Традиційна сорочка житомирського полісся
Жіноча сорочка Житомирського Полісся.
Поділитися

Традиційна сорочка житомирського полісся

Наукова стаття присвячена дослідженню традиційної сорочки Житомирського Полісся середини XIX — середини XX століття. У роботі розглянуто особливості крою, матеріали виготовлення, техніки вишивки, орнаментику та місцеву народну термінолог

ТРАДИЦІЙНА СОРОЧКА ЖИТОМИРСЬКОГО ПОЛІССЯ (СЕР. XIX — СЕР. XX СТ.): ЗА МАТЕРІАЛАМИ ЕТНОГРАФІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Артем Ямковий

Студент 1 курсу факультету історії і міжнародних відносин Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського (о.п. «Середня освіта. Історія та громадянська освіта»).

Науковий керівник: к.і.н., доц. В.А. Косаківський.

Анотація. У роботі описуються традиційні сорочки, які побутували на Житомирщині протягом ста років. Автор простежує їх еволюцію — від давніх сорочок із саморобного полотна до новіших, які шили з купленої тканини. Особливу увагу звернуто на їх орнаментацію. Також пояснюються народні назви різних частин сорочки та те, чому цей одяг був для людей важливим захистом і супроводжував їх від народження до старості.

Ключові слова: традиційний одяг, Житомирське Полісся, архаїка, народна термінологія, сорочка, вишивка, полотно, народні назви, традиції Полісся.

### TRADITIONAL ATTIRE OF ZHYTOMYR POLISSIA (MID-19TH — MID-20TH CENTURY): BASED ON ETHNOGRAPHIC RESEARCH MATERIALS

Artem Yamkovy

1st year student of the Faculty of History and International Relations of Vinnytsia Mykhailo Kotsiubynskyi State Pedagogical University (specialization «Secondary Education. History»).

Supervisor: Candidate of Historical Sciences, Associate Professor V.A. Kosakivskyi.

Abstract: This paper describes the traditional shirts worn in the Zhytomyr region over a period of one hundred years. The author explains how these garments changed: from ancient shirts made of homespun linen to newer ones sewn from store-bought fabric. The study shows exactly how the shirts were cut, how the sleeves and collars were decorated, and what patterns were used for this. It also explains the folk names for different parts of the shirt and why this clothing was an important protection for people, accompanying them from birth to old age.

Keywords: traditional clothing, Zhytomyr Polissia, archaism, folk terminology, shirt, Zhytomyr region, embroidery, linen, folk names, Polissia traditions.

### Основна частина

Житомирське Полісся є унікальним історико-етнографічним регіоном України, який охоплює північні та центральні райони сучасної Житомирської області. Специфіка цієї території зумовлена її природно-географічними особливостями: густими лісовими масивами та розгалуженою мережею боліт, що тривалий час обмежували інтенсивні контакти місцевого сільського населення з міським. Така певна ізольованість сприяла консервації побутової культури, завдяки чому архаїчні елементи вбрання, давні технології ткацтва та специфічна обрядовість зберігалися тут у живому побуті значно довше, ніж у сусідніх лісостепових районах.

Актуальність теми зумовлена тим, що саме в період з середини XIX до середини XX ст. традиційна сорочка Житомирського Полісся почала помітно змінюватися. Це був час, коли старовинні домашні вироби поступово витіснялися одягом із куплених тканин, тому сьогодні дуже важливо встигнути зафіксувати і зберегти ці перехідні моменти.

Сорочка завжди вважалася найважливішою частиною вбрання, яка найкраще зберігала давні традиції та секрети майстерності. Зараз вивчення цієї теми допомагає врятувати від забуття унікальні народні назви та складні способи вишивки, що передавалися в родинах поколіннями. Оскільки жива пам'ять про ці техніки поступово зникає, їх дослідження дозволяє зберегти справжній вигляд поліської сорочки. Крім того, сорочка для жителів Житомирщини була не просто одягом, а оберегом, який супроводжував людину від самого народження до смерті. Сьогодні, коли народні мотиви знову стають популярними, важливо знати саме місцеві особливості. Це допомагає відрізнити справжні традиції Полісся від сучасних підробок і передати наступним поколінням правдиву культуру свого регіону.

Об'єктом дослідження у даній роботі є традиційна сорочка мешканців Житомирського Полісся. Джерельну базу роботи складають опубліковані етнографічні матеріали, що містяться у фахових виданнях, присвячених народній культурі цього регіону.

Основу дослідження становлять опубліковані записи дослідників, які свого часу зафіксували побут мешканців сіл Житомирщини, детально описавши крій сорочок, техніки вишивання та місцеву народну термінологію.

Метою статті є збір, систематизація інформації та комплексний аналіз особливостей традиційної сорочки Житомирського Полісся.

Основним науковим фундаментом для вивчення сорочок у межах нашого дослідження є праця Пономар Л. «Народний одяг Правобережного Полісся середини ХІХ – середини ХХ ст.». У ній авторка детально задокументувала локальні особливості народного одягу Правобережного Полісся та перехід від архаїчних геометричних технік до новіших рослинних мотивів. Дослідниця приділила значну увагу саме конструктивним особливостям сорочки, виділивши основні типи крою, що побутували на Житомирщині. Вона зафіксувала, як традиційні сорочки «з уставками» зберігали свою форму протягом десятиліть, попри зміну матеріалів — від грубого домотканого полотна до тонкого фабричного перкалю \[6\].

Окремим блоком можна виокремити матеріали польових розвідок опублікованих останніми роками.

Бех М. у 2010–2013 рр. під час своїх польових експедицій досліджував народний одяг Житомирського Полісся у Коростенському районі (села Бехи, Михайлівка, Васьковичі, Дідковичі). Його записи дозволяють зафіксувати унікальну локальну термінологію, таку як «білокрилка», «кумнер» чи «лестка» \[1, с. 133–146\].

Вагомими для розуміння регіональної специфіки є розвідки Боряк О., чиї етнографічні записи зроблені на основі свідчень жителів с. Симони Звягельського р-ну. Вони розкривають не лише конструктивні особливості одягу, а й його глибоке обрядове та магічне значення, зокрема у контексті поминальної атрибутики \[2, с. 131\].

Також Гудченко З. займалася польовою розвідкою на території Коростенського р-ну. Матеріали її досліджень містять цінні описи верхнього плечового одягу \[3, с. 146\].

Спадкоємність традицій чоловічого костюма та специфіку його носіння у Житомирському районі (с. Стебниця) досліджувала Колос Т., чиї записи 1999 р. стали важливим джерелом для реконструкції повсякденного та святкового образу мешканців південної частини Житомирського Полісся \[4, с. 149–150\].

Сорочка становить один із найдавніших пластів українського чоловічого та жіночого вбрання, причому поліські зразки суттєво відрізняються своїм кроєм від аналогів з інших регіонів України. Традиційне ткацтво та вишивка Житомирщини акумулюють складні техніки старовинних візерунків і своєрідний колорит, що відображає глибокий зв’язок людини з навколишньою природою \[6, с. 19\].

За матеріалами польових досліджень, проведених Бехом М. у 2010–2012 рр., натільний одяг середини ХХ ст. чітко диференціювався за призначенням: так, у с. Бехи Коростенського р-ну інформатори Надія Євстафіївна (1931 р.н.) та Катерина Іванівна (1934 р.н.) вказують на побутування святкових «вінчальних» або «шлюбних» сорочок, а також спеціально виготовленого поминального вбрання («на смерть») \[1, с. 133–134\].

Боряк О. у с. Симони Ємільчинського р-ну (нині Звягельського р-ну) зафіксувала свідчення Олександри Денисюк (1933 р.н.) про звичай знімати ґудзики з поминальної сорочки на «чохлах» (манжетах) та комірі, що вважалося магічною дією для можливості повторного шлюбу \[2, с. 131\].

Основним матеріалом для виготовлення сорочок було домоткане лляне полотно, конопляна тканина (коноплянка плоскінна), проте з початком радянського періоду набула поширення фабрична тканина (перкаль) \[6, с. 19–20\].

Це підтверджують записи Беха М. у с. Михайлівка, де Зінаїда Іванівна (1928 р.н.) описує «станкові» сорочки: їхня верхня частина шилася з перкалю чи батисту, а нижня («потточка» або «підручник») виконувалася з грубшого домотканого полотна \[1, с. 134–145\].

У с. Васьковичі дослідником зафіксовано специфічну назву «білокрилка» для сорочок, де лише рукави були перкалевими, а стан залишався полотняним \[1, с. 141\].

Водночас у с. Дідковичі Надія Петрівна (1927 р.н.) згадувала про «додольні» сорочки, виготовлені повністю з білого фабричного перкалю, що свідчило про трансформацію традиції у 30-х — 50-х рр. ХХ ст. \[1, с. 133\].

Конструктивні особливості жіночих сорочок Житомирщини виявлялися у використанні прямокутних плечових вставок («вуставок»), причому сорочки могли шитися з двох або трьох полотнищ із додаванням «клинчиків» залежно від ширини полотна \[6, с. 19\].

У с. Бехи зафіксовано використання «вуставок», які пришивалися до станка подвійним швом, а під рукавами обов’язково вставлялися чотирикутні «клинчики» (ластовиці) \[1, с. 133\].

За даними Беха М. у регіоні побутували й інші типи крою, зокрема «циганка» (з чотирикутним вирізом та оборкою) та «голоплечка» (без коміра) \[1, с. 133\].

Додатково виділяються сорочки з «ґесткою» (кокеткою), що набули поширення у першій половині XX ст., а також локальний тип «головошийка» — виріз навколо шиї без рукавів \[6, с. 25–28\].

Стосовно чоловічого вбрання, Колос Т. у 1999 р. у с. Стебниця Хорошівського р-ну (нині Житомирського р-ну) записала свідчення Харитона Колоса (1909 р.н.), який зауважив, що чоловічі сорочки обов’язково вишивалися «подол» (понизу) і заправлялися в штани під пояс \[4, с. 149\].

Давні чоловічі сорочки належали до тунікоподібного типу, шилися з двох пілок і мали стоячий комір із розрізом-пазухою, що закривався вузькою маніжкою \[6, с. 25–26\].

Важливою складовою дослідження є локальна термінологія деталей крою: у с. Дідковичі та с. Васьковичі комір називали «кумнер» або «кумнір», а стоячий тип коміра — «лестка» \[1, с. 141–143\]. Манжети рукавів позначалися як «чохли» \[1, с. 131–134\].

Оздоблення базувалося на техніках занизування, заволікання, натягування, затягування (зокрема візерунок «хміль» в Ємільчинському р-ні (нині Звягельському р-ні)) \[6, с. 25–32\].

Також використовувалася техніка «переклад» для низу рукавів та подолу, а «перебір» (місцева назва — «забирання») застосовувався для сорочок, спідниць і фартухів \[6, с. 33\].

Техніка ткання зумовлювала геометричну орнаментику: ромби, хрестики, кривулі, а також мотиви «прутки», «зорки», «кульованки», «на раки» чи «на муху» \[6, с. 21\].

Етноспецифічною рисою середнього Полісся, зафіксованою Бехом М., є акцент на оздобленні поділка сорочки мережанням та складками «черв’ячок» \[6, с. 21\].

Зокрема, у шляхетському середовищі с. Бехи ознакою соціального статусу була ткана перебірна смуга лише внизу рукава, що пов’язують із культурними впливами литовсько-руської доби \[6, с. 22\].

### Локальний словник народної термінології

* Кошуля — вишита сорочка \[5, с. 47\].

* Уставки — прямокутні вставки на плечах сорочки, найбагатше оздоблені вишивкою \[5, с. 57\].

* Заволікання (заволоч) — архаїчна техніка вишивки («перебором»), що імітує ткання \[5, с. 44\].

* Чохол (чохлик) — манжет, закот на рукаві сорочки \[5, с. 58\].

* Поділок — нижній край сорочки з орнаментом \[5, с. 66\].

### Висновки

Отже, систематизація та аналіз зібраних матеріалів дозволили розкрити унікальні особливості декорування та виготовлення матеріалу для сорочок Житомирського Полісся. Праці Пономар Л., Беха М., Боряк О., Гудченко З. та Колос Т. допомогли зафіксувати перехід від домашнього полотна до купленого, зберігши автентичність народного вбрання. Ця робота доводить, що сорочка є потужним символом ідентичності краю.

### Джерела і література

1\. Бех М. Коростенський район (села Бехи, Васьковичі, Воронене, Вигів, Дідковичі, Михайлівка) // Етнографічний образ сучасної України. Корпус експедиційних фольклорно-етнографічних матеріалів. Т. 10: Традиційне повсякденне та обрядове вбрання / голов. ред. Г. Скрипник. Київ: Видавництво ІМФЕ, 2018. С. 133–146.

2\. Боряк О. Ємільчинський район (нині — Звягельський р-н), с. Симони // Там само. С. 131.

3\. Гудченко З. Малинський район (нині — Коростенський р-н), села Скурати, Йосипівка // Там само. С. 146.

4\. Колос Т. Хорошівський район (нині — Житомирський р-н), с. Стебниця // Там само. С. 149–150.

5\. Матейко К. Український народний одяг: етнографічний словник / відп. ред. Р. Кирчів; НАН України, Інститут народознавства. Київ: Наукова думка, 1996. 196 с.

6\. Пономар Л. Г. Народний одяг Правобережного Полісся середини ХІХ – середини ХХ століть (Історико-етнографічний атлас. Словник). Київ: ТОВ «Бізнесполігр

аф», 2014. 268 с.

Текст відтворено за наданим документом. Незначні зміни форматування зроблено для зручності читання.

Репетитор з історії України Артем Я. онлайн | Learning.ua
Репетитор Артем Я.. Заняття з дисциплін: Історія України, Підготовка до НМТ, Поглиблений рівень онлайн, місто Вінниця, більше 1 року, 200 грн/год. Learning.ua.