Підлітковий вік — особливий період, коли наші діти стають надто емоційними, самостійними та незручними. І хоча нам дуже хочеться оминути цю кризу, вона дуже важлива для становлення особистості дитини та її дорослішання.
Тож у сьогоднішньому матеріалі пропонуємо вам ознайомитися зі спостереженнями та порадами дитячого і сімейного психолога Світлани Ройз. Світлана у своєму блозі на Facebook детально розглядає загальні прояви поведінки сучасних підлітків, а також ті особливості, які ми можемо помічати у їхній поведінці під час війни.
- «У цьому матеріалі я пишу одночасно і про підлітків, і про те, що ми спостерігаємо у передпідлітків (9-12 років). Важливо пам’ятати, що я збирала загальну інформацію й ознаки, тому точно будуть виключення. І, звичайно, багато залежить від того, що відбувається в родині, у якому стані ми — дорослі, де знаходиться дитина, яке саме у неї стресове навантаження», — пояснює психолог.
Які прояви поведінки властиві підліткам та дітям передпідліткового віку (9-12 років)?
Світлана Ройз наводить такі ознаки:
1) «Мовний максималізм», полярності, що проявляються в мовленні: наприклад, «Я це обожнюю — я це ненавиджу», «Ніколи — завжди».
2) Сором’язливість (дитина 8-9 років може соромитися приймати душ, переодягатися перед батьками).
3) Намагання відсторонитися від усього, що нагадує дитинство: підліток може дратуватися, коли чує зменшувальні (ніжні) форми слів, просить називати його іншим ім’ям (більш «дорослим»).
4) Знецінювання того, що було значущим та улюбленим ще кілька місяців тому («Це відстій, я це ненавиджу»).
5) Чутливість до жартів, інтонації, міміки, висока пильність до того, що може здаватися знеціненням, — підлітки сприймають інформацію, фокусуючись не на тому, що говорять (на змісті), а на тому, як говорять (на формі).
6) Поява «претензій» до тіла (підлітки можуть говорити про те, що їм взагалі не подобається їхнє тіло: завеликий-замалий ніс, вуха, груди тощо).
- Тому психолог наголошує, що у цьому віці заборонені жарти про тілесність, особливо важливі всі можливі прояви поваги до тіла, тілесності та кордонів.
7) Вибірковість до одягу, вибір переважно чорного кольору в одязі (одна з багатьох причин цього — опосередкована можливість сказати «ні»).
8) Манірність у жестах, міміці, артикулюванні.
9) Загострена потреба в контролі, в узгодженні планів та намірів (дорослі можуть часто чути: «Я вам не маріонетка, щоб мене переставляти з місця на місце»).
10) Більш екстремальні (не ризиковані, а саме екстремумні) прояви емоцій — сльози, сміх, гнів.
- Світлана припускає, що любов підлітків до аніме може пояснюватися тим, що часто емоції героїв там зображують гіперболізовано.
11) Загострена потреба в особистій території (дорослі можуть чути: «Я хочу залишитися на самоті», «Я хочу жити сам».
- «Діти в цьому віці часто просять купити навушники. Використання навушників може бути і для того, щоб окреслити свою територію, і щоб бути в більшому контакті з собою, намагання зосередитись, заглушити свої ж думки, знизити рівень сенсорного навантаження», — зазначає психолог.
12) Поява на заставках телефона чи в планшеті улюблених героїв фільмів, серіалів, співаків (це «перехідні об’єкти» в дорослішанні).
13) Діти (8 з половиною — 9 років) можуть намагатися виглядати «як дорослі», імітувати «дорослу поведінку», копіювати авторитетних героїв та блогерів (критичність до яких знижується).
14) Відмова від їжі, що готує мама.
- «Підлітковий вік — час, коли дитина «переходить на свою „систему живлення“. Це метафорична повна відмова від материнського „грудного вигодовування“, контроль над їжею, яку я сам можу обрати, — символізує й контроль над життям», — пояснює Світлана.
15) Коли поруч із дитиною проявляється в фільмах чи розмовах тема сексу — вона може викликати перебільшені реакції (як занадто активну увагу, так і реакцію знецінення).
16) Постійне «сидіння» у телефоні, ноутбуці/компʼютері. За словами психолога, «життя в комп’ютері та телефоні» дає підліткам відчуття передбачуваності та контрольованості. Тому недостатньо заборонити ґаджети — важливо надати щось на заміну.
17) Гендерна невизначеність.
- «Підлітковий вік — перехід — „міст“ між дитинством та дорослим життям. Загальна його риса — невизначеність, яка може проявлятися і в невизначеності, пов’язаній із гендером (запитів про те, що хлопці „відчувають“ себе дівчатами, а дівчата просять, щоб їх називали, як осіб чоловічої статі, багато). Під час періоду пошуку себе і загальної невпевненості дитини в собі ми маємо бути тими, хто впевнено може сказати: „Я підтримаю тебе в будь-якому виборі. Якщо тобі важливо розібратися в собі — я допоможу. За потреби — знайду спеціаліста“» — зазначає Світлана.
18) Труднощі із засинанням (це загальна проблема підліткового віку, але зараз вона ускладнена високим рівнем тривоги).
Що важливо розуміти про підлітків під час війни?
Під час написання матеріалу про підлітків Світлана Ройз користувалася результатами нещодавнього всеукраїнського соціологічного дослідження «Підлітки та їхнє життя під час війни: настрої, цінності, майбутнє». Це дослідження реалізував благодійний фонд «Клуб добродіїв» за підтримки гуманітарної організації «Plan International». Саме опитування проводила кампанія «Kantar» серед підлітків 13-19 років, які проживають у великих містах України.
- Для довідки: «Клуб добродіїв» — це благодійна організація, яка підтримує дітей з 2016 року. Під час війни фонд реалізує проєкти за двома напрямами: термінова допомога родинам з дітьми, які опинились на межі виживання, та підтримка дитинства під час війни — покращення емоційного стану та ментального здоровʼя дітей та підлітків через творчість та активності соціально-емоційної підтримки.
Результати дослідження демонструють, як саме вплинула війна на українських підлітків: що їх найбільше зараз хвилює, чи достатньо вони підтримки отримують, як бачать власну реалізацію та де планують своє майбутнє. Так, було виявлено, що:
1) 73 % підлітків хвилює війна, вона «вплетена» в повсякденність і спричиняє тривожність і страх за майбутнє.
- «Нам потрібно говорити з дітьми про війну. Важливо дізнатися, які висновки вони самі роблять, що знають, що для них важливо прояснити», — відзначає психолог.
2) 59 % хотіли б отримувати більше підтримки від близьких. Це не подарунки, а:
- 21 % — поради, підказки, як можна вчинити;
- 19 % — тактильність (обійми, тримання за руку, відчуття когось поруч);
- 19 % — підбадьорення («Так тримати»);
- 15 % — спільна справа (гра, приготування їжі, час разом);
- 15 % — пропозиція плану дій;
- 11 % — матеріали для хобі, квиток на концерт, фільм тощо.
«Для наших майже дорослих дітей наша близькість критично важлива. Але важливо обирати форму, в якій вони зможуть прийняти нашу підтримку», — пояснює Світлана.
3) 83 % підлітків хочуть дізнатися, як вони можуть підтримувати себе в складні часи.
Переглянути повну версію дослідження можна за покликанням.
Які особливості можуть проявитися у підлітків під час війни?
Світлана Ройз відзначає, що діти, які зазнали травматизації чи живуть у стані хронічного стресу, можуть:
1) Стати більш мовчазними чи дуже балакучими (адже травматичний досвід впливає на частини мозку, що відповідають за мовлення).
- «Коли діти з нами розмовляють — слухаємо, намагаючись не оцінювати і не давати порад, поки самі не просять. Коли мовчать — можливо, пропонуємо невербальні засоби для вираження (арт-терапія дає багато інструментів для цього). У розвитку мовлення підлітків є три напрямки — мовлення монологове, діалогове, письмове. Їх важливо стимулювати писати (есе, щоденники), важливо слухати їхні роздуми, вчити дискутувати», — радить батькам психолог.
2) Проявляти більше агресії. За словами Світлани, агресія може бути контрфобічною поведінкою: гнів легше проявити, ніж страх. Тож за агресивною поведінкою важливо побачити те, що вона «прикриває».
- «Якщо близькі зараз на фронті чи контакт з ними перерваний, діти можуть свій страх, тривогу, відчуття самотності перенаправляти агресією на того дорослого, що зараз поруч. Саме він може частіше відчувати навантаження слів та почуттів: „Це ти у всьому винен (винна)“», — пояснює психолог.
3) Відчувати себе самотніми. Окрім суб’єктивного переживання самотності, що є загальною ознакою підліткового віку, зараз підлітки обʼєктивно часто залишаються без звичних, близьких контактів (часто у спілкуванні лише онлайн). Тому дуже важливо допомогти їм відновити «живі» контакти.
- «Наша нервова система для стабілізації стану потребує інших людей. Коли ми дуже збуджені — тривожні, налякані — інтонації, міміка, співзвучність з іншими дає можливість врегулюватися. [...] Ми завжди орієнтовані на зчитування інтонації та мімічних сигналів від тих, з ким спілкуємося, саме вони впливають на наше відчуття безпеки поряд з іншими», — зауважує Світлана.
Це особливо стосується дітей, які знаходяться в іноземному, іншомовному середовищі та культурі. Міміка та інтонації місцевих жителів для них незнайомі, і можуть зчитуватися, як «небезпечні». Це може додавати напруження, підсилювати стрес підлітка і провокувати ще більшу пильність і напруженість. Тому дуже важливо дітей залучати до спілкування, взаємодії у новому середовищі, разом з ними дізнаватися більше про традиції, реакції та правила тієї спільноти, у якій вони живуть. Це сприятиме стабілізації стану підлітка.
Самотньою також може відчувати себе дитина, яка пережила надзвичайні події і переїхала в інше, більш безпечне середовище (перейшла в іншу школу чи клас).
- «Їй часто здається, що ніхто саме такий досвід не проживав, і не зможе її зрозуміти. Вона може уникати контакту з іншими. Чи звинувачувати інших та мститися за те, що їй довелося пережити. Дорослі мають допомогти їй відчути своє місце в новій групі, можливо, звернутися за допомогою психолога», — зазначає психолог.
4) Повторювати багато разів одну і ту ж саму дію (співати одну й ту саму пісню, повторювати одну й ту саму строфу) — це «ритмічна дія», яка допомагає заспокоїтися.
- Також підлітки, аби вгамувати тривогу, повернути відчуття контролю, можуть крутити в руках різні предмети, розгойдуватися на стільцях та кріслах. За словами психолога, це — мозочкова стимуляція, що допомагає їм сконцентруватися і зняти напругу.
5) Стати більш тривожними. Закономірна в цьому віці тривога підсилюється тривожністю та невизначеністю, що повʼязана з війною. Тому важливо:
- розмовляти про їхні тривоги, не проявляючи знецінення;
- звертатися до спеціалістів;
- відновити чи створити рутини, звичні колись дії (все, що дає відчуття «нормальності» — допомагає заспокоїтися);
- учити дітей вправам, які допомагають вгамувати тривогу.
6) Проявляти імпульсивність, дратівливість, труднощі з контролем. Про ці особливості поведінки дитини важливо їй розповідати, пояснювати, як зараз працює її мозок, як реагує нервова система, які прояви можуть бути на рівні тіла (наприклад, тремтіння, спітнілість, серцебиття).
- «Важливо навчати підлітка розрізняти рівні: думки — тілесні відчуття — емоції. Це допомагає в регулюванні. Ми можемо пропонувати конкретні практики, які допомагають нам», — радить батькам Світлана.
7) Боятися показати свою вразливість, просити про допомогу. Тому батькам важливо проявляти свою вразливість, розповідати про свої помилки, досвід і почуття, а також відновити ритуали, які повʼязані з близькістю.
8) Переживати постійну амбівалентність у відчуттях. Наприклад, «будьте зі мною — відпустіть мене», «я все можу сам — допоможіть мені», «дайте мені побути на самоті — не відходьте занадто далеко». Дітям складно усвідомити ці особливості своєї поведінки, а батькам важко її витримувати. Тож психолог радить памʼятати, що це складна ознака перехідного етапу, і шукати баланс у близькості та дистанції.
- «Тривога за тих, хто поруч, у цьому віці одночасно може бути пов’язана зі знецінюванням ролі того, хто поруч. І чим більше дитина хвилюється за близьких — тим більше може відчувати залежності від них, тим більше у своїй поведінці може проявляти знецінювання», — пояснює психолог.
9) Відчувати безпомічність, неможливість вплинути на обставини. Безпомічність є травматичною. Тому дорослі мають допомогти підліткам відчути контроль, свою дієвість, можливість на щось впливати. Усе, де вони можуть здійснити конкретні дії та застосувати навички, — внесок у стабілізацію. Важливо також пропонувати дії та заняття, де б вони могли одразу побачити результат.
10) Проявляти зміни у навчальній діяльності та мотивації. Діти по-різному проявляють адаптацію до стресу: хтось поки що не може відновити звичний темп та обсяг у навчанні (навіть для підліткового віку). А хтось несподівано стає більш зосередженим, успішним та наполегливим.
11) Частіше говорити «Мені нудно». Це може пояснюватися тим, що поруч немає того, на чому раніше вдавалося фокусуватися. Від стресу також може страждати фантазійна сфера, уява (складно уявити та обрати дію). А ще у підлітка може бути «вивчена поведінка» — шукати зовнішні стимули (телефон, комп’ютерну гру).
- «Вміння витримати нудьгу пов’язане із загальною можливістю витримати емоційне напруження і невизначеність. Просто заборонити ігри чи телефон — не буде правильним рішенням, нам потрібно впевнитися, що дитині є, чим їх замінити. Щоб залучити „пасивну мережу роботи мозку“, яка активна, коли ми не сфокусовані на конкретній діяльності, можна навчати дітей практикам майндфулнес, пропонувати письменницькі практики, творчість», — радить Світлана.
12) Вживати ненормативну лексику. У сьогоднішніх умовах лайка допомагає підлітку скинути емоційне напруження. Однак це лише одна з причин її вживання.
- Детальніше про ненормативну лексику у підлітків та дітей іншого віку можна прочитати на сайті НУШ у матеріалі «Чому діти лаються і як з цим працювати. Пояснює психологиня Світлана Ройз».
13) Займатися самоушкодженням (шрамування, порізи на тілі тощо). За словами психолога, це один з маркерів, коли потрібно обовʼязково звертатися до спеціаліста.
- «Тілесний біль іноді витримати легше, ніж емоційний. Це можливість перевести емоційний біль у пласт тіла, заглушити думки та відчуття. Іноді це прояв аутоагресії, повʼязаний з почуттям провини, іноді його використовують, щоб відчути своє тіло, відчути більше контрольованості. При тілесному болі виробляються ендорфіни — знеболювальні, які „знеболюють“ і емоції також. [...] Нам важливо допомогти знайти шлях до вивільнення напруги,зрозуміти, що саме дитина знеболює, коли саме, після яких подій, контактів дитина обирає самоушкоджуючу поведінку», — радить Світлана.
14) Переживати відчуття втрати. Горювати можна не лише за близькими, підлітки по-справжньому горюють за друзями, домом, можливостями. І дорослим важливо визнати їхні почуття (ви можете сказати: «Це дійсно складно втрачати — друзів, надії, плани»). І підліткам, і малюкам, і дорослим потрібні втішання, піклування, щоб не позбутися можливості відчувати, не завмирати.
15) Брати на себе роль дорослого (парентифікація).
- «Коли поруч з дитиною дорослі, що самі розгублені та емоційно нестійкі, чи їх просто немає поруч — можемо спостерігати явище, яке називається парентифікація. Дитина намагається „стати“ батьком чи матірʼю — „дорослим“ — для своїх батьків. Може брати на себе відповідальність, не властиву дітям. Це дуже ресурсозатратно для дитини, тому важливо, щоб ролі в сім’ї були чітко окреслені», — наголошує психолог.
16) Уникати певних дій, подій, людей. Тут потрібно зрозуміти, чого саме намагається уникати підліток (якої конкретної ситуації). Тому важливо спостерігати, виявляти, з чим пов’язана тривога, і, можливо, звернутися до психолога.
17) Відчувати страх ненормальності (винятковості почуттів та проживання). Дорослим важливо повторювати: «Ти — нормальний, всі твої емоції — нормальні у ненормальній ситуації, у якій ми зараз живемо».
18) Страждати через почуття провини — часто підлітки переповнені відчуттям провини. Тож потрібно бути обережними з висловлюванням звинувачень і своїх очікувань.
- Світлана попереджає, що зараз підлітки можуть також відчувати провину того, хто вижив.
19) Ставати більш зручними або бунтувати.
- «У підліткової кризи є дві форми прояву — криза залежності та криза незалежності. Криза залежності проявляється в тому, що дитина повертається до більш „дитячої“ поведінки, стає більш зручною, залежною від дорослих. Це має більше насторожувати, ніж прояви незручної „кризи незалежності“ із її можливим негативізмом, обезцінюванням, впертістю, бунтом», — пояснює психолог.
20) Рідко просити про ніжність і тілесний контакт. З підлітками важливо коригувати дистанцію в контакті, уточнювати, як саме ми можемо обійняти, підтримати, бути поруч. А після близькості потрібно бути готовими, що підлітки можуть знецінити контакт, знову відійти на безпечну для «майже дорослих» відстань.
Як батьки можуть допомогти підліткам прожити цей непростий період?
Світлана Ройз радить батькам:
1. Піклуватися про себе, щоб були сили на розуміння та підтримку дітей.
2. Говорити дитині: «Ти завжди можеш на мене розраховувати». Коли небезпечно зовні — ми маємо стати надійним «безпечним середовищем».
3. Утриматися від самозвинувачень та самознецінення. Памʼятайте: усі прояви підліткового віку спрямовані не на батьків, а на дорослішання.
4. Говорити конкретні речі, саме те, що зараз бачимо, уникаючи слів «ніколи», «завжди» («Я зараз бачу не вимиту тарілку» замість «Ти ніколи не миєш посуд»).
5. Уникати фраз: «У тебе все буде в майбутньому, все життя попереду...» (це відчувається, як знецінення того, що відбувається саме зараз); «Я розумію, як тобі, я теж був таким» (всі переживання — унікальні). Замість знецінення та узагальнення спробуйте допомогти дитині назвати та усвідомити емоцію:
- «Не ти поганий — тобі погано. Чим я можу тобі допомогти?».
6. Втішати, але без читання моралей.
7. Приділяти увагу дітям, що знаходяться в стані ступору (після травматичних переживань). Вони зазвичай не привертають до себе уваги, але часто саме їм потрібна допомога, коректне спонукання до активності, «оживлення».
8. Розповідати про статеве дозрівання, пропонувати книги, фільми. Діти дорослішають набагато швидше, ніж нам здається.
- «У дівчат вже в 9 років може розпочатися менструація, важливо їх до цього готувати», — наголошує психолог.
9. Відзначати те, що дітям вдається, те, що вони роблять самі. Наприклад:
- «Я побачила, як тобі не хотілося це робити, але ти зробив»;
- «Дякую, що прибрав»;
- «Дякую за допомогу»;
- «Мені з тобою цікаво»;
- «Я можу на тебе покластися»;
- «Я у тобі впевнений/а».
10. Памʼятати, що повага — завжди важлива, а зараз — критично важлива.
11. Тримати в фокусі і намагатися розібратися, яка саме потреба криється за поведінкою підлітка.
12. Пам’ятати, що критика не сприяє близькості, а навпаки — віддаляє.
13. Знаходити активності для спільного проведення часу (готувати, прибирати, дивитися фільми, грати в настільні ігри тощо)
14. Якщо ви стурбовані поведінкою, станом дитини та/або вашими стосунками, звертатися по допомогу спеціалістів.
- «Бути батьками підлітків — завжди виклик. А бути батьками підлітків під час війни — задача з кількома зірочками», — зазначає психолог, і нагадує батькам не забувати піклуватися про себе.
Сподіваємося, що поради Світлани будуть корисними і вам.
