В такие непростые времена для нашего государства важно воспитывать у детей чувство любви к родной стране, гордости за свою национальную принадлежность, учить их украинскому языку. С этими задачами помогут справиться произведения известных украинских писателей и поэтов. Они знакомят детей с историей, культурой нашего государства, красотой его природы и традициями нашего народа.
Кроме того, по словам литературного критика Евгения Стасиневича, благодаря ритмичности стихов их чтение успокаивает и помогает преодолевать тревожность.
Поэтому предлагаем вашему вниманию подборку стихов об Украине, родном крае и государственном флаге.
І. СТИХИ ОБ УКРАИНЕ И РОДНОМ КРАЕ
«Рідний край»
Красивий, щедрий рідний край
І мова наша солов’їна.
Люби, шануй, оберігай
Усе, що зветься Україна.
(Ігор Січовик)
«Україна»
Наша славна Україна,
Наше щастя і наш рай!
Чи на світі є країна
Ще миліша за наш край?
І в щасливі, й злі години
Ми для неї живемо,
На Вкраїні й для Вкраїни
Будем жити й помремо...
(Володимир Самійленко)
«Облітав журавель»
Облітав журавель
Сто морів, сто земель,
Облітав, обходив,
Крила, ноги натрудив.
Ми спитали журавля:
— Де найкращая земля? —
Журавель відповідає:
— Краще рідної немає!
(Платон Воронько)
«Про нашу Україну»
Ми дуже любим весь наш край,
І любим Україну,
Її лани, зелений гай,
В саду — рясну калину.
Там соловейко навесні
Співає між гілками:
Та й ми співаємо пісні —
Змагається він з нами!
(Марія Познанська)
***
У нас красивий, гарний край:
Квіти, море, річка, гай!
Рідне все: поля, діброви,
А сади які чудові!
Їх краса — це білий цвіт...
Ненька наша, Україна,
Адже ти для нас єдина!
(Дмитро Гонтар, акровірш)
«Рідний край»
У всіх людей одна святиня,
Куди не глянь, де не спитай.
Рідніша їм своя пустиня,
Аніж земний в чужині рай.
Їм красить все їх рідний край.
Нема без кореня рослини,
А нас, людей, без Батьківщини.
(Микола Чернявський, акровірш)
«Блакить мою душу обвіяла...»
Блакить мою душу обвіяла,
Душа моя сонця намріяла,
Душа причастилася кротості трав
Добридень я світу сказав!
Струмок серед гаю, як стрічечка.
На квітці метелик, мов свічечка.
Хвилюють, маюють, квітують поля
Добридень тобі, Україно моя!
(Павло Тичина)
«Батьківщина»
Он повзе мурашка,
Ось хлюпоче річка.
Не зривай ромашку,
Не топчи травичку.
В зелені діброва,
В китицях ліщина.
Глянь, яка чудова
Наша Україна.
Журавлі над лугом
Крилять рівним клином.
Будь природі другом,
Будь природі сином.
(Анатолій Камінчук)
«Моя Україна — це пісенька мами...»
Моя Україна — це пісенька мами,
Розлогі лани колосяться хлібами,
Вишневі садочки, лелеки на хаті.
Купають ставочки хмарки пелехаті.
Моя Україна — то мамина ласка,
Червона калина, бабусина казка.
Це соняхи в цвіті, горобчиків зграя...
Я кращої в світі країни не знаю.
(Людмила Савчук)
«Усе моє, все зветься Україна»
Буває часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво, —
оці степи, це небо, ці ліси,
усе так гарно, чисто, незрадливо,
усе як є — дорога, явори,
усе моє, все зветься — Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
що хоч спинись і з Богом говори.
(Ліна Костенко)
«Берегиня душі»
Україно моя, берегиня,
Ти колиска, пісень глибина,
Україно моя, Батьківщина,
Ти, як батько і мати одна.
Хай радіють, зростають в нас діти,
Різнобарв’ям рясніють сади,
Нам без тебе ніяк не прожити,
Ми у тебе, а в нас є лиш ти.
(Юлія Хандожинська)
«Українська краса»
Краси такої не знайдеш ніколи,
Краса, яка розквітла в Україні,
Втішається зерном родюче поле,
І дзвінко чути співи солов’їні.
Купається роса в зелених травах,
Калина запишалася в намисті,
Гуляє промінь сонця на отавах,
І хвилі в ріках вітер гонить чисті.
(Юлія Хандожинська)
***
Послухай, як струмок дзвенить,
Як гомонить ліщина.
З тобою всюди, кожну мить
Говорить Україна.
Послухай, як трава росте,
Напоєна дощами,
І як веде розмову степ
З тобою колосками.
Послухай, як вода шумить —
Дніпро до моря лине, -
З тобою всюди, кожну мить
Говорить Україна.
(Петро Осадчук)
«Україна»
Країн багато на великій карті,
Та серед них — вона, твоя єдина.
Її люби і будь завжди на варті,
Бо це твоя земля, це Україна.
Вона така ж реальна і казкова,
Як мамина долоня, тепла й щира,
У неї в серці українська мова,
В її душі любов і світла віра.
Цвітуть в ній мальви, маки і левкої.
Хтось, може, скаже, що таких багато.
Але ти знай, що іншої такої
Не зможеш в цілім світі відшукати.
(Мар’яна Савка)
«Де найкраще місце на землі»
Де зелені хмари яворів
Заступили неба синій став,
На стежині сонце я зустрів,
Привітав його і запитав:
— Всі народи бачиш ти з висот,
Всі долини і гірські шпилі.
Де ж найбільший на землі народ?
Де ж найкраще місце на землі? —
Сонце усміхнулося здаля:
— Правда, все я бачу з висоти.
Всі народи рівні. А земля
Там найкраща, де вродився ти!
Виростай, дитино, й пам’ятай:
Батьківщина — то найкращий край!
(Дмитро Павличко)
«Я — українка»
Я — українка!
Горджуся й радію,
Що рідною мовою
Я володію,
Шевченковим словом
Умію писати
Слова мелодійні
І вірші складати.
Я — українка!
Живу в Україні,
На вільній, єдиній
Моїй Батьківщині,
Де все мені в радість:
Ліси і садки.
Озера й річки,
І глибокі ставки,
Лани неосяжні,
І гори, й долини,
Цвіт білосніжний
У лузі калини.
В душі моїй солодко
Грає сопілка,
Бо я з України,
Бо я — українка!
(Олеся Василенко)
«Єдина Україна»
Нехай ніхто не половинить
Твоїх земель, не розтина,
Бо ти єдина, Україно,
Бо ти на всіх у нас одна.
Одна від Заходу й до Сходу,
Володарка земель і вод -
Ніхто не ділить хай народу,
Бо не поділиться народ.
І козаки, й стрільці січові
За тебе гинули в полях.
У небесах сузір’я Лева
Нам світить на Чумацький Шлях.
Стражденна чаєчко-небого,
Єдині два твої крила.
Виходим, нене, у дорогу,
Аби ти вільною була.
Нехай ніхто не половинить
Твоїх земель, не розтина,
Бо ти єдина, Україно,
Бо ти на світі в нас одна.
(Дмитро Чередниченко)
«Любіть Україну»
Любіть Україну, як сонце любіть,
як вітер, і трави, і води...
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.
Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов’їну.
Без неї — ніщо ми, як порох і дим,
розвіяний в полі вітрами...
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами.
Для нас вона в світі єдина, одна,
як очі її ніжно-карі...
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі,
у квітці, в пташині, в кривеньких тинах,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячій усмішці, в дівочих очах
і в стягів багряному шумі...
Як та купина, що горить — не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
у хмарах отих пурпурових,
в огні канонад, що на захід женуть
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивають нам путь
до весен і світлих, і щирих.
Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все до загину...
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну!..
Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину...
Коханий любить не захоче тебе,
коли ти не любиш Вкраїну.
Любіть у труді, у коханні, в бою,
в цей час, як гудуть батареї...
Всім серцем любіть Україну свою,
і вічні ми будемо з нею!
(Володимир Сосюра, версія 1944 р., до цензури)
***
Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині —
Однаковісінько мені.
В неволі виріс меж чужими,
І, неоплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру,
І все з собою заберу,
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій — не своїй землі.
I не пом’яне батько з сином,
Не скаже синові: — Молись.
Молися, сину: за Вкраїну
Його замучили колись. —
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні...
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...
Ох, не однаково мені.
(Тарас Шевченко, цикл «В казематі», 1847 р.)
ІІ. СТИХИ О ГОСУДАРСТВЕННОМ ФЛАГЕ
«Наш прапор»
Небеса блакитні
сяють з глибини,
а пшеничні й житні
мерехтять лани.
Образ цей не зблідне,
хоч минуть жнива.
Це знамено рідне —
злото й синява.
Прапор наш, як літо,
в сонці майорить —
по долині жито,
по горі блакить.
(Дмитро Павличко)
«Рідний наш прапор»
Синій, як море, як день, золотий —
З неба і сонця наш прапор ясний.
Рідний наш прапор високо несім!
Хай він, уславлений, квітне усім!
Гляньте, на ньому волошки цвітуть,
Гляньте, жита в ньому золото ллють.
З жита й волошок наш прапор ясний.
З неба і сонця, як день весняний.
(Олександр Олесь)
«Прапор України»
Україна — це небо блакитне,
А в тім небі — зірки золоті,
Сяють нам з високості привітно
Ці два кольори, ніжні й прості.
Україна — це жовта пшениця
І блакитні волошки у ній.
Гей, як любо кругом — подивися! —
В тій країні коханій моїй!
Угорі — небозвід оксамитний,
А внизу — колосисті поля.
Край вітчизняний, край наш привітний -
Рідне небо і рідна земля.
(Павло Дубів)
«Прапор»
Прапор — це державний символ
Він є в кожної держави;
Це для всіх — ознака сили,
Це для всіх — ознака слави.
Синьо-жовтий прапор маєм:
Синє — небо, жовте — жито;
Прапор цей оберігаєм,
Він — святиня, знають діти.
Прапор свій здіймаєм гордо,
Ми з ним дужі і єдині,
Ми навіки вже — народом,
Українським, в Україні.
(Наталка Поклад)
«Наш прапор»
Крилатий вітер розвіває стяг —
Блакить із золотом на нім переплелися,
Наш прапор майорить неначе птах:
Народ не вмер й нікому не скорився!
Ми пишемо історію землі,
Своєї незалежної країни,
Ми — громадяни, хай іще малі.
Держава наша — вільна Україна.
З часів далеких відгомін іде
Про прадідів, відвагу, мужність, славу.
Наш прапор житнім золотом цвіте;
Він — символ незалежної держави.
Знамення сяє сонцем золотим,
Небесною виблискує блакиттю...
З ним здобували все, що є святим;
І нас із ним нікому не скорити.
(Світлана Коробова)
«Негода. Наче хвилі у Дніпрі...»
Негода. Наче хвилі у Дніпрі,
Нуртують чорні хмари угорі.
Бувало також: мряка та імла
Неждано чистий обрій облягла.
Раптом бачиш трепетну блакить —
То український прапор майорить.
Зима настала. Глибоченний сніг
На сквери, площі і бульвари ліг.
Та подивися, друже, у вікно,
Де має жовто-синє знамено.
Ласкавий літній легіт проліта.
Он там цвіте пшениця золота.
Це український прапор — дивоцвіт.
Відбився в ньому неповторний світ.
І чорноморська гожа синява,
І далина мрійлива степова.
Карпати в нім, Донбас, Галичина —
Вся прехороша рідна сторона.
В нім біль народу, гордість, жаль і гнів,
Чекання світлих, радісних часів.
(Юрій Загорський)
