок заміж в останні М’ясниці. Олекса Воропай відзначав, що «усе це робилося з жартами, сміхом, горілкою». Коли «пеленали» такі колодки, приказували: «Пошли, Колодію, моїй дитині подружнього щастя!».

Люди вірили, що якщо вони виконають звичні їм обряди, біди оминуть їх у новому році. Погулявши отак цілий тиждень, наші люди говорили колись: «Масляна, Масляна, яка ти мала, — якби ж тебе сім неділь, а посту одна!».

8) Що робили в Прощену неділю?

Після запровадження християнства останній день Масниці почали називати Прощеною неділю. Вважалося, що не можна постувати з гріхами на душі.

Першими в цей день просили одне в одного пробачення священик і парафіяни після вечірньої служби. Літні люди в цей час відвідували усіх рідних, друзів і просто знайомих, щоб пробачити одне одному заподіяні кривди. Дехто відвідував кладовище, щоб і померлі родичі простили їм .

• «Як ідуть, бувало, до живих, то ввійшовши до хати, вклоняються тричі кожному, не виключаючи і малих дітей. При зустрічі люди тричі низько кланялися одне одному й промовляли: „Прости мене!“. У відповідь казали: „Бог простить“», — знаходимо запис у Олекси Воропая.

9) Чому зараз свято набуло багатьох рис російської «Масленицы»?

Традиційна українська обрядовість на Масницю з приходом радянської влади почала відходити в небуття.

Спочатку в рамках антирелігійної кампанії свято було заборонено. А згодом, у 60-70-хх роках ХХ ст. (за часів правління Хрущова та Брежнєва) його було відновлено як масові гуляння трудового народу на честь зустрічі зими з весною.

Крім того, заміні традицій сприяло активне переселення росіян на українські землі. Наші міста і села ще з часів Голодомору поступово заселялися росіянами, які відтворювали в Україні свої звичаї.

• Масове переселення відбувалося і після закінчення Великої Вітчизняної війни, коли на відновлення українських міст вербувалися будівельні бригади з регіонів Росії.

Тож млинець як символ сонця та опудало Зими поступово витіснили готування вареників і обряд «Колодки».

• «Традиція випікання млинців впровадилися у нас в радянський час. За Радянського Союзу на всій його території проводили однакові свята, щоб традиції етносів, які входили до складу імперії, відходили на периферію і їх не згадували», — пояснює доктор філологічних наук, завідувачка кафедри фольклористики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка Олена Івановська.

І це мало свій ефект: той формат свята, який дозволявся і насаджувався, надовго закріпився як звичний. Однак нині ми з радістю спостерігаємо, що все більше українців цікавиться справжніми витоками свята й прагне дотримуватися українських звичаїв Масниці.