Задачі є популярними і серед учнів, і серед вчителів. Діти розвʼязують їх з більшим задоволенням, ніж виконують дії прикладів і рівнянь, оскільки кожна задачка – окрема історія, сюжет, де математичні знання потрібні для виконання якихось дій та для пошуку відповіді на конкретне життєве питання, а не для абстрактного цифрового результату. Вчителі ж використовуються цей формат подачі інформації так часто тому, що у задачках питання ставиться завуальовано: нема такої задачки, де дитині вказується на те, що саме їй треба зробити. У ході виконання цього завдання дитина виконуватиме задачі, які розраховані на ту учбову програму, яку дитина має у четвертому класі. На екрані перед учнем на кожному етапі міститься нова така задача. Текст супроводжується ілюстраціями, які не можуть допомогти при розвʼязку, проте досить вдало доповнюють візуальний ряд та додають цікавості до проходження на наступний рівень. Дитина читає текст та логічно повʼязує питання, яке перед нею ставиться, з числовим компонентом. Після цього учень ніби перекладає інформацію з текстового формату у формат прикладу. Наприклад, якщо називається кількість обʼєктів в одній групі і відомо, що в іншій групі їх в 30 разів більше, то це означає, що перше число треба помножити на 30, щоб дізнатись кількість обʼєктів у другій групі. Якщо ж треба дізнатись число предметів загалом, то добуток треба ще додати до цієї тридцятки, тож дитині треба уважно читати умови задач, щоб зрозуміти, що саме треба дізнатись і не проґавити ту дію, яку треба зробити останньою. Коли дитина вписує результат обчислень у порожню клітинку під текстом (що учень має зробити самостійно), то проходить на наступний етап.
Учень/учениця: розв’язує сюжетні задачі вивчених видів