Щороку в четверту суботу листопада (цьогоріч — 27.11) в Україні вшановують пам’ять мільйонів жертв голодоморів.
- Голодомор — це масова загибель людей від голоду на території УРСР, спричинена зумисними діями сталінської влади і спрямована на геноцид населення республіки.
У ХХ столітті українці пережили три голодомори: у 1921–1923, 1932-1933 і 1946-1947 роках. Наймасштабніший із них був у 1932 — 1933 роках. Саме його зараз називають геноцидом українського народу, здійсненим сталінським режимом. Жертвами цього Голодомору в Україні стали щонайменше 3,9 мільйона людей.
Тож у сьогоднішній статті публікуємо поради від дитячого та сімейного психолога Світлани Ройз про те, як росповісти дитині про Голодомор і не травмувати її.
- «Це дуже важлива тема, яку потрібно обговорювати з дітьми. Одна з тем, на які складно дивитися й торкатися, дуже багато болю. І це дбайлива робота — розповісти дітям про складне, трагічне, поєднуючи їх нашою оповіддю не з болем, а із силою», — пояснює Світлана.
Яких важливих порад варто дотримуватися батькам і педагогам?
І. Під час розмови з дітьми, молодшими 9-10 років:
1) Намагатися пояснювати простими словами. Дітям цього віку незрозумілі складні метафори.
2) Краще не використовувати мультфільми.
- «Особливо мультфільм „Голодний дух“, я знаю, що його рекомендують показувати в школі. Будь ласка, НЕ РОБІТЬ цього, він для дорослих», — закликає психолог.
3) Не можна показувати фото з померлими — краще розповіді, читання, роздуми, дискусії.
- «Коли ми читаємо книжку самі або чуємо розповідь, образ, який ми уявляємо — пластичний, його можна змінювати. І ми не створимо того, з чим не можемо впоратися. Образ, який ми побачили, сформований кимось (ілюстратором, художником, режисером) — фіксований, і його сприйняття може бути не під силу конкретній дитині чи дорослому. З ним потім доводиться працювати з психологом», — пояснює Світлана.
ІІ. Орієнтуватися на силу, життя, а не страх (під час створення малюнків, виробів, композицій)
- «Коли ми хочемо запропонувати намалювати малюнок на якусь тему або зробити виріб (наприкінці уроку чи заняття часто пропонують таку активність), нам важливо пам’ятати, що так фіксуємо, закріплюємо образ. І правильніше малювати, створювати те, що пов’язане із силою, а не зі страхом. У темі Голодомору правильніше малювати колоски, поля пшениці, робити свічку, малювати свою силу чи силу Народу, Країни», — відзначає психолог .
Як правильно побудувати розмову?
Світлана зауважує, що будь-яка розмова на складну тему складається з 3 частин:
- стабілізації;
- конфронтації;
- інтеграції.
Розглянемо детально кожну з частин:
1) СТАБІЛІЗАЦІЯ
Ця частина допомагає зміцнитися в теперішньому, відчути силу, опертися на те, що допоможе впоратися зі складною інформацією. Не потрапити до ретравматизації (повторного введення людини в психологічний травматичний стан — прим.ред.).
- У цій частині важливо, щоби сам дорослий був стійким, щоби мав можливість бачити всіх дітей (це важливо, аби швидко реагувати й давати підтримку або коригувати тему).
- Краще, якщо діти сидять у колі.
Психолог пропонує таку ідею для початку розмови:
Запитайте у дітей: «Які є реліквії у вашій родині — щось, що передавалося б у спадок?» Хтось із класу чи всі по черзі можуть розповісти про це.
Окрім коштовностей, сімейними реліквіями можуть бути:
- вишиванка;
- Біблія;
- фотоальбом;
- сімейні історії чи жарти;
- рецепти страв;
- малюнки дітей;
- сімейні традиції (колядки, ялинкова прикраса, обійми перед сном);
- пісні;
- магнітики на холодильнику з подорожей.
«Коли ми розглядаємо або навіть згадуємо про ці скарби — ми сповнюємося силою», — зауважує Світлана Ройз.
Психолог пропонує продовжити розмову так:
- «У кожного з нас, у кожної сім’ї є історія, і в ній є багато радісних, сумних, а іноді страшних сторінок. Нам хочеться пам’ятати про хороше та веселе й дуже хочеться забути про те, що було сумно чи страшно. І в країни є історії перемог та радості, а є й історії смутку та болю».
Можна запитати в дітей: «Як вам здається, чому ми згадуємо про війни, чому говоримо, що важливо пам’ятати нашу історію?»
- «Тоді наші шрами стануть нашою силою. Ця пам’ять не дасть повторюватися тому, що відбувалося. Пам’ять — повага до тих, хто були до нас. І як ваш шрам від падіння на велосипеді робить вас уважнішими, дбайливішими — так і ми, пам’ятаючи про минуле, пам’ятаючи про шрами, стаємо уважнішими до сьогодення», — пояснює Світлана.
Після цього починається наступна частина розмови — конфронтація.
2) КОНФРОНТАЦІЯ — безпосередній контакт з темою
Психолог пропонує запитати в дітей:
- Ви помічали, що деякі бабусі та дідусі зберігають зернятка пшениці? Збирають у дрібку крихти після їжі? Просять дбайливо ставитися до будь-яких продуктів? Ви знаєте чому?
- Що ви знаєте про Голодомор?
- Можливо, ви чули від ваших батьків чи бабусь та дідусів слова «Радянський Союз» чи «СРСР»?
Після цього можна розповісти про Радянський Союз та важливі історичні події, що передували голоду. Світлана пропонує такий виклад:
«СРСР — це держава, утворена ще в минулому столітті, 1922 року. Ваші бабусі та дідусі жили ще в СРСР, ваші батьки народилися в СРСР, й Україна входила до нього як одна з частин — республік. Радянська влада — керівництво країни — прагнула повністю підпорядкувати собі республіки. Усі не просто повинні були бути рівними — усі повинні були бути керовані. А для цього потрібно було позбавити людей сили — їхньої ідентичності („Ви знаєте це слово?“), особливостей, культури, історії».
- Для довідки: «Ідентичність» (від латинського «identicus» — тотожний) є невіддільною характеристикою людини, яка виявляється у визнанні своєї унікальності («Хто я? Який я?»), з одного боку, й відчутті приналежності до певної спільноти, з іншого («До кого, до чого я належу? На кого я схожий/схожа?»).
«Радянська влада насаджувала українському народу нові звичаї, нові обряди, водночас змушувала українців зрікатися свого минулого, забути своє походження. Так українці позбавлялися мови, культури, історії, вулиці та міста, які раніше називалися іменами народних героїв або на честь перемог та гордості українців, перейменовувалися на честь лідерів партії — тих, хто керував країною. Це було важливо, щоб стерти пам’ять про минуле, зробити так, щоби ми перестали пам’ятати про своє.
Колись, до радянських часів, у мешканців села — селян — були власні господарства, але все СВОЄ було невигідним та страшним для радянської влади. Вона намагалася все зробити «спільним» (уявіть, ніби у вас є ваші речі, а хтось приходить і каже: «Тепер вони загальні»).
Тож селян (людей, які працювали на землі) заганяли в колгоспи — у колективні господарства, їхню власність відбирали й вони мали відпрацьовувати «трудодні» — робочий час, за який платили так мало, що було складно прогодувати свою сім’ю. Звісно, це спричиняло опір. Тому селян почали насильно заганяти в колгоспи. І щоби зламати їх — залякати, зробити залежними, в Україні — на щедрій і багатій землі — створили штучний голод. Коли люди борються за життя, ними легше керувати.
Влада зробила план із заготівлі хліба, який неможливо було виконати. Спочатку повністю забирали всі запаси зерна («А ви знаєте, що робиться із зерна?»), а потім відбирали всі продукти та навіть речі — це були штрафи за «невиконання плану здачі хліба». А щоби люди не могли врятуватися від голоду, їм було заборонено виїжджати до інших міст та республік. 22,4 мільйони людей фізично заблокували в межах території Голодомору. А плани заготівлі хліба все підвищували — вимагали дедалі більше.
7 серпня 1932 року радянська влада затвердила постанову, яку народ назвав «закон про п’ять колосків». Якщо селянин, аби хоч трохи нагодувати сім’ю, брав із поля неприбране — його дуже жорстоко карали. Усе колгоспне майно прирівнювалося до державного. Цим законом держава карала голодних селян за збирання в полі залишків урожаю ув’язненням на 10 років із конфіскацією майна або знищенням. А потім ще і ввели штрафи — у селян могли відбирати не лише зерно, а й узагалі всі продукти та все, що їм належало. Усе, що можна було б обміняти на їжу. І такого не було в жодній із інших республік Радянського Союзу. Це робилося лише в Україні.
Люди вмирали з голоду на своїй щедрій землі. Але влада мала приховати свій злочин, і тому про це було заборонено говорити. Усе було зроблено для того, щоби про це не знали у світі, усі смерті були записані як від хвороби чи нещасного випадку.
Радянський режим убив мільйони українців. Це жахливий злочин. Це називається геноцидом. І нам важливо пам’ятати про це — щоби ніколи не дозволити собі забути, хто ми.
Ми не можемо змінити минуле. Але можемо зробити все, щоби цінувати життя, щоби не здаватися, щоби лишатися собою. І зберігати те, що нам дороге. Нашу цілісність, нашу силу, нашу культуру. Наші реліквії.
І на згадку про ці страшні події ми запалюємо свічку пам’яті. На згадку про тих, хто загинули, і на знак того, що ми не здамося, що наша сила проростатиме у всі часи — ми ставимо свічку на вікно. Це СВІЧКА ПАМ’ЯТІ та Життя«.
Психолог зауважує: коли ми йдемо глибше в тему, важливо спостерігати за реакцією дітей (ставити запитання, говорити повільніше, стежити за зміною пози). Дітям важливо нагадувати, що ми зараз знаходимося у 2021 році. Ми зараз. І ми зараз у безпеці.
Останньою частиною розмови є інтеграція.
3. ІНТЕГРАЦІЯ — завершення теми.
- «Завжди важливо розуміти, з чим дитина йде з уроку. Що саме вона взяла з того, що ми їй запропонували. Акцент має бути на житті. На силі», — наголошує Світлана Ройз.
Наприкінці розмови психолог рекомендує запропонувати дітям:
- намалювати реліквію своєї сім’ї або роду, свічку, колоски;
- зробити свічник (обклеїти скляну баночку зовні серветками або кольоровим папером);
- зробити свічку (ми робимо її з листів вощини та ґнота або обмотуючи тонку свічечку вощиною) і запропонувати разом із батьками поставити ввечері її на вікні.
«І пам’ятати, як важливо берегти Життя, як важливо не здаватися, зберігати вірність тому, хто ми. І як важливо пам’ятати» — резюмує Світлана.
Які книги рекомендує психолог для спільного читання з дітьми про Голодомор?
У підготовці до цієї теми чудово використовувати книжки. Психолог пропонує батькам два видання, які розповідають про Голодомор дітям у дуже коректній формі:
1) «Скриня» Катерини Єгорушкіної, для дітей 4,5–7 років
Книгу можна читати вдома, в дитячому садку та в молодших класах школи.
- «Книжка „Скриня“ — для малюків, у ній є гарна метафора СКРИНІ, у якій може зберігатися як і посаг, так і в найтаємніших частинах те, що пов’язано з пам’яттю. У скрині наших бабусь можна знайти зернятка та колоски й за допомогою цієї книжки можна розпочати дбайливу розмову про те, що було в історії нашого народу, коли величезною цінністю були ці зерна», — коментує Світлана.
2) «Від Хрулів до Зюзюків» Насті Мельниченко, для дітей 9–14 років
- «Книжка, яка мене дуже здивувала своєю силою. Це дитячий детектив, у якому головні герої — діти — знаходять щоденники жінки-вченої та намагаються розшифровувати її послання. Починають подорож Україною. Вони потрапляють у місця, де мешканці їм розповідають про Голодомор, заслання, репресії, депортацію кримських татар. Я не розумію, як можна було такі складні значення вкласти в дитячу книжку. Вона читається дуже цікаво, не залишає відчуття трагедії та тяжкості. І я дуже проситиму, щоби її включили до шкільної програми», — зауважує психолог.
Вона пропонує вчителям читати цю книгу разом на уроках або дати дітям для позакласного читання, а потім обговорювати.
