Так швидко промайнула половина літа. Ось уже й спекотний липень перейшов за середину. Для дітей літо — це пора відкриттів і захопливих пригод. Кожного дня вони досліджують світ, засипаючи нас численними «Чому?», «Як?» і «Навіщо?».
Тому в сьогоднішній статті ми вирішили знайти наукові відповіді на найбільш поширені питання дітей під час літніх спостережень, аби їхній пізнавальний інтерес не зникав, а ви — не губилися у відповідях.
Отож, 5 цікавих питань від чомусиків і відповіді на них:
1. Чому комарі деяких людей кусають частіше, ніж інших?
Ох, якими дошкульними бувають ці комахи. Цьогоріч в Україні внаслідок дощових травня та червня кількість комарів значно зросла й вечорами на вулиці мало кому вдавалося вберегтися від їхніх укусів. Ситуація погіршувалася у сосновому лісі чи біля водойм.
Чим же приваблює людська кров комах? Насправді, не всім комарам потрібна кров людей. ЇЇ споживають лише жіночі особини (самки), тоді як самці усіх видів комарів харчуються нектаром квіткових рослин. А кров хребетних (ссавців, птахів, рептилій та амфібій) необхідна самкам для відкладання яєць.
- Відзначимо, що існують види комарів, самки і самці яких ніколи не п’ють кров.
Як самки комарів знаходять людей у темряві? Вони орієнтуються на невидимі сліди, що залишає людина:
- вуглекислий газ, який ми видихаємо;
- теплове випромінювання;
- запах молочної кислоти, що міститься в поті.
Так, коли ми видихаємо, вуглекислий газ з наших легень не відразу змішується з повітрям. Певний час він простягається шлейфом, за якими слідують комарі.
- «Комарі починають орієнтуватися на вуглекислий газ і летіти проти вітру, оскільки вони відчувають більш високі концентрації CO2, ніж зазвичай у повітрі», — пояснює Йооп ван Лун, ентомолог з Університету Вагенінген в Нідерландах.
Тобто людина під час виконання важкої фізичної роботи чи занять спортом стає більш помітною для комарів, тому що частіше дихає і виділяє більшу кількість вуглекислого газу.
Однак науковці стверджують, що найважливішим фактором, який впливає на вибір комарами тієї чи іншої людини, є хімічні сполуки, які виробляються колоніями бактерій, що живуть на нашій шкірі.
- «Бактерії перетворюють секрети наших потових залоз на леткі сполуки, які потрапляють через повітря до нюхової системи на голові комарів», — зазначає ентомолог.
За його словами, ці хімічні сполуки є складними, вони налічують більше 300 різних елементів. Цікаво, що кожна людина має власну їх комбінацію, яка залежить від генетичної мінливості та навколишнього середовища. І саме ці незначні відмінності запахів людей, спричинені унікальною мікрофлорою шкіри, і визначають суттєві відмінності в тому, скільки укусів людина отримує.
- Цікаво, що склад мікробних колоній на шкірі людини може змінюватися з часом. Зокрема, він стає іншим, коли людина хворіє.
2. Як бджоли роблять мед?
Бджолина сім’я розділяє між собою обов’язки по видобутку меду. Так, частина робочих бджіл працює у вулику, частина — летить за нектаром медоносних рослин. Нектар — це багатий цукрами сік рослини, з якого й виробляється мед. Уявіть: для виробництва 100 г меду бджола має облетіти 1 млн квіток.
Наведемо основні етапи, необхідні бджолам для продукування меду:
1) Пошук медоносних рослин
Пошуками джерел нектару та пилку займаються бджоли-розвідниці — особлива група робочих бджіл середнього віку. Літають бджоли зазвичай в радіусі 2-3 км від вулика. Швидкість їхнього польоту становить 65 км/год з порожнім волом (резервуаром для меду) і 38-40 км/год — з наповненим.
Відстань до квіткової галявини і напрямок до неї бджоли-розвідниці повідомляють бджолам у вулику за допомогою особливого «танцю» (спеціальних рухів тіла). А от про розміри медоносного джерела свідчить об’єм нектару, яким розвідниця ділиться з іншими бджолами.
- Чим більшою є квіткова галявина, тим більший обсяг зразка нектару набирає бджола-розвідниця.
2) Збір нектару
Збирають нектар медоносні бджоли за допомогою хоботка — згорнутої в трубочку нижньої частини ротової порожнини, що має довжину 5-8 мм. З хоботка нектар потрапляє у воло — спеціальний резервуар для збору й обробки нектару. Медове воло є розширенням нижньої частини стравоходу бджоли.
- Цікаво, що в нього може поміститися майже стільки сировини, скільки важить сама комаха.
Для наповнення медового вола бджола має облетіти близько 1500 квіток.
3) Переробка
Повертаючись з нектаром у вулик, бджоли-збиральниці віддають його бджолам-приймальницям. Ті висмоктують його своїми хоботками з рота бджіл- збиральниць у своє медове воло. Після цього настає тривалий процес обробки: бджола багато разів (120-240) випускає нектар із вола на кінчик хоботка і вбирає назад. Цей процес триває близько 30 хвилин.
Завдяки цій обробці нектар змішується з слиною бджоли, збагачується ферментами, які розщеплюють сахарозу, і знезаражуючими речовинами. Це робить мед легкозасвоюваним та захищає його від псування бактеріями.
4) Регулювання вологості
Оброблений нектар бджоли розкладають в стільники, заповнюючи кожну воскову клітинку на третину (для кращого випаровування).
- Стільники — це листи, утворені шестигранними восковими призматичними чашечками-клітинками, розташованими по обидва боки спільної середньої стінки.
Щоб прискорити випаровування нектару, бджоли обдувають стільники крилами, наче вентилятор. Мед стає густішим, потім переноситься з нижніх осередків у верхні і зріє до шести днів.
У результаті складної роботи щодо перетворення нектару змінюється хімічний склад зрілого продукту, його густина (зрілий мед містить лише 18-20% води, тоді як нектар — 50-80%). У результаті він стає легко засвоюваним і придатним для тривалого зберігання.
5) Зберігання
Після дозрівання мед в осередках запечатується воском, який виробляється восковими залозами бджоли. В такому вигляді він може зберігатися кілька років.
- За твердженням дослідників, мед, що зберігається в стільниках, — абсолютно стерильний продукт, адже бджоли постійно займаються чисткою вулика.
Саме запечатування воскових клітинок є сигналом для бджолярів розпочинати відкачку зрілого меду. Адже незапечатаний мед має не тільки підвищену водність, а й має багато нерозщепленої сахарози, що знижує його якість. В недозрілому стані він скисає, зброджується, тому зберігатися не може.
- Відомо, що один заповнений стільник у стандартних рамках (43,5×30 см) може містити до 4 кг меду.
3. Чому ми плачемо від цибулі?
Цибуля починає виділяти сльозогінні речовини лише після того, як ми пошкодимо її тканини. Тобто тоді, коли почнемо різати її або кусати. Адже цими діями ми порушуємо цілісність клітин, і ті речовини (ферменти й амінокислоти), які зазвичай всередині клітини є відділеними одна від одної, починають взаємодіяти між собою. Сполуки змішуються, й запускається хімічна реакція, у результаті якої утворюється летка речовина, що містить сірку, — подразнюючий газ.
- Науковці припускають, що виділення цієї речовини, яке супроводжується різким специфічним запахом, є природним захистом цибулі, який допомагає їй відлякувати шкідників.
При з’єднанні з водою або слізною рідиною ця газоподібна речовина утворює сірчану кислоту, яка й подразнює наші очі. У свою чергу сльози є захисною реакцією організму людини, який намагається змити чужорідну речовину зі слизових оболонок очей. Тобто чим більше ми плачемо, тим більше сірчаної кислоти виділяється від взаємодії зі сполуками цибулі. А чим більше вона виділяється, тим більше сліз потрібно, щоб вимити її з очей.
- Варто зауважити, що кількість сірчаної кислоти є настільки малою, що серйозної шкоди нашим очам вона не може завдати, і організм здатний самостійно впоратися з її виведенням.
Дослідники наводять кілька порад, які можуть запобігти сльозотечі під час нарізання цибулі. Це:
- охолодження цибулі в морозильній камері протягом 10-15 хв перед нарізанням, оскільки низька температура уповільнює швидкість хімічної реакції;
- змочування ножа у воді, що допоможе розчинити летку сполуку й вона не буде потрапляти в повітря;
- замочування цибулі у воді на 30 хвилин.
Цікаво, що деякі дослідники намагалися вивести сорт цибулі, який не викликатиме сліз. Однак виведені цибулини не мали характерного смаку і запаху цибулі.
4. Чому море солоне?
Наразі дослідники дійшли висновку, що солоною морську воду роблять два фактори:
- розчинені солі з гірських порід, які річки несуть у море;
- гідротермальні рідини, які надходять з отворів у морському дні.
Розповімо про них детальніше.
1) Дослідники схильні вважати, що гірські породи є основним джерелом солей, розчинених у морській воді. Дощова вода, потрапляючи на сушу, за рахунок того, що є слабкокислою, може розмивати гірські породи. Вона розчиняє невелику кількість мінеральних солей, які потім річки переносять у море. Коли сонце нагріває море, вода з нього випаровується, а от сіль залишається.
- Певна кількість розчинених солей використовується морськими організмами (водоростями, коралами, молюсками та ракоподібними) і виводиться з води. Інші — осідають на дні моря.
2) Підводні вулкани та гідротермічні отвори на морському дні також можуть вивільнити солі в море. Так, оскільки дно моря вкрите осадовими породами, вода просочуючись в тріщини морського дна, збагачується неорганічними речовинами. В надрах Землі вона нагрівається до високої температури і під дією тиску виривається на поверхню разом з розчиненими в ній мінералами. Ці підводні гейзери значно підвищують солоність морської води.
- Певна кількість солі у море надходить також під час виверження підводних вулканів. Вони викидають в море розжарені гірські породи, з яких вивільняється чимало неорганічних речовин (в тому числі, сіль).
До слова, концентрація солі в морській воді (солоність) неоднакова в різних частинах світу. Вона змінюється залежно від температури, випаровування та опадів. Так, поблизу екватора, де температура вища, відбувається більше випаровування, тому морська вода є більш солоною. А біля полюсів танення льоду та дощі розріджують морську воду, роблячи її менш солоною. Наведемо показники солоності деяких морів:
- Азовське море — 11 ‰ (г/кг);
- Чорне море 18 ‰;
- Червоне море 41 ‰;
- Середземне море 39 ‰;
- Балтійське море 7 ‰.
5. Як вода потрапляє у хмари?
«Хмари складаються з мільйонів крихітних частинок води. Іноді вони мають вигляд маленьких крапельок, іноді — дрібних кристалів льоду. Справді дивно, що ця вода повинна просто з’явитися в небі, хоча ми не бачимо, як вона піднімається туди, але пам’ятай: якщо ти не можеш чогось побачити, це не означає, що його не існує» — зазначає Ґавін Прето-Пінні, письменник і засновник «Суспільства визнання хмар» у книзі «Чи може бджола вжалити бджолу?».
Секрет у тому, що вода піднімається у повітря за допомогою випаровування — процесу перетворення рідини (води) на газ (водяну пару). Водяна пара може утворитися з будь-якої води на нашій планеті: з річок, озер, морів і навіть калюж.
- Цікаво, що процес випаровування відбувається за будь-якої температури на відміну від кипіння.
Молекули водяної пари є дуже-дуже дрібними. До того ж вони розлітаються одна від одної, і стають для для нас невидимими. Підіймаючись вгору повітрям, вони охолоджуються і починають рухатися повільніше. Охолонувши до певної температури, молекули водяної пари стикаються одна з одною, злипаються і перетворюються на краплинки. Поступово у небі збирається достатня кількість крапель для появи хмаринки.
- «Тільки коли тисячі мільйонів молекул води злипаються, утворюючи крихітні краплі, ми отримуємо можливість побачити їх. Саме це, до речі, відбувається, коли в небі формується хмара», — відзначає Ґавін Прето-Пінні.
З часом ці краплинки падають з хмар у вигляді дощу, граду або снігу.
Ось такі цікаві відповіді ми підготували для ваших чомусиків.
Бажаємо веселих та пізнавальних прогулянок!
